В українських та західних ЗМІ вже загальним місцем стала думка, що президент РФ Володимир Путін не має наміру зараз йти ні на яке припинення вогню — ні на повне, ні на часткове ( морське чи енергетичне ), оскільки розраховує цієї зими за рахунок повітряних ударів "дотиснути" Україну — знищити енергетику, залишити без води, залишити без паніку та зневіру в суспільстві, після чого домогтися від української влади бажаних Кремлем поступок за умовами завершення війни.
Також звучать і аргументи про провальність такого підходу — удари завдаються і по Росії, завдаючи серйозної шкоди економіці та бюджету. НПЗ "виносяться" щоразу, паливна криза стає хронічною. При цьому Росія, на відміну від України, сама фінансує свої військові зусилля без отримання допомоги з-за кордону. А тому будь-яка шкода економіці РФ вкрай чутлива для її здатності й надалі витрачати гроші на війну. Причому і для України, і для Росії війна стає дедалі дорожчою. Витрати на військові цілі наступного року в РФ заплановано більш ніж на третину більше, ніж цього. Дефіцит бюджету зростає. Зараз ситуацію почасти рятують високі ціни на нафту через напруженість навколо Ірану, але якщо вони впадуть, то тиск на бюджет буде ще більшим.
Зокрема, за поширеною в західних ЗМІ версією, але поки що ніяк не підтвердженою, саме цю думку і хотів донести глава ЦРУ Джон Реткліфф під час недавнього візиту до Москви, схиляючи Кремль до згоди на перемир'я. Про це постійно заявляють публічно і в Україні, і на Заході.
Найчастіше робиться висновок, що Путін за підсумками зимової кампанії до весни ухвалить рішення — продовжувати війну чи ні. А тому розрахунок Києва та Європи має будуватися виходячи з принципу "день простояти, та ніч протриматися" (тобто витримати до весни), а потім Кремль буде змушений йти на поступки.
Але ця логіка вірна лише у випадку, якщо Путін справді будує свою стратегію у горизонті до весни.
Однак, це може бути абсолютно не так.
Почнемо з того, що поки що сигнали, які йдуть із Кремля, справді не вказують на те, що він готовий на будь-які перемир'я. Проте цілком чітко вимальовується розрахунок на ефект від повітряних ударів. Тим більше, що Україна зберігає величезний дефіцит ракет до систем ППО проти балістики, а протидія реактивним "шахедам" поки так і не знайдено.
При цьому, зважаючи на все, власні проблеми РФ у Кремлі не сприймають як критичні. Літній досвід паливної кризи не призвів до різкого зростання протестних настроїв у суспільстві, що загрожують дестабілізацією. А щодо бюджетних проблем, то, крім високих цін на енергоносії, їх долати, як видно з планів уряду, планується за рахунок нарощування держборгу.
Росія має порівняно невеликий — близько 20% ВВП. Для порівняння: в абсолютних числах держборг РФ — 145 млрд доларів (з яких зовнішнього боргу лише 57 млрд), а в України — 215,5 млрд (з них зовнішній майже 170 млрд), за значно меншого обсягу економіки.
Щоправда, зараз запозичення для РФ в умовах війни дорогі і здійснювати їх непросто (останні були на внутрішньому ринку 23 вересня під 16%, а сьогоднішній аукціон був скасований через відсутність заявок за прийнятними для Мінфіну цінами), але, принаймні, рік-два збільшення боргів якихось великих проблем з їхніми. А схиляти інвесторів до купівлі держоблігацій влади РФ тими чи іншими шляхами досі можуть.
Ще один інструмент — девальвація рубля, який може використовувати російська влада для збільшення доходів бюджету.
В Україні, щоправда, часто кажуть, що навіть масовані обстріли не зможуть зламати опір та змусити Київ піти на поступки. Крім того, є сумніви в самій можливості "винести" енергетику, оскільки, по-перше, це об'єктивно складно зробити, а по-друге, вона зараз значно захищена, ніж у попередні роки (докладніше про це ми писали в окремому матеріалі ). А тому, як вважають багато хто в Києві, стратегія Путіна щодо примусу української влади до своїх умов миру навесні приречена на провал.
Однак, повторимося, це правильно лише у випадку, якщо стратегія справді прописана лише до весни.
Однак, судячи з дій Кремля, вона може бути розрахована на більш довгу дистанцію, і її можна описати так: "знищити українську економіку, нехай і за рахунок втрат російської економіки, які для РФ все одно не будуть смертельними".
Як приклад можна навести аграрний сектор. Нагадаємо, що нинішній етап морської війни розпочався після того, як ЗСУ запустили операцію з масованих ударів по російському судноплавству у Чорному та Азовському морях. У відповідь росіяни активізували удари по судноплавству в українські порти на Чорному морі і майже повністю зупинилося.
Тепер Київ пропонує перемир'я на Чорному морі, але Кремль на нього не погоджується, керуючись, ймовірно, логікою за відомим українським прислів'ям "поки товстий схудне, худий помре".
Так, війна на морі завдає шкоди як українським аграріям, так і російським (через чорноморські та азовські порти йшло минулими роками 80% усього зернового експорту РФ). Проте шкода ця різного порядку та критичності.
Росія, хай і не легко, але може перенаправити левову частку постачань, які зараз гальмуються в Чорному та Азовському морях, через інші свої порти — Балтика, Мурманськ. Частина буде відвантажена до Китаю та інших країн Східної та Центральної Азії. Так, це логістично складно та дорого, але поступово можливо. І вже робиться. Українські ж аграрії весь урожай фізично не зможуть надіслати альтернативними маршрутами через сухопутний кордон чи Дунай (причому порти на останньому також обстрілюються). І це не кажучи вже про те, що й крім блокування портів війна завдає агросектору та його інфраструктурі величезних збитків (прильоти елеваторами, переробкою або просто полями та сільгосптехнікою).
Вже зараз частина аграріїв відмовилася сіяти озимі через незрозумілі перспективи. А деякі сільгоспвиробники неофіційно зізнаються, що якщо на початок весняної посівної порти не розблокують, то вони взагалі сіятися не будуть. Тобто протягом року весь аграрний сектор України може опинитися перед повним колапсом.
Аграрії – це лише один приклад. Є ще металургія, яка вже зараз дихає на ладан через прильоти по підприємствах та блокаді портів. Є торгівля, яка все частіше зазнає ударів, так само, як і склади.
Та й загалом зараз дрон може атакувати будь-яке підприємство з будь-якої галузі та у будь-якому регіоні. Раніше від подібних "килимових бомбардувань" по економічних об'єктах росіян утримувала дорожнеча ударів: переважна більшість "шахедів" збивалася, а ракетами по кожному заводу було бити дорого (та їх багато перехоплювалося).
Тепер у РФ з'явилася дешева далекобійна зброя (реактивні дрони), заходи ефективної протидії якій в Україні ще не вигадали. А тому і збитки від атак для економіки стають все більшими. Навіть якщо взимку вдасться уникнути колапсу енергетики, у перспективі наслідки можуть бути руйнівними.
Щоправда, як ми вже писали, українська влада має логіку, що будь-який збиток для економіки не є критичним для здатності Києва продовжувати війну, оскільки, здебільшого, її ведення фінансується європейськими партнерами.
Однак, по-перше, не факт, що Європа й надалі тягне витрати у дедалі більшому обсязі. Що, до речі, показує і ситуація нинішнього року — допзасоби, які запитують Зеленські, поки що не знайдено.
По-друге, навіть якщо кошти і знайдуться на найближчі рік-два, країна без економіки в довгостроковому плані не витримає війну на виснаження: посилиться відтік населення, всіма можливими шляхами виводитимуться гроші, а головне — функціонування тилу (логістика, постачання ЗСУ) виявиться повністю дезорганізованим. А без тилу армія воювати не може. Повторимося — всі ці погрози можуть і не реалізуватися найближчої зими.
Але за рік-два подібна тактика росіян справді може призвести до повного колапсу соціально-економічного життя країни, що рано чи пізно позначиться і на ситуації на фронті, і на функціонуванні взагалі державної системи.
На що, певно, і є головний розрахунок Кремля.
Звичайно, цей розрахунок дуже ризикований для самої РФ.
По-перше, Україна може знайти протидію реактивним дронам, і цей інструмент втратить свою нинішню ефективність.
По-друге, ЗСУ можуть кратно збільшити масштаби збитків російській економіці, якщо розпочнуть запуск балістичних ракет та реактивних дронів. Розробка ракет уже анонсується (хоча їх поки що немає), а в пабликах час від часу з'являються повідомлення щодо застосування Україною реактивних дронів, хоча поки що це офіційно не підтверджено.
По-третє, досить неоднозначна ситуація для РФ лінії фронту. На низці ділянок ініціативу перехоплюють українські війська. Тому поки велике питання — чи зможуть за нинішніх темпів поповнення російські війська й надалі наступати, або навіть просто утримати вже досягнуті позиції без оголошення мобілізації, яка, у свою чергу, загрожує внутрішніми потрясіннями в РФ.
По-четверте, втома від війни в суспільстві наростає, і ніхто точно не може сказати, де буде межа терпіння. Особливо якщо оголосять мобілізацію.
По-п'яте, також невідома і межа міцності російської економіки, особливо якщо впадуть ціни на енергоносії, а українські обстріли посиляться.
Втім, Кремль з першого дня повномасштабної війни вже неодноразово давав зрозуміти, що готовий не зважати на ризики обраного ним шляху до досягнення своїх цілей.
Чи може Путін поміняти свою точку зору та піти на перемир'я — повне чи часткове? Теоретично це можливо у двох випадках.
По-перше, якщо РФ зіткнеться з дуже великими труднощами на фронті чи тилу. Однак поки що не дуже зрозуміло — як і коли вони можуть виникнути в таких великих масштабах, щоби радикально змінити позицію Кремля. А якщо вони й виникнуть, то не факт, що Росія піде на поступки, а не застосує ядерну зброю як "останній аргумент".
По-друге, якщо Росії хтось щось велике за припинення вогню (або частково енергетично-морське перемир'я) дасть. Наприклад, скасування санкцій, що Кремль уже прямо назвав умовою своєї згоди на енергоперемир'я. Або сигнал із Європи, що повне припинення вогню призведе до повної нормалізації російсько-європейських відносин. Але поки що ніяких подібних сигналів не надходить.
Хоча, враховуючи, що президенту США Дональду Трампу важлива енергоперемир'я для розблокування експорту російського дизеля, а багатьом країнам важливі поставки сільгосппродукції з України та РФ, для чого потрібне перемир'я на морі, не можна виключати, що певні кроки будуть зроблені.
Але поки їх немає, війна заходить у зиму, а РФ продовжує реалізацію свого плану щодо поступового знищення цілих галузей української економіки.
