Трампівський казан. У чому головна загроза для Києва у відносинах із Заходом
Гострий конфлікт президента України Володимира Зеленського з президентом США Дональдом Трампом навколо його "дизельної угоди" з російським президентом Володимиром Путіним, ударів по нафтопереробних заводах, обмежень роботи "Старлінка" та відмови глави Білого дому вводити "пекельні санкції" проти РФ знову породив питання – наскільки в принципі стабільна західна допомога.
Українська влада та їхня група підтримки на Заході схильні зводити проблему до особистості Трампа та його передвиборчих завдань. Квінтесенцією цієї вистави стало недавнє питання журналіста Зеленському - чи не робить його Трамп "цапом-відбувайлом" за падіння свого рейтингу перед виборами. Хитра усмішка у відповідь президента України ніби казала: "так, так воно і є".
Тому деякі коментатори в Києві закликають не сильно переживати з приводу того, що відбувається у відносинах з Вашингтоном, а просто чекати виборів до Конгресу, після яких усе налагодиться (особливо, якщо на них переможуть демократи).
Тим більше, що у Вашингтоні навіть усередині республіканської партії багато хто виступає проти "угод" з РФ, вимагає жорсткішого курсу щодо Москви та збільшення підтримки України. Причому такі настрої характерні і для деяких членів команди Трампа, які й блокують (принаймні поки що) будь-які сильні заходи на Київ з боку США (наприклад, ЗМІ писали, що директор ЦРУ Джон Лі Реткліфф виступив проти припинення передачі Збройним силам України розвідданих).
Зрештою, поширена думка, що, незважаючи на проблеми у відносинах з Білим домом, підтримка європейців у Києва точно буде "стільки, скільки потрібно".
Проте, жорстка риторика Трампа на адресу Зеленського, обмеження роботи "Старлінка" і фактичний блок на постачання американських ракет до систем ППО, а також дедалі гучніші заклики до припинення допомоги Києву, які лунають з боку правих партій, що набирають популярність, в Європі ("Альтернатива для Німеччини", партія Марін Ле П.). І цей ризик виходить далеко за межі передвиборної кампанії в США та особистості Трампа.
Досі загальна концепція Заходу щодо України ґрунтувалася на тому, що підтримка Києва є абсолютним пріоритетом.
Спочатку головний наголос у аргументації цього робився на захисті міжнародного права і "миропорядку, заснованого на правилах", а також на необхідності ослаблення та покарання "імперської Росії", щоб нікому іншому надалі не спало на думку світопорядок порушувати.
Концепція ця, однак, змінилася після приходу до влади Трампа, який разом зі своєю командою практично офіційно заявив про невигідність міжнародного права для США і практично його неодноразово порушував, а по Україні почав пропонувати "угоди" Путіну та Зеленському.
Після цього основну роль у підтримці Києва взяли на себе європейці, а головним їх мотивом стала концепція про те, що Україна захищає Європу і якщо Київ програє, то Путін потім нападе і на самих європейців. Тому "допомагаючи Україні, ми захищаємо Європу". А значить - "торги тут недоречні" та "ми за ціною не постоїмо".
Як заявив прем'єр-міністр Латвії Андріс Кулбергс, "якщо ми хочемо жити в Європі в комфорті, їсти вранці круасани та пити каву, не замислюючись про погрози, то ми маємо підтримати Україну".
Про те ж кажуть і українська влада.
"Європа розуміє: поки Україна стоїть – ескалація з Росією буде меншою. Це сьогодні визнають усі, сто відсотків", - заявив Зеленський.
Крім того, частина адміністрації Трампа, орієнтована на республіканців-"яструбів" також продовжують підтримувати Київ, оскільки бачать у продовженні війни спосіб остаточно "підсадити" європейців на американські енергоносії, змусити їх збільшити витрати на закупівлю американської зброї, задавити російських конкурентів американських нафтогазових.
Проте концепцію "Україна – щит Заходу" спочатку підтримували далеко не всі. І що далі, то більше в ній сумніваються.
Останні мають три основні аргументи.
Перше та головне – загроза переростання війни в Україні у глобальну ядерну війну. Хоча про цю загрозу на Заході прийнято говорити скупо (хоча, наприклад, екс-президент США Джо Байден прямо заявляв, що застосування ядерної зброї Росією можливе), проте, судячи з витоків у ЗМІ, тему "ядерки" лідери США та Європи завжди розуміли і це впливало (і впливає) на багато їх. Насамперед – на відмову від прямого вступу у війну на боці України. Однак у міру затягування війни та загострення російсько-європейських відносин зростає і ймовірність того, що війна в Україні перекинеться на інші країни Європи, що, як прямо попереджають у Кремлі, може призвести до "негайного та неминучого" застосування ядерної зброї. Особливо, якщо дії європейців щодо підтримки Києва та протидії Росії (наприклад – захоплення судів) почнуть представляти для Москви серйозну проблему. І якщо на Заході дійдуть висновку, що ця загроза стає все більш реальною, вони можуть спробувати якнайшвидше закінчити війну, в тому числі, і шляхом сильного тиску на українську владу з метою змусити їх піти на поступки, щоб уберегти світ від глобальної катастрофи.
Друге – проблеми Європи. Європейський союз, на який зараз лягла левова частка витрат на підтримку України, зараз сам входить у стан глибокої економічної, політичної та соціальної кризи. Поки що кризові явища стримуються за рахунок раніше накопиченого "жирку" і нарощування боргів, проте все частіше звучать вже не просто "дзвіночки" майбутніх проблем, а сполох. Причому значна частина цих проблем пов'язана з війною в Україні – ЄС змушений витрачати величезні гроші як на підтримку Києва (і фінансами, і зброєю), так і на власне переозброєння через напругу, що наростає, у відносинах з РФ. Плюс до того економічних збитків завдає втрата російського ринку збуту та зростання цін на енергоносії, що посилюється відмовою від закупівель російських нафти та газу. Крім того, розкол, що поглиблюється, з Вашингтоном ставить під сумнів підтримку США у разі початку війни з РФ, ядерний арсенал якої багаторазово перевершує європейський. Та й загалом ситуація, коли Європа перебуває у протистоянні одночасно як з Москвою, так і Вашингтоном для європейців гранично небезпечна. Так само, як і затягування війни в Україні, яка може перекинутися на Європу та швидко перейти в ядерну фазу. Тож у європейських країнах дедалі частіше звучать заклики до відновлення відносин із РФ. У тому числі й за рахунок обмеження допомоги Києву з метою спонукати його погодитись на погоджені з Росією умови миру. Зокрема про це говорять лідери "АдГ". Так, поки що такі ідеї не мейнстрім у Європі, але популярність тієї ж "Альтернативи" зростає.
Третє – проблеми глобального Заходу загалом, який програє у конкурентоспроможності незахідним країнам і дедалі більше відстає в індустріальному плані від Китаю. У такій ситуації протистояння з РФ лише ще сильніше пов'язує Кремль із Пекіном. А зв'язка Росія-Китай для західних країн становить критичну проблему. Тому вже давно, наприклад, у США серед трампістів обговорюють варіант "зворотного Кісінджера" - плану відриву Москви від Пекіна. Але для його здійснення треба піти на великі поступки Росії по Україні (і не лише), чого поки що Захід робити не хоче. Але в міру поглиблення його проблем і, якщо влада РФ утримає ситуацію в країні під контролем, недопустивши дестабілізації розвалу фронту, концепція може будь-якої миті помінятися.
Тобто, якщо підсумувати, позиція скептиків щодо підтримки Києва на Заході приблизно така: "у конфлікті між Україною і Росією, що почався в 2014 році, ми підтримали Україну. Ми дали Києву незліченні мільярди грошей і багато зброї. Що ми за підсумком отримали? Москва все більше зближується з Пекіною Китаю в протистоянні із Заходом. Тобто, підтримавши Росію, ми втратили Росію. і антиєвропейською країною. І якщо війна затягнеться, то цей тренд, який поки ще можна повернути назад, судячи з сигналів з Москви про готовність до співпраці, вже скоро може пройти точку неповернення. Україні на умовах, які прийме Москва. Тому Київ для Заходу зараз - це не "щит", а джерело проблем, які заважають відновити відносини з РФ, а за гірших сценаріїв - і портал, через який людство може увійти в глобальну ядерну війну на самознищення.
Судячи з витоків у ЗМІ та натяків учасників переговорів, Трамп вже має свою концепцію яким чином "повертати" Росію на Захід.
Йдеться про те, що американські компанії стануть основними продавцями російських енергоносіїв (нафти, газу, нафтопродуктів) європейцям (для чого ті мають зняти всі санкції), плюс до того будуть запущені спільні російсько-американські проекти з будівництва дата-центрів (спираючись на запаси енергоносіїв РФ та потужності російської ядерної системи).
Цим США вбивають одразу кілька зайців.
По-перше, набувають потужного важеля впливу як на Європу, так і на Росію.
По-друге, "відв'язують" Москву від однозначної орієнтації на Китай, забезпечуючи, як мінімум, нейтралітет РФ у протистоянні КНР та США. На перспективі – створюючи передумови альянсу Росії із Заходом ( " глобальний Північ " ).
По-третє, США зміцнюють свої позиції як гаранта безпеки для Європи (через посередництво у торгівлі Росії та Європи), чим практично виключать будь-яку самостійну геополітичну гру ЄС (зокрема і з Росією, і з Китаєм) проти американських інтересів.
По-четверте, гарантують, що не розпочнеться війна між Росією та Європою, в яку могли б втягнутися США і яка швидко переросла б у ядерну фазу.
Судячи з натяків із РФ, Москва дає зрозуміти, що не проти такого варіанту, але натомість вимагає від США продавлювання своїх умов завершення війни. І оскільки на кону для Америки в цій угоді дуже багато, то Кремль, розуміючи ціну своєї згоди на неї, не хоче продешевити, а тому й не схильний йти на великі поступки. Вважаючи, що рано чи пізно через наростаючі проблеми США будуть змушені вжити заходів тиску на Київ та європейців для реалізації стратегічного плану Трампа.
Втім, українська влада та ЄС поки що з цим планом категорично не згодні і всіляко йому опираються.
Вони, а також частина американського істеблішменту мають іншу концепцію – не йти на поступки РФ, а посилювати на неї тиск, ведучи війну на виснаження, для чого Україні потрібно допомагати якомога довше і якомога більше. Щоб за підсумком створити такі великі проблеми для Москви, що вона буде змушена прийняти умови світу Києва та Європи. А, можливо, і взагалі обрушиться під тягарем військових проблем.
Однак, подібні очікування присутні вже давно, але поки що не реалізувалися і чи втіляться в життя в майбутньому – невідомо.
Сумніви в них звучать на Заході все частіше, у міру наростання різноманітних проблем у США та ЄС, вирішити більшу частину яких Трамп (та інші західні політики, які мислять у тому ж напрямку) пропонують шляхом відновлення відносин з РФ.
І в цьому плані те, що на дизельну угоду Трамп пішов ще до завершення війни, показує, що перебіг подій пришвидшується. І, не виключено, що незабаром будуть і інші ослаблення санкційного режиму, про що попереджає і Зеленський.
Інакше кажучи, тема глобальної " угоди " з РФ – це не примха Трампа і його передвиборний хід, а варіант, у якому частина західних еліт бачить можливість переломити негативний собі геополітичний тренд, і навіть обнулити загрозу ядерної війни.
Поки ця думка не є домінуючою на Заході, їй опираються європейці, Демократична партія США та частина республіканців, але ситуація змінюється. І описані вище чинники надають дедалі більшого впливу перебіг подій. Якщо вони візьмуть гору зрештою і в Європі, і в США, то це буде вкрай серйозною проблемою для України. Фактично країна відмовиться в ізоляції, свого роду геополітичному "котлі".
І це є одним із аргументів для тих сил в Україні, які виступають за якнайшвидше завершення війни. Вони вважають, що зараз, за все ще щодо стабільної підтримки Заходу, домогтися миру можна буде на кращих умовах, ніж у майбутньому, якщо концепція у західних еліт різко зміниться. Тим більше, що в рамках угоди можна прописати і гарантії безпеки і для України. Причому Трамп каже, що це питання вже з Путіним в Анкориджі погодило.
Тобто Київ у перспективі може опинитися перед вибором між двома варіантами дій – чинити опір глобальним домовленостям Заходу з РФ, намагатися їх зірвати і ризикувати тим, що якщо до них все одно прийдуть, то вони будуть за рахунок України і на максимально поганих умовах. Або вписати українські інтереси до цих угод, ставши їх повноцінним учасником.
