Путін, Сі та Трамп у Шеньчжені
Путін, Сі та Трамп у Шеньчжені

Аналізуємо підсумки 1730-го дня війни в Україні.

Нова атака на Кримський міст

Україна сьогодні вночі втретє поспіль атакувала Кримський міст.

Характер ушкоджень невідомий, кадри цього разу не публікувалися. Українські паблики заявляють про ракетний удар, російська влада - про безпілотників.

Після атаки зупиняли рух поїздів мостом, але вдень його запустили знову.

Сьогодні удари Кримським мостом прокоментував Путін.

Він пообіцяв "масштабні та болючі" удари по Україні у відповідь на цю атаку. А також заявив, що обговорював із Радбезом можливе припинення вогню, попросив його членів подумати про таку можливість - але після ударів Кримським мостом Росія про перемир'я домовлятися не буде.

Зазначимо, що Москва і раніше критикувала ідею часткових перемир'їв, характеризуючи їх як спробу забезпечити перепочинок для Києва у важкий зимовий період. І, окрім слів Путіна, немає інших переконливих даних, що РФ всерйоз розглядала змінити позицію та погодитися на зупинку вогню до виконання її умов (висновок ЗСУ з Донбасу).

При цьому вимоги про перемир'я висували Україна та Європа, критикуючи РФ, що вона не хоче зупиняти бойові дії.

І, як бачимо, Путін використав удари Кримським мостом як аргумент, чому РФ тепер на таке перемир'я точно не погодиться. Детальніше до заяв Путіна ми ще повернемося нижче.

Росія вночі завдала низки ударів по Україні.

Однією із головних цілей знову стала енергетика Одеської області. За словами голови ОВА Олега Кіпера, вночі Росія завдала масованого комбінованого удару по півдні регіону, пошкодивши промислові та енергетичні об'єкти. Міноборони РФ заявило, що на Одещині були вражені дві підстанції напругою 110 кВ - "Кароліно" у Кароліно-Бугазі та підстанція у Білгороді-Дністровському.

Також російське міністерство заявило про поразку підстанції 330 кВ "Суми Північна" у Сумах.

На тлі ударів по енергетиці, що тривають, вранці 19 листопада "Укренерго" повідомило про знеструмлення споживачів у п'яти областях - Дніпропетровській, Житомирській, Запорізькій, Миколаївській та Сумській. У Сумській, Полтавській, Харківській та Дніпропетровській областях діяли аварійні відключення.

У Києві російські безпілотники атакували місто упродовж дня. У Подільському районі пошкоджено триповерхову офісну будівлю, виникли пожежі у житлових будинках. У Голосіївському районі спалахнув автомобіль біля медичного центру, пошкоджено нежитлову будівлю. Уламки дронів також падали в Оболонському та Шевченківському районах. Крім того, під час атаки пошкоджено посольство Нідерландів у Києві. Ближче до вечора уламки збитих дронів упали біля Володимирського та Свято-Михайлівського соборів. Тобто – у самому центрі міста.

Україна, у свою чергу, продовжила удари по російській нафтовій інфраструктурі. У ніч проти 19 листопада безпілотники атакували резервуари для зберігання нафти в районі Альметьєвська в Татарстані. Місцева влада підтвердила пошкодження резервуарів та кількох цивільних об'єктів. За інформацією пабліків, метою могла бути нафтоперекачувальна станція "Калейкіно".

Але повернемось до теми енергетики. Не лише на підконтрольній Києву території України йдуть масові відключення світла – аналогічна ситуація складається на захопленій частині Донбасу та в Криму. Причина - українські удари по підстанціях та лініях електропередач, заявляє призначена Росією "влада".

На Донбасі цього тижня після ударів по енергетичній інфраструктурі сотні тисяч абонентів залишалися без світла, зупинилися сотні котелень, виникли перебої з водопостачанням.

Найважча ситуація склалася у "ДНР", де, наприклад, 16 листопада майже 500 тисяч сімей залишилися без світла після аварійної зупинки енергоблоку однієї з ТЕС. В решту днів кількість відключених абонентів, за місцевими даними, тримається стабільно понад сто тисяч.

Також учора повідомлялося про зупинку майже 500 котелень, а також насосів для води, тому в Донецьку, де її подають і так за графіками, у багатьох районах скасували навіть планове водопостачання. Десятки шкіл пішли на дистанційку.

У "ДНР" заявляють, що встановити стабільні графіки відключень неможливо, оскільки після ударів доводиться постійно змінювати схему електропостачання та перерозподіляти навантаження між уцілілими лініями та підстанціями.

Донеччани розповіли "Країні", що світла може не бути по 12 годин на день, а за останні пару діб періоди без світла перевищили час подачі електрики.

У "ЛНР" також зберігаються проблеми з електрикою, але не такі масштабні, хоч і зачіпають усі основні міста - Луганськ, Алчевськ, Стаханов, Брянку, Ровеньки, Красний Луч та Первомайськ. Там також відключають світло поза графіками.

Масові відключення продовжуються і в Криму, де великі проблеми з енергопостачанням були ще влітку і поновилися з жовтня після недовгої паузи в українських ударах, про які регулярно звітував командувач Силами безпілотних систем Мадьяр (хоча в листопаді звіт не мав).

Станом на вівторок без світла залишалося понад сто сіл, також відключення торкнулися Сімферополя, Бахчисараю, Ялти, Алушти, Євпаторії, Керчі, Судака. Особливо жорсткі обмеження запровадили у Феодосії, де діяв графік дев'ять годин без електрики та три години зі світлом. У Севастополі застосовувався графік „два через шість“: електрику подавали на дві години, після чого відключали на шість. Споживачів поділили на чотири черги. Схожа картина спостерігалася й у наступні дні.

Радник Аксьонова Олег Крючков заявив, що ситуація постійно змінюється залежно від нових ударів по енергоінфраструктурі. За його словами, прильоти трансформаторами і підстанціями періодично призводять до нових пошкоджень. Через це заздалегідь визначити тривалість вимкнень та час відновлення подачі електрики не вдається.

Заяви Путіна та саміт у Берліні

Сьогодні на саміті АТЕС у Шеньчжені виступив російський президент, який не лише прокоментував удар по Кримському мосту - а й окреслив свої позиції щодо війни та переговорів. Дамо їх тезисно.

1. Путін сказав, що РФ не йтиме на поступки у своїх територіальних вимогах. Путін заявив, що Росія погодилася на пропозиції Трампа в Анкориджі, і тепер Україні потрібно зробити те саме. Нагадаємо, ці пропозиції полягають у виході українських військ із Донбасу і після цього - повної зупинки вогню.

Також він заявив, що якщо Україна погодиться на «умови Анкоріджу», то бойові дії припиняться і вкотре звинуватив українську владу в тому, що вони не хочуть завершувати війну тому, що «їм тоді доведеться йти на вибори».

Нагадаємо, Київ заявляють, що не мають наміру йти з жодної території, яку зараз він контролює і каже, що зможе не допустити захоплення решти Донбасу.

2. Путін заявив, що на участі Європи у переговорах наполягали американці, вони ж запропонували включити гарантії безпеки України у ширший контекст спільної європейської безпеки за підсумками війни.

За словами російського президента, він згоден з цією позицією, оскільки говорити про безпеку в Європі потрібно, в першу чергу, з європейцями, проте з Європи жодних нових пропозицій, окрім свідомо неприйнятних для РФ, за словами Путіна, не надходить (серед них - введення західних військ в Україну після закінчення війни та прийом України до НАТО).

Путін сказав, що дипломатичними каналами передав європейцям запрошення надіслати своїх представників до Москви, щоб обговорити можливі шляхи виходу на мирне рішення і за підсумками цієї розмови вже й ухвалити рішення про подальшу участь Європи в переговорах щодо врегулювання в Україні.

Чи відповіді він не сказав, але західні ЗМІ написали, що Британія, Франція та Німеччина розглядають можливість послати своїх представників до Москви, а помічник президента РФ Ушаков вже провів переговори з одним з їхніх представників.

3. Путін фактично спростував останні публікації західних медіа, в яких стверджувалося, що Москва вимагають від НАТО вивести війська з країн Східної Європи, повторивши свої умови до повномасштабного вторгнення.

Путін заявив, що ситуація у світі змінилася і деякі вимоги того часу вже не актуальні.

Сама Москва напередодні заявляла, що хоче отримати від НАТО письмові гарантії, що Молдову та Україну до Альянсу не ухвалять.

Іншими словами, після зустрічей із Трампом та Сі Цзіньпіном позиція Путіна щодо війни в Україні жодних видимих змін не зазнала. У тому числі й щодо Донбасу.

Хоча спростування Путіним публікацій про явно неприйнятні для європейців вимоги Москви вивести війська НАТО з країн колишнього радянського блоку, дещо збільшує шанси на знаходження компромісу в переговорах між Європою та РФ, якщо вони таки розпочнуться.

Паралельно в Берліні сьогодні триває засідання «коаліції охочих», куди приїхав Зеленський. Також туди прибули представники Трампа Уіткофф та Кушнер. З чого випливає, що на конференції йтиметься головним чином про участь Європи в переговорах. А точніше – з яким пакетом ідей європейці на ці переговори зможуть увійти.

Очевидно, якщо Європа залишиться на колишніх позиціях (включаючи введення іноземних військ в Україну), то переговори нікуди не просунуться. Тому завдання Віткофа і Кушнера бачиться в тому, щоб максимально зблизити позиції сторін напередодні переговорів - і тим самим зробити переговори в новому форматі взагалі можливими (за умови, природно, що на якісь компроміси йтиме і Москва). Тому що зі слів Путіна випливає, що поки що участь європейців не зумовлена, оскільки їхня позиція для Кремля неприйнятна.

Однак він і не виключив таку участь, якщо позиція європейців зміниться.

Тобто, зважаючи на все, після зустрічей у Берліні з'явиться більше визначеності з цього питання.

І, якщо за підсумком вдасться домовитися, що Європа в наступних переговорах бере участь, це вже буде означати, що деякі зрушення за вихідними позиціями сторін вже відбулися.

"Ялта-2" чи "Шеньчжень-1"? Розбір зустрічі Путіна, Трампа та Сі

Сьогодні у Китаї завершилася перша в історії тристороння зустріч лідерів США, Китаю та Росії.
Попередні очікування від переговорів Трампа, Путіна та Сі можна було умовно поділити на два типи.

Перший, характерний для російських ЗМІ і чимало західних спостерігачів – це спроба трьох великих держав визначити "новий світовий порядок", який прийде на зміну колишньому ліволіберальному. Тобто – "Ялта 2.0". У Москві про це пишуть із захопленням, на Заході – з величезним побоюванням. Деякі ЗМІ оцінюють те, що сталося, як символ завершення епохи одноосібного глобального домінування США. "Зустріч стала ще однією ознакою кінця однополярного світового ладу, в якому домінували США", - пише The Wall Street Journal.

Другий, який переважає в Україні та широко поширений на Заході – зустріч нічим особливим не закінчиться, залишиться марною формальністю. Занадто різна вага трьох країн, а також їхні інтереси, щоб вони могли домовитися про щось стратегічно важливе. Жодної "нової Ялти" не буде.

Що сталося насправді?

Підсумкова декларація, ухвалена за підсумками саміту, безумовно, на "нову Ялту" не тягне. Там лише чотири пункти. З яких два – дуже приватні, що відображають інтереси Трампа та Путіна (критика Міжнародного кримінального суду та збільшення постачання нафтопродуктів). Два спільні – про реформування ООН (без конкретики) та про незастосування ядерної зброї. Останній пункт, який послідовно просуває Китай (Сі на цій темі окремо акцентував увагу і на своєму виступі перед зустріччю), безумовно, має значення в контексті війни в Україні, з урахуванням постійного мусування теми можливого застосування "ядерки" Росією. Втім, ця позиція не нова, вона у Пекіна була завжди. У тому числі її він використовує для підвищення своєї міжнародної ваги, з одного боку, як "головної конструктивної сили у світі", з іншого боку - як головної сили, яка стримує застосування ядерної зброї Росією (що важливо, наприклад, у контексті відносин Пекіна з Європи). Проте, як ми вже неодноразово писали, за певних обставин (різке погіршення військового стану РФ і поглиблення залучення до війни Європи) китайський стримуючий фактор може не спрацювати. І у цьому плані після зустрічі "трійки" мало що змінилося.

При цьому сам Пекін активно нарощує свій ядерний арсенал і, за даними ЗМІ, не погоджується на угоди з США та РФ щодо його обмеження, оскільки боєголовок у Пекіна все ще набагато менше, ніж у Москви та Вашингтона.

Безумовно, якихось домовленостей могли бути досягнуті в ході закритої частини зустрічі, але не оприлюднені. Однак, об'єктивно, якщо такі й були, то вони навряд чи могли стосуватися глобальних змін світоустрою через причини, про які ми скажемо трохи нижче. Хоча й можуть бути важливими для конкретних питань (щодо війни в Україні чи в Ірані, наприклад).

Але робити з цього висновок, що зустріч була прохідна і нічого не вирішальна також не слід.

Значення її, потенційно, може бути велике. Але не в плані формування абсолютно нового "світового порядку", а в плані посилення вже існуючих геополітичних трендів. Причому можливо на користь одного з учасників зустрічі.

Але все гаразд.

Справді, спочатку було мало підстав порівнювати зустріч "трійки" у Шеньчжені із зустріччю в Лівадії Сталіна, Черчілля та Рузвельта.

Відмінностей багато, але головних із них дві.

По-перше, 1945 року в США, Британії та СРСР, незважаючи на всі наявні між ними протиріччя, була одна глобальна найближча мета – добити якнайшвидше спільних ворогів - нацистську Німеччину та Японію, для чого потрібно було не втратити єдність антигітлерівської коаліції. І задля цього всі три країни погодилися ще до завершення війни визначити контури нового світового порядку та свої місця у ньому, а також зони розмежування у країнах Європи.

Зараз у Китаю, Росії та США немає ні спільної глобальної мети, ні спільного ворога, заради яких вони могли б йти на стратегічну угоду.

США та Китай є екзистенційними противниками у боротьбі за статус "держави номер 1" у світі.

При цьому Трамп і його адміністрація проголосили своєю метою не допустити подальшого посилення Пекіна, яке загрожує Штатам і всьому Заходу величезними проблемами, а вся поточна геополітика Вашингтона заснована на спробах створити важелі впливу на Китай, щоб той був зговірливішим. Встановлення контролю над Венесуелою, невдала спроба встановлення контролю над Іраном таки мали на меті взяття під контроль великих запасів енергоносіїв, щоб через них примушувати КНР до кроків щодо обмеження його економічного зростання. Для китайців ж, обмеження зростання смерті подібне і абсолютно неприйнятне. І вони чинитимуть опір.

Тому, на даному етапі, протиріччя КНР та США вирішити дуже важко. І єдиний сенс спілкування Трампа з Сі – це домовленості про уникнення ескалації аж до військової у двосторонніх відносинах та про взаємні поступки за темами, в яких дві країни поки що одна від одної залежать. Для Китаю це – постачання чіпів та мікропроцесорів. Для США – імпорт рідкісноземельних металів. По обох пунктах обидві країни прагнуть залежності позбутися. Але їм потрібний для цього час, а тому вони й змушені один з одним домовлятися.

Що стосується Росії, то вона має тісні відносини з Китаєм, хоча там і не все просто. Але взаємна залежність, а також напружені відносини із Заходом зближує їх позиції.

США фактично виступає опосередкованим противником РФ у війні з Україною, постачаючи Києву зброю (нехай і за гроші), забезпечуючи зв'язком та розвідданими. Проте, у своїй Трамп є прибічником ідеї відновлення відносин із РФ, щоб, зокрема, недопущення її глибшого зближення з Китаєм. Для цього він і веде переговори щодо завершення війни в Україні. Путіну такий підхід також вигідний, оскільки він розраховує через Трампа домогтися поступок від Києва та Європи за умовами світу або досягти якихось кроків назустріч від Вашингтона ще до завершення війни. А тому й продовжує діалог із американським президентом.

Тобто, загалом, протиріч між усіма трьома учасниками трійки величезна кількість та діалог будується, скоріше, виходячи з необхідності вирішувати тактичні питання.

По-друге, СРСР, Британія та США в момент зустрічі в Ялті являли собою "надсили", які разом були здатні не тільки про щось між собою домовитися, а й, що ще важливіше, досягти реалізації на практиці прийнятих рішень.

Нині все далеко не так. США, звісно, залишається найвпливовішою країною планети. Однак вплив це поступово падає. У тому числі і завдяки зусиллям Китаю та Росії. Більше того, особисто Трамп навіть усередині своєї країни та у відносинах із найближчими європейськими союзниками далеко не на все може вплинути. Особливо після поразки на виборах до Конгресу.

Китай став світовим промисловим чемпіоном, але його геополітичний вплив поки що обмежений. Навіть у своєму регіоні його "підпирають" як орієнтовані на США Тайвань, Філіппіни та Японія, так і, наприклад, Індія, яка є самостійним великим геополітичним гравцем.

Росія ж хоч і зберігає певний вплив у світі завдяки своєму ядерному арсеналу, системі спілок на пострадянському просторі і не лише (стосунки з Іраном, КНДР, поряд з африканськими країнами) і сильним позиціям на світових ринках енергоносіїв, проте зараз почала у війні в Україні, що сковує її геополітичну.

Безумовно, кожна з трьох країн, теоретично, могла б допомогти одна одній вирішити найгостріші проблеми. Однак, практично це вкрай проблематично.

США могли б допомогти Росії отримати вигідний формат завершення війни в Україні, натиснувши для цього на Київ та європейців. І, можливо, Трамп так і хотів би зробити, але не може – досі заважав опір частини власної партії та адміністрації, а з нового року до цього додасться ще опір Конгресу.

США могли б допомогти Китаю без війни отримати Тайвань, просто натиснувши на Тайбей або відмовивши йому в підтримці. Однак це Трамп робити точно не захоче, з урахуванням принципового для США характеру протистояння з Китаєм, у рамках якого Вашингтон не робитиме кроків, які можуть різко посилити позиції Пекіна.

Китай та Росія могли б допомогти США вирішити питання з Іраном, натиснути на Тегеран для ухвалення ним американських умов. Але ні Пекін, ні Москва цього не робитиме. Оскільки виконання головної умови Вашингтона – отримання контролю над іранською нафтою, категорично не потрібне ні росіянам, ні китайцям. Тим більше, в умовах, коли Трамп нічого не може чи не хоче робити щодо виконання їхніх побажань щодо України та Тайваню.

Однак це не означає, що предмета для великої розмови з важливими наслідками взагалі не було.

Насамперед, сам факт того, що три лідери збираються разом і перебувають у діалозі, серйозно зменшує ймовірність, що протиріччя між їхніми країнами можуть призвести до прямої війни, яка ризикує дуже швидко стати ядерною. І в цьому сенсі нинішня зустріч, по суті, аналог не так Ялти-1945, скільки контактів між СРСР і США часів холодної війни, які не дали їй перерости в гарячу стадію. Тобто – "регулювання протистояння". Що саме собою важливо.

Далі слід враховувати, що, на відміну часів " холодної війни ", нинішній світопорядок не описується взаємовідносинами двох чи трьох наддержав.

Нині все набагато складніше. Є США, як країна, що має найбільший вплив на світові процеси через різні важелі, хоча цей вплив і знижується. Є Китай – країна з найбільшим промисловим потенціалом, що швидко наздоганяє США у галузі високих технологій.

Однак, крім них, є ще й інші країни, які мають вплив на світову геополітику.

Це Росія завдяки своєму величезному ядерному арсеналу, праву вето в ООН та запасам корисних копалин, а також впливу на низку країн Азії та Африки. Крім того, війна в Україні, хоч і не є для РФ особливо успішною у військовому плані, показала дивовижну стійкість РФ до зовнішнього тиску та втрат – людських та економічних. Крім того, в ході війни Москва створила паралельну західну систему світової торгівлі та розрахунків (тіньовий флот, система А7 тощо), має свої системи штучного інтелекту, соцмережі та зберігає лідерські позиції у ряді важливих галузей (в ядерній енергетиці, наприклад).

Це Європа (Євросоюз плюс Британія) – незважаючи на всі свої проблеми, вона залишається однією з найбільших світових економік та споживчих ринків (третина величезного профіциту зовнішньоторговельного балансу Китаю припадає саме на ЄС). Плюс до того дві європейські країни (Франція та Британія) мають ядерну зброю та право вето в ООН.

Це Індія – найгустонаселеніша країна на планеті, з великою економікою та ядерною зброєю.

Є й інші впливові гравці різних континентах – Пакистан, Іран, Туреччина, Іран, Єгипет, ПАР, Бразилія. Плюс на ситуацію у своїх регіонах впливають Саудівська Аравія, ОАЕ, Ізраїль, Ефіопія. Є ще Японія та Південна Корея – великі економіки. Є, зрештою, Україна, яка відіграє важливу роль як мінімум у європейських розкладах.

У принципі, список не повний. І він відображає найсильнішу фрагментацію сучасного світу, в якому більше немає одного домінуючого полюса сили, якою були США після 1991 року. І навіть немає двох однозначно домінуючих полюсів, як це було за часів холодної війни.

Кожен гравець, навіть такі як США та Китай, для вирішення практично будь-якої глобальної проблеми мають взаємодіяти не лише один з одним, а й з кимось.

І в цьому плані значення зустрічі Трампа, Путіна та Сі полягає в тому, що вона фактично виділяє РФ із загального переліку інших впливових гравців, позначаючи особливі відносини Москви з двома найбільшими державами світу – США та Китаєм.

Тому коментарі західних ЗМІ, які наголошують на тому, що зустріч була насамперед вигідна Путіну – цілком обґрунтовані.

Також можна погодитися і з тим, що вона має і символічне значення – як позначення кінця епохи, коли у світі була лише одна домінуюча держава – США. Це вже, як писалося вище, давно негаразд. Але картина, коли американський президент сидить за круглим столом і говорить як "рівний з рівними" з лідерами РФ і Китаю, дійсно можна розглядати як символ змін, що вже відбулися. Крім того, це і символ відсутності міжнародної ізоляції РФ, якої добивався Захід після початку повномасштабного вторгнення в Україну - Путін веде переговори з Трампом і Сі, приймає компліменти від президента США, на загальному фото саміту АТЕС стоїть поруч праворуч від лідера Китаю (Трамп - ліворуч).

Окремо багато спостерігачів акцентували відсутність за столом переговорів представників Європи, що вже дало привід європейським ЗМІ поставити питання не чи поділять Європу в її відсутності ("Європи немає за столом приказок, але вона може опинитися в меню").

Втім, це швидше символічні нюанси. Зрештою, європейці навіть технічно не могли опинитися за столом переговорів, оскільки жодна з європейських країн не є членом АТЕС. Та й "ділити" Європу "трійка" навряд чи могла як мінімум тому, що у Китаю та США кардинально різні там інтереси – КНР хоче утримати свій експорт до ЄС, а американці його скоротити та змусити європейців купувати більше товарів зі Штатів.

Однак, один момент, безумовно, має суттєве значення для Європи. А саме – пункт із підсумкової декларації зустрічі з різким засудженням МКС. Наразі цей орган фактично патронується європейцями. Це один із небагатьох важелів їхнього глобального впливу. Нинішня адміністрація Трампа проти МКС налаштована дуже жорстко і навіть запровадила проти суддів санкції. Звісно, не любить МКС та Путін, ордер на арешт якого видав Суд. І те, що до цієї позиції приєднався Сі Цзіньпін, значно послаблює вплив МКС за межами Європи.

Отже, за підсумками зустрічі "трійки" Путін отримав досить значну геополітичну "фору". Яким чином він нею скористається в контексті війни в Україні?

Тут є два варіанти.

Перший – Путін постарається якнайшвидше закінчити війну на піку впливу, погодившись на припинення вогню по лінії фронту, отримавши за це багато чого від Трампа (поки він ще може йому щось дати – до початку роботи нового складу Конгресу) і, можливо, від Китаю і навіть від Європи (хоча останнє і сумнівно, але певна ймовірність).

Другий – продовжувати війну, наполягаючи на виконанні повного переліку своїх вимог (висновок ЗСУ з Донбасу тощо), сподіваючись на поступові зміни геополітичного балансу сил на користь РФ за рахунок подальшого ослаблення Європи та глобального Заходу, а відтак – і підтримки України. Що й дозволить досягти виконання всіх цих вимог. Певні підстави вважати так у Путіна, безумовно, є. Але є й величезні ризики, пов'язані з тим, що війна з Україною іде тяжко і з великими втратами для Росії – і людськими, і економічними. Росія показала дуже сильну до них стійкість. Але у всякої стійкості є межа і ніхто не знає, коли вона настане. Так, Кремль має "зброю останнього шансу" - "ядерку", за допомогою якої він може змінити будь-якої миті на свою користь військові розклади, навіть якщо справи підуть зовсім погано. Але й для Москви це ризики насамперед геополітичного характеру – загроза міжнародній ізоляції (нагадаємо позицію Сі, яка зафіксована і в підсумковій декларації "трійки"). І чи варто так ризикувати, якщо можна піти за першим сценарієм і завершити війну вже найближчим часом?

Який варіант реалізується залежить насамперед від Путіна – від готовності його піти на компроміси щодо своєї нинішньої позиції. По-друге, це залежить від Києва та європейців – чи готові вони будуть у такому разі зі свого боку також піти на компроміси і робити кроки назустріч.

Поки що заяви всіх сторін мало вказують на таку готовність. Але ситуація змінюється. Простежимо за розвитком подій у найближчі місяці.

Читайте Страну в Google News - натисніть Підписатися