Рівно тиждень тому до Києва приїхали лідери Німеччини, Франції, Британії та Польщі та разом із Зеленським висунули фактичний ультиматум Путіну. Або він погоджується на безумовне та повне припинення вогню на 30 днів з понеділка 12 травня, або проти Росії буде запроваджено жорсткі санкції з боку як ЄС, так і США. Причому, як стверджувалося, це питання було узгоджено вже й із Трампом.
За своєю формою це виглядало як пропозиція, висунута для того, щоб Путін відмовився. Що президент РФ і зробив. Проте виставив свою зустрічну пропозицію – організувати прямі переговори між Україною та Росією 15 травня у Стамбулі.
Перша реакція Зеленського та європейців була очікувано негативною – там сказали, що спочатку перемир'я, а потім уже переговори. І повторили – якщо Путін цієї схеми не підтримає, то будуть санкції. У тому числі й від США.
Але потім виступив Трамп і одним своїм повідомленням всю цю лінію, що ретельно вибудовується, поламав. Він закликав Зеленського "негайно" погодитись на переговори з Путіним.
І Зеленський негайно погодився. Щоправда, відразу зажадав, щоб на переговори з'явився особисто Путін, інакше це свідчить про те, що він не хоче миру.
Пройшло 12 травня, Росія припинення вогню не оголосила, але про ультиматум уже майже ніхто не згадував.
Щоправда, судячи з коментарів, в Україні та на Заході вважали, що ультиматум не скасовано, а просто перенесено на 15 травня, коли після переговорів мало стати зрозуміло – чи Росія підтримує перемир'я чи ні.
Спочатку Зеленський намагався подати як зрив переговорів відмову Путіна приїхати на них і "низький рівень" російської делегації. Але потім, за рекомендацією європейських партнерів, все-таки надіслав на переговори до Стамбула делегацію на чолі з Умеровим.
При цьому всі українські представники чітко означили, що єдине питання, яке розглядатиметься на зустрічі – це перемир'я. І більше нічого.
Тому більшість спостерігачів очікували, що на переговорах російська делегація відкине перемир'я (або висуне неприйнятні для Києва умови), після чого українська делегація залишить переговори та оголосить про їхній провал. І тоді ж погрози ультиматуму (санкції та інше) мають бути реалізовані.
Однак те, що відбулося після переговорів, цей сценарій знову поламало – ні про яке перемир'я не домовилися (судячи з витоків, росіяни виставили умови, які Київ вважав неприйнятними). Проте, українська делегація після зустрічі не оголосила про провал переговорів. Навпаки – заявила про досягнення домовленостей щодо обміну полоненими, а також про підготовку до другого раунду переговорів та зустріч Зеленського з Путіним. Щоправда, судячи з висловлювань осіб членів делегації на відомому відео з Умеровим, говорилося все це без особливої радості.
Таким чином, ультиматум, оголошений тиждень тому, остаточно повис у повітрі, перенісшись на невизначений час.
Що сталося?
Вже обговорюється конспірологічна версія, що нібито Умеров за завданням Єрмака, який діяв за вказівкою адміністрації Трампа, оголосив про продовження переговорів, хоча установка Зеленського була оголосити про провал зустрічі. Жодних доказів цієї версії, звісно, немає.
Хоча привертає увагу той факт, що з моменту зустрічі в Стамбулі за її суттю та подальшими перспективами не висловився ні Зеленський, ні Єрмак.
Втім, є зовсім не конспірологічна версія, що лежить на поверхні.
Це позиція Трампа, який ще з четверга наполегливо дає зрозуміти, що не хоче приєднатися до ультиматуму Путіну з вимогою негайного укладання перемир'я, а сподівається на зустріч із ним. Цю думку він повторював за останні дні кілька разів. Про те, що на даному етапі Трамп має намір не тиснути на Путіна, а домовитися з ним про зустріч, де й укласти "угоду", пишуть і провідні американські ЗМІ ("Трамп не бажає завдавати Путіну біль, а простягає оливкову гілку").
У таких умовах оголошення українською делегацією про провал переговорів з фактичним виходом з них ставало, по-перше, безглуздим, оскільки не призвело б до реалізації ультиматуму (без участі США це неможливо), а по-друге, небезпечним, оскільки могло б бути сприйняте Трампом як відмову Києва від діалогу з РФ.
Таким чином, ситуація щодо війни Україні зависла в очікуванні зустрічі (або хоча б розмови для прояснення позицій) Трампа та Путіна.
Далі можливо кілька варіантів, які в основі залежать від відповіді на два питання.
1. Вважає Путін можливим досягнення своїх цілей військовим шляхом чи ні. Якщо вважає, то він висуватиме і надалі (навіть на зустрічі з Трампом, якщо вона взагалі відбудеться) свої вимоги на кшталт виведення українських військ з усієї території чотирьох регіонів. Якщо ні – то може погодитися і на припинення вогню по лінії фронту, натомість отримавши великі бонуси від Трапу (визнання Криму, зняття всіх санкцій, припинення постачання зброї Україні, блокування вступу України до НАТО тощо).
2. Якщо Путін і надалі наполягатиме на своїх максималістських вимогах (виведення військ з чотирьох регіонів тощо), то чи погодиться з ними Трамп, підключившись до тиску на Київ з вимогою їхнього виконання? А якщо не погодиться і переговори на цьому зайдуть у глухий кут, то чи готовий Трамп вводити жорсткі санкції, чи просто перестане займатися українськими справами. У тому числі й постачати Києву зброю.
Від відповіді ці питання, залежать і варіанти розвитку подій, які можуть бути дуже різними.
Від укладання угоди, коли Путін погоджується на перемир'я по лінії фронту, а натомість отримує великі поступки від США (а Трамп представляє відмову Путіна від контролю над усією територією 4 областей як свою величезну перемогу). До введення жорстких санкцій проти Росії з фактичним перериванням діалогу з Москвою та різкою ескалацією війни в Україні та, не виключено, у відносинах між США та Росією. Судячи з останніх заяв Трампа, він до цього доводити не хоче, але опція зберігається – багато сил на Заході та всередині США виступають за посилення політики проти РФ.
Від збереження статус-кво (допомога Україні не припиняється, але й нові санкції проти РФ не вводяться, щоб не закривати перспективи для діалогу) до припинення будь-якої активності на українському напрямку (включаючи посередництво в переговорах і постачання зброї).
Або варіант, який зараз виглядає абсолютно фантастичним, але, враховуючи непередбачуваність Трампа, його також повністю відкидати не можна: варіант, при якому президент США погодиться з вимогами РФ, що нині висуваються, до України (виведення військ з чотирьох областей, припинення мобілізації і т.д.) і почне тиснути жорстко на Київ з вимогою. У таких умовах, швидше за все, реакцією української влади буде відмова (навіть ціною втрати американської допомоги та конфронтації із Трампом). Але становище України у війні це, м'яко кажучи, не покращить.
Але навіть якщо до такого екстремального варіанту справа не дійде, то загалом ситуація для Києва виглядає тривожною.
Минулої суботи, коли висувався ультиматум про перемир'я з 12 травня, було відчуття, що ситуація дійшла до точки біфуркації – коли або Путін погоджується з перемир'ям, чи колективний Захід обрушує на нього небачені санкції.
Минув тиждень. Путін перемир'я не прийняв. Але й санкції на нього ніхто не обрушив. Більше того, загалом процес йде за порядком денним, який поставила Москва – прямі переговори з Україною в Стамбулі, домовленості про їх новий раунд. Та й плюс ще й Трамп активно натякає на бажання зустрітися з Путіним і "все вирішити".
Те, що жорсткі санкції будуть введені – все ще можливо, якщо Трамп дійде особисто висновку, що на прийнятних умовах домовиться з Путіним не виходить. Проте це гарантовано, оскільки великі ризики прямої конфронтації навіть Росії.
І якщо жодного різкого посилення тиску Заходу на РФ не буде і в Києві переконаються, що на значне збільшення підтримки у війні з боку США та ЄС розраховувати в найближчому майбутньому не варто, це може запустити далекосяжні процеси всередині українських еліт і суспільства. Усередині яких можуть виникнути питання – "чи готові ми справді воювати 21 рік, як каже Мединський" і "чи так уже неприйнятні всі вимоги РФ, які нам зараз висуваються? Або можна про щось говорити?"
Втім, питання ці можуть зазвучати справді голосно лише у разі, якщо різко погіршиться ситуація на фронті для ЗСУ. Доки фронт тримається, а росіяни наступають повільно, у військово-політичному керівництві України зберігатиметься впевненість (що транслюється і на українське суспільство), що довгу війну рік-два країна витримає, хоч і дорогою ціною. А там, дивишся, щось і на Заході зміниться, або в Росії ситуація пройде врознос.
Власне, ситуація на фронті і визначить величезною мірою подальший розвиток подій. У тому числі підтвердить або спростує вірність популярної в Росії теорії, що Москва може досягти своєї мети і військовим шляхом.
Втім, все ще зберігається шанс, що перевіряти вірність цієї теорії не доведеться – якщо Трамп та Путін зможуть узгодити найближчим часом "мирну угоду" із припиненням вогню по лінії фронту.
