Оскільки ударів по російських військових аеродромах було завдано за день до переговорів у Стамбулі, більшість коментаторів пов'язують ці дві події. Пишуть, що таким чином Україна "підсилює свою переговорну позицію", змінюючи принизливий для себе тренд, коли вона змушена погоджуватися з повісткою, що пропонується росіянами, та ще й під "акомпанемент" прискорення наступу армії РФ.
Також у російських пабликах пишуть, що це зроблено для того, щоб зірвати переговори або ж гарантувати, щоб Росія точно не пішла жодних компромісів (у ході конспірологічна теорія, що США і РФ вже домовилися за всіма параметрами припинення війни і нинішні удари покликані перебити ці домовленості і посилити позицію РФ).
Однак цілком очевидно, що прив'язувати удари по російських аеродромах лише до переговорів абсолютно неправильно.
По-перше, така операція, за повідомленнями джерел у СБУ, готувалася дуже довго – півтора роки. Навіть якщо цей час перебільшено, то можна сказати, що на підготовку пішов явно не один тиждень.
По-друге, посилювати "переговорну" позицію є сенс, якщо від переговорів чекають якогось результату. Але досі не було жодних ознак, що сторони взагалі готові йти на серйозні компроміси, які б могли призвести до домовленостей про припинення вогню. Росія весь тиждень повторювала свої умови, які Київ уже назвав неприйнятними, а президент України Володимир Зеленський сьогодні знову заявив, що добиватиметься безумовного припинення вогню.
Звісно, Україна використовуватиме сьогоднішній удар у контексті переговорного процесу. Насамперед для того, щоб поставити у незручну позицію Москву, яка раніше була явно налаштована затягувати переговори та перетворити їх на майданчик для піару своїх умов світу, а паралельно продовжувати наступ на фронті. Тепер же, після атаки на аеродроми, тактика "переговори просто заради переговорів" для РФ стає сумнівною або вимагає деякого потужного удару у відповідь.
Проте основні завдання удару, безперечно, інші. Одна з них цілком зрозуміла і суто військова – завдання збитків російській авіації, яка постійно завдає ударів по Україні.
Але й є інші, інформаційно-політичні, які багато в чому нагадують ті самі цілі, які були у курскій операції ЗСУ минулого року.
Перша – підняття бойового духу та віри у перемогу в українському суспільстві. Так само, як і минулого літа, ситуація на фронті зараз складається дуже важко для ЗСУ. Українські війська відступають, якихось великих "переможних" новин уже давно не було, що позначається на настроях і в суспільстві, і в армії. Удар по військових літаках викликав приплив "переможних настроїв" в українському інформполі, як і наступ у Курській області минулого літа.
Друга – зростання негативу та недовіри до військово-політичного керівництва РФ усередині самої Росії – у суспільстві та в елітах. Ті ж телеграм-канали, які у 2023 році готували ґрунт під заколот Пригожина, а в серпні 2024-го піднімали хвилю істерики з приводу наступу ЗСУ у Курській області, зараз розганяють "зраду" і з приводу ударів по аеродромах. Хоча поки масштаб цієї хвилі набагато менший, ніж 2024-го чи 2023 року. І якщо тоді розгойдати ситуацію не вдалося, то й тепер буде проблематично. У цьому свою роль настроях зіграє і відповідь, яку дасть РФ (але про це нижче).
Третя і головна – переконати Захід, що теза про "неминучість поразки України" (яку часто просувають президент США Дональд Трамп та його соратники) помилкова, і що Україна може завдавати суттєвих втрат Росії, а тому не потрібно підштовхувати Зеленського до сильних поступок задля припинення війни. Також, що навіть важливіше, Київ прагне просунути на Заході ще одну тезу: "Росію та її ядерну зброю не треба боятися". Страх перед ядерною війною з РФ є головним чинником, що визначає ставлення Заходу до нинішньої війни. Саме через нього країни НАТО не ризикують безпосередньо вступати у війну з Росією на боці України, відмовляються передавати Києву певні види озброєнь, не наважуються на введення особливо жорстких санкцій та інших заходів тиску. Київ уже три роки намагається з усіх сил цей страх зруйнувати. У тому числі це було й метою минулорічного наступу в Курській області. Тоді також однією з основних тез української влади та її групи підтримки на Заході була така: "Ось бачите, українські війська увійшли на міжнародно визнану територію Росії, а Путін по нас ядеркою так і не вдарив. Тому не треба боятися його погроз, допомагайте нам щосили".
Приблизно така сама тема прокачується і зараз: "Україна вдарила по стратегічних бомбардувальниках, по силах ядерного стримування, і ядерні бомби на Київ досі не полетіли. Тому давайте нам "Тауруси", вводьте 500-відсоткові вторинні мита і Путіна не бійтеся - він вам нічого не зробить". Під час курскої операції ЗСУ ця теза на Захід майже ніяк не вплинула. Що буде цього разу – побачимо. Реакція може бути, до речі, і рівно зворотною – на Заході ще більше злякаються загрози ядерної війни. Особливо, якщо з відповідними погрозами виступить РФ.
Що зробить у відповідь на удари Росія – це окреме і основне на даний момент питання.
Атаковані аеродроми належать до російської інфраструктури ядерного стримування. Згідно з ядерною доктриною РФ, атака на ці об'єкти є приводом для застосування ядерної зброї. Чи буде воно використане?
Ми вже писали, що реальним приводом до застосування ядерної зброї для РФ може стати загроза поразки у війні. Така загроза може виникнути, наприклад, у разі вступу у війну на боці України країн НАТО, блокування портів (що виснажить економічні ресурси РФ), відмови основних торгових партнерів від закупівлі російських товарів у разі введення 500-відсоткових американських вторинних мит.
Чи є удар по стратегічній авіації РФ (навіть якщо брати оцінки втрат, озвучені джерелами в СБУ) фактором, який ставить Росію перед поразкою у війні?
Ні. Так само, як таким чинником минулого року не стала операція в Курській області, після якої ситуація для ЗСУ лише погіршилася.
У РФ все одно залишилося достатньо бомбардувальників, щоб завдавати ударів по Україні. Та й не вони, а сотні тисяч солдатів і дронів зараз є тим, що забезпечує російське просування на фронті. І поразка стратегічних літаків сильного впливу на це не вплине.
Тому загроза застосування ядерної зброї поки не виглядає надто ймовірною. Хоча багато залежатиме від того, яка реакція на удари по аеродромах буде на Заході. Якщо Москва відчує, що там сприйняли ці удари як спонукання до жорсткішої позиції проти РФ і переходу чергових "червоних ліній", то ймовірність "ядерного" сценарію збільшиться.
Втім, РФ має можливість і "не ядерної" відповіді - починаючи від масованого ракетного удару і закінчуючи застосуванням "Горішника". Удару останнім було завдано, нагадаємо, після атаки американськими далекобійними ракетами по території РФ і було подано як відповідь на нього. Не можна виключати, що його застосують і цього разу. Щоправда, якщо удар супроводжуватиметься великими жертвами серед мирного населення, то це буде використано Києвом для спроб посилити тиск Заходу на Росію та підштовхнути Трампа дати добро на запровадження жорстких санкцій та продовження постачання зброї. Однак іміджевий і військовий збиток сьогоднішніх ударів по аеродромах настільки великий, що подібні "аргументи стримування" можуть і не спрацювати.
Нарешті РФ може спробувати використати ситуацію, щоб різко підвищити ставки у відносинах із Заходом, звинувативши спецслужби країн НАТО в організації операції зі знищення літаків. Щоправда, це може призвести до повного припинення будь-якого діалогу з Трампом, до чого, до речі, РФ вже нібито підштовхують через "зливи" в ЗМІ інформації про те, що президент США був заздалегідь в курсі удару. Але чи готовий Путін зараз йти на таке загострення – поки що невідомо.
В цілому, безумовно, атака на аеродроми, м'яко кажучи, не наближає до завершення війни, а сприяє її посиленню (так само, як і минулорічний наступ у Курській області). В Україні знову посилюються голоси, що не потрібно йти на жодні компроміси з Росією. У Росії – голоси тих, хто вимагає знищити Україну за будь-яку ціну.
І набагато менш помітно звучать голоси тих, хто каже, що те, що сталося сьогодні (і можлива відповідь на це Росії), лише показує ту величезну ціну, яку кожній з країн доведеться заплатити за "війну до переможного кінця", а тому її потрібно закінчити якнайшвидше.
Втім, залишається дуже невелика надія на те, що, як свідчить вищенаведена конспірологічна теорія, всі сторони вже принципово домовилися про завершення війни і навіть сьогоднішні удари не зможуть ці домовленості зірвати.
