10 жовтня екс-нардеп та підприємець Вадим Новинський заявив про те, що президенту України Володимиру Зеленському треба піти у відставку та передати всю владу в країні Верховній Раді, яка, у свою чергу, має розпочати прямі переговори з Росією щодо завершення війни. Буквально за кілька годин закликав "замінити Зеленського" на нового лідера і президент США Дональд Трамп.
"Зеленський міг би завершити цю війну багато, багато разів. Але він цього не робить. Україна має отримати нового лідера, який зможе укласти угоду. З якоїсь причини Зеленський ніколи не укладає угоди", - сказав Трамп.
Такий збіг вже породив в українському політикумі різні конспірологічні теорії щодо початку скоординованої кампанії з примусу Зеленського до відставки. Що й стало одним із приводів для "Країни" поговорити з Новинським про його заклик до Зеленського та парламенту, але не лише про це.
Вадим Новинський - великий підприємець та партнер Ріната Ахметова у гірничо-металургійному холдингу "Метінвест". Він також відомий як меценат Української православної церкви. У липні 2022 року він склав із себе повноваження депутата. А незабаром проти нього було запроваджено санкції РНБО та порушено кримінальні справи за держзраду та за іншими статтями, які він вважає політично вмотивованими.
Крім того, Зеленський звинуватив Новінського в тому, що той шляхом погроз на початку повномасштабного вторгнення змушував його до "здавання країни". В інтерв'ю Новінський це спростував та розповів свою версію подій. Також ми поговорили про ситуацію в УПЦ, про те, навіщо йому сербське громадянство, про ситуацію в українській металургії та які в нього зараз стосунки з Рінатом Ахметовим.
- 10 жовтня ви виступили із заявою, в якій закликали президента Зеленського піти у відставку, передати владу в країні парламенту та перейти до прямих переговорів щодо миру з Росією. Буквально за кілька годин до відставки Зеленського закликав і Трамп. Це збіг?
- сто відсотків. Я Трампа бачив лише по телевізору, ніколи не спілкувався з ним особисто. Усі, хто намагається збудувати на цьому якусь конспірологічну теорію, помиляються. Просто так вийшло. Я навіть не очікував, що Трамп виступить із подібною заявою. Хоча він сказав практично те саме. І згодом ще раз повторив свою позицію.
– А як ви бачите реалізацію запропонованого вами плану? Хто саме в нинішньому парламенті може взяти на себе керівництво країною та переговорним процесом? Наразі Рада фактично контролюється лідером парламентської фракції "Слуги народу" Давидом Арахамією, якого одні називають парламентською "батогом", інші "директором Ради". Чи може він виконати цю роль? Чи хто?
- Не треба кривдити Олександра Михайловича Волкова. Ось він справді був "директором" парламенту, коли серед депутатів були великі політичні постаті. До кожного треба було знайти підхід. І Волков умів знаходити спільну мову з усіма, мав необхідні зв'язки плюс розум, такт. Він умів досягати результату. Я не хочу применшувати переваги Давида Георгійовича Арахамії, але зараз йому працювати набагато простіше. У нинішньому скликанні яскраві особистості – одиниці. Візьмемо фракцію "Слуги народу". Знайдіть мені там яскравого політика, який мав би власну думку.
- Тоді як здійснити ваш заклик, якщо у парламенті, як ви кажете, майже немає яскравих та самостійних людей?
- Мова не про те, чи реалістичний цей план чи ні. Він безальтернативний. Іншого шляху Україна не має. Якщо депутати пам'ятають, кому вони давали присягу, коли обиралися до парламенту, то маємо згадати і про свої зобов'язання. Депутати присягали не Зеленському та його оточенню. Вони присягали Україні та українському народу. Зрештою, ми маємо парламентсько-президентську форму правління. Повноваження президента не безмежні. Парламент повинен це усвідомити та відігравати провідну роль у врегулюванні ситуації. Згадайте історію: де ухвалювалися рішення у 2004 році, коли країна теж перебувала на переломному етапі? Чи у 2014 році? Саме у парламенті. Хорошими були ці рішення чи поганими – інше питання. Але ключові рішення ухвалювалися там. Іншого варіанту країна просто не має. Інакше ми втратимо державу. Поки що при владі Зеленський, світу не буде. Я не хочу зараз докладно зупинятися на його фігурі: про це багато сказано. Його критикують всюди, і тільки лінивий цього не робить. Я говорив про це ще чотири роки тому. Закликав Зеленського піти у відставку і коли спалахнув скандал із Міндічем. Повертаючись до парламенту - я все ж таки бачу в різних фракціях депутатів з твердим характером, мужністю і мізками, щоб втілити всі плани в життя. Я не хочу називати прізвища. Якщо я зараз їх назву, то тільки нашкоджу цим людям.
- У травні 2025 року президент Зеленський звинуватив, окрім інших, і вас у тому, що ви “представляли інтереси Путіна”, говорячи безпосередньо з ним по телефону. "Нам говорили, як потрібно здавати території, країну і так далі, куди мені потрібно бігти, інакше мене не буде, моєї родини", - сказав президент. У своїй заяві у відповідь ви сказали, що Володимир Зеленський допустив "абсолютне хамство і відвертий наклеп" на вашу адресу. Ви також згадали про “багато неприємних моментів, пов'язаних із вищим керівництвом країни у перші дні війни”, які не роблять йому честі. Що ви мали на увазі? Зараз ви можете розказати?
- Насамперед зауважте: події, про які Зеленський говорить у своїй абсолютно брехливій заяві, відбувалися наприкінці лютого 2022 року. А він виступив із цією заявою у травні 2025-го. До цього я взагалі мовчав, що тоді відбувалося між нами. Він сам порушив цю тему, але все перекрутив. Як я взагалі міг йому чимось загрожувати? Подумайте самі: я перебуваю у Києві на той момент. Невже я почав би дзвонити президентові, погрожувати йому і говорити: "З тобою станеться щось"? Адже до мене будь-якої миті могла приїхати бойова група і покінчити зі мною або хоча б заарештувати та відправити до слідчого ізолятора СБУ. І взагалі я спілкувався тоді із Зеленським не з власної ініціативи. Справа була така. У перші дні після повномасштабного вторгнення я тримав зв'язок із Давидом Арахамією. Ми зателефонували 24 лютого. Я був упевнений, що поруч із ним був президент. Розмова йшла гучним зв'язком, тому всі чули, що я говорив. Питання Арахамії звучало: "Що ви нам порадите робити?". Я запропонував негайно вийти на керівництво Російської Федерації та розпочати термінові переговори. Минули лише першу добу. Ще не було такої кількості загиблих, і ситуацію можна спробувати повернути назад. Потрібно було терміново розпочинати переговори. Я сказав, що зараз потрібно вирішити два завдання. Перша – зберегти українську державність. Друга – зберегти людей. Це дві рівнозначні задачі. Я не кажу, що одна важливіша за іншу. Я навіть процитував уривок із Євангелія від Луки. Дослівно вже не пам'ятаю, але сенс такий: якщо цар має десять тисяч воїнів і збирається виступити проти іншого царя, у якого двадцять тисяч воїнів, хіба він раніше не сяде і не порадиться, чи зможе протистояти противнику? А якщо ні, то поки інший цар ще далеко, потрібно відправити посольство і просити про мир. Тому, якщо є можливість домовитись, потрібно нею скористатися, щоб уникнути подальшого кровопролиття. "Добре, ви можете нас підтримати своєю заявою?", - запитав Арахамія. Я відразу зробив заяву, закликавши обидві сторони до початку переговорів. І багато депутатів підтримали це. Я ще порадив Арахамії поговорити з головами всіх фракцій та депгруп, головами областей та мерами великих міст, щоб вони теж підтримали президента у цьому напрямку. Не знаю, чи вони обговорювали це з кимось ще. 25 лютого мені зателефонував керівник однієї з українських спецслужб та попросив докласти зусиль для організації переговорів: мовляв, у мене "є контакти". Я відповів, що не можу займатися цим самостійно. Зрештою, ми маємо Міністерство закордонних справ, люди, які відповідають за переговорний процес з Росією, зокрема Андрій Єрмак (тодішній глава Офісу президента — Ред. ). Саме вони мають займатися цим питанням та виходити на відповідний бік. Співрозмовник відповів, що це президент просить мене допомогти. І за п'ять хвилин я вже розмовляв із Зеленським. Відразу маю сказати, що в мене ніколи не було контактів із Путіним. Але я почав відновлювати інші інші зв'язки в РФ і займатися питанням переговорів. І так вдалося організувати перші переговори у Гомелі. Людина, з якою я спілкувався, дозволила мені назвати його ім'я. Це Дмитро Козак, тоді заступник голови адміністрації президента Росії.
- А чому він обрав саме вас як контактну особу, а не Єрмака, з яким спілкувався під час роботи Мінської групи?
– Це була моя ініціатива. Я сам попросив президента про це. Козак із приводу переговорів одразу запитав: "Добре, де?". Ми обговорювали це і з Зеленським. Де зустрічатись? Президент сказав, що до Мінська ми не поїдемо. "Напевно, це було б правильним рішенням, але ж ви розумієте, що росіяни до Варшави не поїдуть", - сказав я і запропонував Гомель, тому що це місто знаходиться недалеко від українського кордону і туди можна швидко дістатися. А росіяни прилетять туди літаком. "Все, я згоден. Узгоджуй із російською стороною", - сказав Зеленський. Я набрав Дмитра Миколайовича (Козака – Ред.). Той, вислухавши, попросив дозволу передзвонити, і за п'ять хвилин: все, ми підтверджуємо. Потім почали обговорювати питання порядку денного переговорів. Кожен пункт я погоджував із президентом Зеленським. І він на все тоді був згоден. Навіть не сперечався з жодного питання. Тільки щоразу питав: "Як ти вважаєш?" Я відповідав: "Вважаю так і так". "Добре, я згоден", - була відповідь. Там було три основні пункти. Перша та головна вимога Росії – прибрати з Конституції пункт про прагнення України до НАТО та внести позаблоковий статус та нейтралітет. Зеленський запитує мене – як вчинити. Я поставив йому зустрічне запитання: як ви вважаєте, Україна протягом наступних 30 років вступить до НАТО? – Ні. Тоді, напевно, можна відмовитися від згадки про вступ до Альянсу в Основному законі.
- Це ви всі промовляли безпосередньо із президентом?
- Так. По телефону. Напевно, ці записи мають бути у компетентних служб. Другим було визнання Україною спеціального статусу Криму, але не як частини Російської Федерації. Термін – 30 років. На це теж Зеленський погодився. Третє основне питання – визнання певного статусу Донбасу. Я запитав Козака, чи Донбас, включаючи непідконтрольні території, повинен залишитися у складі України. Він відповів, що це може бути предметом переговорів. Тоді була можливість зберегти Донбас у складі України, але вже не на умовах, передбачених Мінськими угодами. Донбас міг повернутися в рамках конфедеративного об'єднання, але все одно до складу України, що найважливіше. Зеленський і з цим погоджувався. Як мені тоді здалося, він взагалі був дуже розгублений і приймав тоді будь-який варіант. Весь процес вироблення угод зайняв близько місяця — майже до кінця березня, коли зустрічалися вже в Стамбулі.
- Ваша думка: чому насправді провалився процес у Стамбулі?
– Я абсолютно впевнений, що з вини наших керівників. Можливо, Борис Джонсон (на той час британський прем'єр Борис Джонсон — Ред.) чи хтось у цьому брав участь, маючи вплив на Зеленського. Або самому Зеленському так сподобалося бути героєм. Сподобалися овації, увага всього світу щодо нього. Уявіть собі: куди б він не приїхав, його зустрічають як Папу Римського, всюди він бажаний гість. У результаті він проміняв життя українців на оплески у парламентах інших країн.
– Наприкінці вересня 2026 року з'явилася інформація про те, що вам надано право на громадянство Сербії. Навіщо вам сербський паспорт та чим зумовлена прискорена процедура?
– Це питання до уряду Сербії. Вони можуть пояснити, чому було ухвалено таке рішення. Я ж вдячний керівництву Сербії за надання громадянства. Але від українського громадянства відмовлятися не збираюся. Я дуже дорожу ним і вважаю себе патріотом України. Однак держава поставила мене в таке становище, що я, як і сотні тисяч, а можливо, й мільйони українців, не можу одержати український паспорт, на який маю законне право. Термін дії мого паспорта спливає, у документі закінчуються вільні сторінки. Я подав документи до міграційної служби, заплатив за оформлення нового паспорта. Але коли він був готовий, його просто не видали.
- На якій підставі?
- СБУ заборонила видавати на підставі, що я перебуваю під санкціями і тому не маю права здійснювати жодних платежів. Але якщо в рамках санкцій можна платити податки, чому не можна сплачувати адміністративний збір? Це просто нікчемний привід. Паспорт мені не видали – і все.
- Ви зараз живете у Євросоюзі? Як складаються відносини з європейською владою з урахуванням ваших проблем із владою українською?
- У мене немає проблем із українською владою. Це в них чомусь проблеми зі мною. Мене тричі незаконно піддавали санкціям. Напевно, я рекордсмен щодо кількості санкцій в Україні: проти мене було підписано три відповідні укази президента. Крім того, проти мене відкрили три кримінальні справи. Але зверніть увагу на хронологію: санкції запровадили ще у грудні 2022 року, а кримінальні справи та підозри з'явилися лише у січні 2025-го. І жодне, що називається, не рухається. Держзрада полягала в тому, що я вимагав від української влади і 2018-го, і 2019-го ще до обрання Зеленського виконувати Мінські угоди. Я наполягав на виконанні цих міжнародних зобов'язань, які взяла Україна. Тоді на Донбасі був би мир і жодної великої війни не сталося. На цій підставі мене звинуватили у зраді Батьківщині, а підкріплено звинувачення однією абсолютно хибною експертизою. Інше основне звинувачення - розпалювання міжрелігійної ворожнечі. Йдеться про те, що я захищав канонічну Українську Православну Церкву і говорив: Церква має свої закони та канони, які діють уже дві тисячі років і яких необхідно дотримуватися. Звісно, ця ситуація суттєво ускладнює життя. Наша влада постійно розсилає листи про мене з "попередженнями" до банків, служби фінансового моніторингу. Але зараз довіри до нашої влади вже набагато менше. 2023 року, коли Зеленський був ще кумиром для багатьох, ситуація була досить непростою. Зараз багато людей вже розуміють, що він є. Питання про оголошення мене в розшук і можливу екстрадицію поки що розглядаються в судах України. На той випадок, якщо незаконні рішення все ж таки будуть прийняті, мої юристи попередили Інтерпол і Європол, що йдеться про переслідування з політичних мотивів. Зараз я живу в Хорватії і вдячний хорватській владі за цю можливість. Я надав місцевим правоохоронним органам усі документи щодо мого кримінального переслідування. Вони розібралися в ситуації та розуміють, що для порушення таких кримінальних справ немає жодних законних підстав.
- Як ви оцінюєте ситуацію зараз довкола УПЦ? На вашу думку, чи відмовилася влада від сценарію шляхом тиску злити УПЦ з ПЦУ, чи цей варіант залишається базовим?
– Держава продовжує переслідувати УПЦ. Це, звичайно, гоніння, хоч і не як за радянських часів, коли священиків заарештовували та розстрілювали чи відправляли на каторгу чи на заслання, закривали парафії та руйнували храми. До такого поки що не дійшло. Хоча деякі священнослужителі у в'язницях побували. Наприклад, митрополит Павло (намісник Києво-Печерської лаври, митрополит Вишгородський та Чорнобильський УПЦ Павло (Лебідь) — Ред. ). Митрополит Арсеній (намісник Святогірської лаври - Ред. ) залишався під вартою два роки, хоча реальних підстав для цього не було. Після зміни глави Офісу президента (Андрія Єрмака — Ред. ) він опинився на волі, слава Богу, хоч і під підпискою про невиїзд. А скільки ще священиків у в'язницях. Просто ця тема більше не знаходиться у топі новин. Коли Зеленський прийшов до влади, я казав, що перепочинок у тиску на Церкву буде недовгою. Курс Порошенка буде продовжено. Почнуться нові переслідування. Наприкінці 2018-го – на початку 2019 року вже захоплювалися храми. Все повторилося невдовзі після початку повномасштабної війни. І це однозначно державна політика. Своїх планів влада не змінила – вона намагається будь-якими способами — шантажем, погрозами, насильством — змусити архієреїв, священиків та парафіян перейти до ПЦУ. Найстрашніше, що про це не можна відкрито говорити ні в Україні, ні за кордоном. Тільки завдяки зусиллям адвоката Роберта Амстердама нам удалося пробити цю стіну замовчування і в США, і в Європі. Тема нарешті здобула досить гучне публічне обговорення. А як поводяться члени Всеукраїнської ради церков? Вони стверджують, що в Україні все гаразд: існує повна релігійна свобода, немає утисків. Візьмемо бодай питання мобілізації. Закликають представників саме нашої Церкви — дияконів, священиків та ченців, які, за своїм служінням, не повинні брати до рук зброю. Чому відбувається така дискримінація з боку держави? Наша Церква має трьох ворогів: Зеленський, Єленський і Вселенський (маються на увазі президент України, голова Держслужби з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський і Вселенський патріарх Варфоломій. – Ред.).
- Чому розпочався процес тиску на УПЦ?
- Процес активізувався наприкінці 2022 року, коли змінилося керівництво СБУ. У перші кілька місяців війни я підтримував зв'язок із СБУ. Мені завжди дзвонили, коли надходив якийсь сигнал. Я вдячний Івану Геннадійовичу Баканову, який поводився в цих питаннях коректно. Наприклад, надходило повідомлення, що в якомусь храмі чи монастирі нібито ховають зброю чи російська ДРГ. Я завжди казав, що давайте перевіряти. І зазвичай це виявлялося брехнею: нічого не знаходили. Таких сигналів були сотні. Але про це ніхто не писав і не говорив публічно. Співробітники СБУ тоді виконували свої обов'язки, проте не виносили подібні історії до преси. Коли прийшов Василь Васильович Малюк, усе змінилося. Варто було комусь виїхати на обшук чи перевірку, як відразу з'являлися камери та журналісти, і йшли сюжети та публікації про те, що нібито щось знайшли. Причому знаходили якусь нісенітницю. А потім людей починали звинувачувати, створюючи в суспільстві атмосферу, ніби в Церкві одні зрадники та посібники. Але це брехня. 2024 року ухвалили закон, що дозволяє розпочати процедуру заборони Української православної церкви. Чи хочуть вони за його допомогою розколоти Церкву? Так, але вона залишається єдиною. Є якась різноголоска з певних питань. Є ті, що хитаються, але поки що нікуди не йдуть.
- Тобто ви вважаєте, що розколу в УПЦ з питань відносин із владою та з ПЦУ не буде?
- Можливо все: людина слабка. Але, незважаючи на чотири роки тиску, масового переходу до ПЦУ не сталося. В основному захоплюються самі храми, а священики разом зі своїми парафіями залишаються вірними своїй Церкві. Вони служать у своїх будинках, якихось сараях – пристосовують для богослужінь будь-які приміщення. І це у тій атмосфері ненависті навколо нашої УПЦ. На хресну ходу до Почаївської лаври збираються до 30 тисяч людей. Люди не бояться приходити.
– Наразі проходять суди про заборону окремих юрособ у структурі УПЦ. Які ви бачите їхні перспективи і якщо суди винесуть рішення на користь заборони, то якими будуть дії Церкви та віруючих?
- Давайте згадаємо історію. Будинки храмів та монастирів колись належали Церкві. Потім комуністи усі націоналізували. Коли влада змінилася, і з'явилася свобода віросповідання, Церкві слід було повернути її майно, а не просто передати в користування. Насправді його передавали переважно за договорами оренди. Саме це згодом дозволило знову ж таки незаконно розірвати договір оренди з Києво-Печерською лаврою. По суті це був пілотний проект. При цьому ченці, як і раніше, живуть у Лаврі. Їх не можна просто взяти та виселити, бо вони там прописані. Це було б кричущим беззаконням. Ченці продовжують служити. Окрім одного Авраамія, ніхто з братії не перейшов до іншої церковної структури. У Почаївській лаврі буде те саме. Там братія буде навіть стійкіше триматися, бо звикли жити, скажімо так, у недружньому оточенні. Щодо реакції самої Церкви, то Блаженніший Онуфрій (митрополит Київський та всієї України Онуфрій — Ред.) сказав, що зараз час не заяв, а молитви. Прочитайте його проповіді. Він говорить про кохання, прощення, про те, що люди повинні залишатися людьми. Така позиція викликає повагу у всьому світі: нас б'ють, а ми за них молимося, нас переслідують, а ми терпимо і залишаємось людьми. Звісно, дотримуватись такої позиції непросто. Тиск колосальний.
– Ви – співвласник найбільшого металургійного холдингу України компанії "Метінвест". Днями пройшла новина, що у вересні українська металургія не виробила жодної тонни сталі через російські удари та блокування портів. Як ви оцінюєте нинішню ситуацію в українській металургії?
- Я був акціонером "Метінвесту" до грудня 2022 року, коли я передав свої активи в траст і вийшов із бенефіціарів Smart Holding. Звичайно, у мене, як і раніше, є певні контакти, я стежу за ситуацією і розумію, що відбувається. Моя оцінка: галузь зруйнована. Чи можна її відновити? Думаю, так, але на це потрібно дуже багато часу. І розблоковані порти. Крім того, наші європейські партнери запровадили квоти на постачання металопродукції на свої ринки. Замість того, щоб увійти у становище України та дати зелене світло для невеликих обсягів української продукції, вони ставлять бар'єр. Ніхто б у Європі навіть не поперхнувся, настільки мала кількість, а от ні. Хочеш постачати більше, ніж потрібно, тому що квота вибирається швидко — плати мито. Але тоді експорт стає невигідним. Плюс зростання собівартості продукції за таких цін на електроенергію (а ще знайди її при атаках на електростанції) та на газ. Виробництво стає нерентабельним. До війни у компанії працювало 110 тисяч осіб. Ще три-чотири місяці тому — лише 40 тисяч. Наразі підприємства у Запоріжжі та Кам'янському повністю зупинені. Без металургії економіка розвиватиметься з великими труднощами. Нині цілі галузі фактично лежать. Коли говорять про зростання ВВП, я питаю: де це зростання? Покажіть які підприємства працюють. Можливо, це підприємства, які виробляють військову продукцію. Але щодо решти економіки, то практично все стоїть. Сільське господарство продовжувало працювати, проте тепер продукцію часто нікуди вивозити. А маршрути, які проходять через Європу, стикаються з обмеженнями. Економічна ситуація надзвичайно тяжка
- Ви зараз підтримуєте стосунки з Рінатом Ахметовим? Яка в нього позиція щодо того, що відбувається зараз у країні?
- Востаннє я бачився з ним 23 лютого 2022 року, тобто напередодні початку великої війни, під час зустрічі з президентом. Телефоном ми, здається, розмовляли ще наступного дня. Щодо його позиції, гадаю, вона всім відома: він іноді її озвучує. Але якихось непублічних деталей я не знаю.
- Розхожа версія в політколах, що санкції проти вас могли бути спробою перехопити контроль над "Метінвестом" та одночасно чинити тиск на Ахметова. Що ви думаєте про це?
- Сто відсотків влади так і замислювали. Вони мали ідею за допомогою відібраних через санкції акцій зайти до "Метінвесту" і диктувати умови Рінату Ахметову. Я знаю, що цим займався Офіс президента, і кінцева мета, звичайно, була взяти на себе потоки і надалі грабувати. Але їм нічого не вийшло, тому що юридично компанія добре захищена.
- А як, за вашими спостереженнями, великий бізнес зараз ставиться до війни і до того, що відбувається всередині країни? Які настрої серед топ-бізнесменів?
- Багато хто воліє приховувати спілкування зі мною, щоб не викликати невдоволення влади. З мене зробили ворога держави, тому багато хто намагається триматися осторонь. Та й у мене самого немає особливого бажання з кимось спілкуватися за таких обставин. Я прийняв цю ситуацію. До війни я спілкувався з багатьма людьми. У перші дні після її початку теж, особливо коли став грати певну роль переговорному процесі. Тоді мені дзвонили кілька разів на день. Не хочу називати прізвища, але повірте: серед тих, з ким я спілкувався, були люди із першої п'ятірки найбільших бізнесменів України. Про що говорили? Запитували: "Що? Як? Чи зможемо ми домовитися чи ні?" Я ж у Києві був. Не поїхав би й потім, якби мене не попередили, що Зеленський щодня вимагає мене заарештувати.
- Прихильники Петра Порошенка часто кажуть, що якби він залишився президентом, то війни не було б. Як ви ставитеся до такої точки зору? А якби президентом на виборах у 2019 році стала б Юлія Тимошенко?
– Давайте по порядку. По-перше, я вважаю, що з Порошенком все почалося. Він став президентом після першого туру виборів. А за рахунок чого він переміг? Тому що він пообіцяв закінчити війну за два тижні. Але війна на Донбасі тільки розгорілася ще сильніше, після того, як він 1 липня 2014 року наказав припинити перемир'я і розпочати наступ. Хто саботував виконання Мінських угод? Порошенка. А хто ввів у тіло Конституції положення про те, що членство в НАТО наше все? Порошенка. Хто почав чинити тиск на УПЦ? Порошенко, хоч колись сам був "захожанином" нашої Церкви. А от якби обрали Тимошенко, то точно не було б війни.
- Чому?
– Вона жінка. Має материнські інстинкти. Жінки чіткіше усвідомлюють ціну людських життів і розуміють, що таке війна. Має величезний досвід державної та управлінської роботи. До того ж вона мала давній контакт із вищим політичним керівництвом Російської Федерації. Я впевнений, що вона змогла б домовитися і знайти спосіб врегулювати відносини так, щоби не допустити війни. Проте все сталося так, як сталося, і минулого не змінити. Якщо Порошенко, Тимошенко та інші депутати відчувають хоч якусь відповідальність за країну, треба амбіції відкинути убік та зробити все, щоб зупинити катастрофу. Парламент має взяти владу у свої руки та розпочати переговори з Росією.
- За яких умов, як ви вважаєте, Україна може завершити війну? Віддати територію Донбасу, як було прописано у плані Трампа і як вимагає Росія? Наполягати на припиненні вогню по лінії фронту, як каже зараз Зеленський?
- Давайте ще раз подивимось на історію наших відносин із Росією після Майдану. Як розвивалися події? Чому кожна нова угода в результаті виявлялася гіршою за попередню? Почнемо з угоди між Януковичем та опозицією, укладеної за посередництва міністрів закордонних справ Польщі, Франції та Німеччини. Від Росії у переговорах брав участь Володимир Лукін. Якби тоді все було виконано, можливо, нічого з наступного не сталося б. Це факт. Я був учасником тих переговорів. Але почалася руйнація країни. Потім пішла війна на Донеччині. Було укладено перші, другі Мінські угоди. Вони порівняно зі Стамбулом – взагалі дієтичний салат (Мінські угоди передбачали повернення Україні непідконтрольних частин Донецької та Луганської областей з особливим статусом – Ред. ). Але Порошенко завжди шукав якихось гачків, щоб зачепитися і не виконувати їх. Зеленський обіцяв, що принесе світ. За цю надію проголосували 73% виборців. Це партія світу в Україні і вона ж нікуди не поділася. А ті, хто хотів продовження війни, голосували за Порошенка. Але Зеленський теж відклав Мінські угоди у довгу скриньку. Від Стамбульських домовленостей також відмовилися. І тепер нові пропозиції набагато гірші. А наступні пропозиції будуть ще гіршими.
- Справа тут навіть не у Зеленському. Будь-яка влада зіткнеться з тим, що будь-які спроби вийти на компромісні домовленості з Росією відразу спричинять звинувачення у зраді. Їй казатимуть, що це відмова від українських інтересів, що Росії не можна вірити, бо її мета – знищити українську державність, і вона потім знову нападе. Говоритимуть, що це зрада пам'яті полеглих. Ці аргументи вже й досі звучать. Що ви на них скажете?
- Укладання угод не стане зрадою ні українських інтересів, ні українського народу, ні пам'яті бійців, які загинули на фронті. Навпаки, заради них і треба домовлятися, щоб запобігти новим жертвам. Сценарій зі звинуваченнями, про який ви кажете, можливий лише в тому випадку, якщо на наступних виборах до влади прийдуть партії війни або реваншу, які будуватимуть на цьому свою політику. Якщо ж переможе партія світу, такого не станеться. Головна гарантія безпеки для України – це повністю врегульовані стосунки з усіма сусідами.
– Ви бачите зараз можливість компромісу для завершення війни?
- Зеленський, на мою думку, ніколи не піде на компроміс, бо для нього це буде катастрофою. Тому якщо є розсудливі люди, які думають про майбутнє України, про майбутнє своїх дітей, треба це все зупиняти так, як є і переходити до відновлення. Найскладніше буде, коли настане світ і треба буде утихомирити наше суспільство, зробити так, щоб нас зсередини не розірвало. Я вірю, що роль Української Православної Церкви у досягненні внутрішнього консенсусу буде величезною. Ну і, звісно, наші військові мають виступити гарантами стабільності та безпеки, щоби на вулицях не було хаосу, махновщини. Іншого нам не дано просто. Інакше втратимо і Україну, і людей. Я вірю, що на зміну цинічній "Партії війни" на чолі із Зеленським має прийти "Партія миру", яка візьме відповідальність і за порядок у суспільстві, і за майбутнє України. Не йдеться про чергову політичну партію, націлену на вибори. Йдеться про всіх тих громадян, які хотіли б якнайшвидше завершити війну, кровопролиття, масову загибель людей, а також культивування в суспільстві ненависті та ворожнечі – у тому числі стосовно співгромадян, які говорять "не тією мовою" або ходять "не в ту церкву". "Партію миру", широкий антивоєнний рух сьогодні підтримує переважну більшість громадян України – справжніх патріотів, які розуміють, що політика Зеленського веде країну до катастрофи. І якщо хтось вважає, що патріотизм зводиться до підтримки війни та культивування ненависті, той помиляється. Справжній патріот – це той, хто виступає за мир, хоч ця позиція сьогодні всіляко переслідується з боку влади.
