Засновник Організації українських націоналістів (ОУН) Євген Коновалець, прах якого перепоховали в Україні, як і його наступник Андрій Мельник, навіть в Україні особистість не дуже відома широкому загалу, що перебуває в тіні Степана Бандери.
Однак його роль в історії України справді важлива.
Євген Коновалець народився 1891 року у нинішній Львівській області. Прапорщик армії Австро-Угорщини у 1914-15 роках потрапив у російський полон. Після революції 1917 року став одним із засновників загону січових стрільців, створений із полонених солдатів австро-угорської армії.
При цьому його роль у подальших подіях та долі УНР є, м'яко кажучи, неоднозначною.
Із самого початку загін січових стрільців, який згодом розрісся до корпусу, вважався найбоєздатнішою частиною УНР, оскільки західні українці були менш схильні до "зараження" більшовизмом, бо їм просто нікуди було бігти, щоб ділити поміщицьку землю.
Тому саме січових стрільців направили наприкінці січня на придушення більшовицького повстання на київському заводі "Арсенал", що вони зробили. Проте, є один нюанс.
Повстання "Арсеналу" розпочалося вранці 29 січня. До цього моменту головною загрозою вважалося наступ червоних військ Михайла Муравйова на Київ із півночі, проте 27 січня їм назустріч вислали лише студентську сотню січовиків – ту саму, що й полегла у нерівному бою під Крутами.
Чому найбоєздатніші підрозділи куреня (понад 400 осіб) залишалися у Києві, поки під Крутами йшов розгром, – на це питання досі немає зрозумілої відповіді.
Відомо лише, що наказу від військового міністра УНР Симона Петлюри залишити січовиків у Києві ніхто досі не знайшов, що змушує робити висновок про небажання Коновальця відправляти свої найкращі війська під кулі головного супротивника.
Навесні 1918 року курінь січових стрільців розпустили разом із рештою частин армії УНР, оскільки військову функцію на себе взяли німецькі війська. Але у серпні того ж року гетьман Павло Скоропадський дав добро на відновлення загону.
1 листопада на руїнах Австро-Угорської імперії було проголошено Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР), але проти неї у Львові тут же підняли повстання польських "орлят". У цей момент ні поляки, ні галичани не мали у Львові організованих військових частин, і будь-який боєздатний загін вирішив долю протистояння.
Уряд ЗУНР надіслав до січових стрільців делегацію з проханням про допомогу – що було логічно, адже курінь січовиків складався саме із західних українців та очолювався ними. Проте Коновалець відмовив. В результаті львівські "орлята" отримали допомогу з Польщі та перемогли, що стало початком кінця ЗУНР.
Січові стрільці замість битв із поляками стали ключовим елементом повстання Володимира Винниченка та Симона Петлюри проти гетьмана, у вірності якому вони присягнули двома місяцями раніше, – тобто, по суті, зіграли роль двигуна громадянської війни українців з українцями наприкінці 1918 року.
За Директорії курінь січовиків розрісся до корпусу – і, очевидно, мав відігравати ключову роль у її захисті. Насамперед – у захисті Києва, до якого 5 лютого 1919 року підійшли більшовики. Але що відбувається насправді?
Коновалець справді отримав наказ від Петлюри організувати оборону міста, але 3 лютого залишив столицю. Наступного дня основні сили його корпусу теж пішли – у бік Фастова. В результаті 5 лютого, коли Директорія спішно вибувала до Вінниці, її відхід прикривала лише невелика частина січових стрільців. Саме тому більшовики взяли Київ практично без бою.
Тож, як бачимо, Коновалець справді грав ключову роль у подіях 1918-19 років і в УНР, і в ЗУНР, лише ця роль, м'яко кажучи, є неоднозначною. Причому його фактичну відмову від оборони Києва у 1918 та 1919 роках та від допомоги ЗУНР не можна пояснити боягузтвом. Скоріше справа в іншому: Коновалець (як і всі отамани того часу) розглядав свій курінь/корпус саме як особисту армію і як інструмент для вирішення його особистих цілей, тому не збирався втрачати цей інструмент заради успіху УНР чи ЗУНР – тобто, в його очах, заради успіху Михайла Грушевського, Симона Петлюри або Євгена Петрушевича.
Ймовірно, його по-справжньому цікавив лише один проект, на чолі якого він сам.
Це і була "отаманщина", яка занапастила УНР.
Однак, на відміну від інших отаманів, які згинули у вир Громадянської війни, Коновалець не зник разом із падінням УНР.
Влітку 1920 року він бере участь у створенні Української військової організації (УВО), а через рік стає її лідером.
Ось тут Коновалець, нарешті, використав свої організаторські та політичні таланти повною мірою. Вже 1922-го він налагодив контакт із німецькою розвідкою, і та, незважаючи на великі проблеми Веймарської Німеччини, почала фінансувати УВО.
При цьому слід зазначити: УВО створювалася як підпільний антипольський галицький проект (антирадянська тема спочатку була лише "додатковим меню") і з цією метою була потрібна німцям.
Але 1929 року Коновалець вирішив, що йому важливо стати не лише військовим, а й політичним вождем, тож у січні зібрав у Відні конгрес українських націоналістів, на якому й вирішили створити ОУН. На чолі з Коновальцем.
Ідеологія цієї організації була з самого початку близька до популярних тоді фашистських проектів, які вже правили в Італії і прагнули влади в інших країнах: тобто один вождь, ніякої демократії, держава вища за особу. При цьому націоналістичний аспект у діяльності ОУН грав, мабуть, навіть більшу роль, ніж у італійських фашистів, наближаючись до німецького нацизму: тут йшлося не лише про культ держави, а й про "етнічну чистоту нації". Ось що писав Коновалець в особистому листі до одного з лідерів ОУН Миколи Сциборського від 17 квітня 1934 року. Приводом для листа стало одруження Сциборського на єврейці, що вождь націоналістів жорстко розкритикував: "коли націоналізм бореться проти змішаних шлюбів з представниками народів-окупантів (зокрема, з поляками і росіянами), він не може обійти стороною проблему змішаних шлюбів з ж@дами, які, безперечно, є якщо не більшими, то такими ж ворогами нашого відродження. Якщо ми вимагаємо від рядових членів дотримання проголошених нами принципів, то й собі не можемо робити винятків. Ваш вчинок дуже ускладнив становище організації".
Однак ідеологія якраз не була сильною стороною Коновальця – її він віддав на відкуп старому знайомому ще 1918 року Дмитру Донцову, проповіднику українського інтегрального націоналізму.
1937-го Коновалець відновив співпрацю з німецькою розвідкою - "Абвером", - яка перед цим три роки була заморожена через німецько-польський пакт про ненапад.
Тепер Коновалець ставив своїми завданнями не лише підрив польської держави, а й українсько-німецький "хрестовий похід проти більшовизму". І тому став небезпечним для Москви.
У вересні 1937 року агент НКВС, уродженець Мелітополя Павло Судоплатов під виглядом "представника українського підпілля" увійшов у довіру до Коновальця і 23 травня 1938 передав йому коробку шоколадних цукерок з вибухівкою всередині. Вождь ОУН загинув.
Причому він загинув у вирішальний момент історії: саме тоді нацистська Німеччина готувалася до війни, і німецькі спецслужби мали широкі плани на свого старого знайомого Коновальця.
Після загибелі Коновальця ОУН так і не спромоглася знайти на його місце кандидатуру, авторитетну для всіх, що незабаром призвело до розколу на прихильників Мельника та Бандери. При цьому для німців вони обидва були "ноунеймами", які не мали в очах Берліна і малої частки політичної ваги Коновальця.
Історія, звичайно, не знає умовного способу, але можна припустити, що, використовуючи свої великі зв'язки в німецьких спецслужбах, Коновалець зміг би добитися значно більшої участі ОУН в управлінні окупованою нацистами Україною і став би українським "Квіслінгом" (вождь норвезьких колаборантів) або "Павеличем" (лідер хорватських усташів). І сама ОУН після війни була б однозначно записана (у тому числі і західними союзниками) в колабораціоністські структури, чого в реальній історії з Організацією не трапилося, оскільки частина її лідерів (включно з Бандерою та Мельником) була відправлена нацистами до концтабору, хоча ближче до кінця війни вони були звільнені для організації боротьби.
Більше того, якби Коновалець не був убитий, то, можливо, нацисти, після Мюнхенської змови і поділу Чехословаччини, втілили б у життя ідею створення "незалежної України" на Закарпатті, яка обговорювалася тоді, а не віддали б цей регіон Угорщини. Що, швидше за все, унеможливило будь-які домовленості (у тому числі і пакт Молотова-Ріббентропа) між Німеччиною та СРСР. І Радянський Союз вступив у війну вже 1939 року, прийшовши на допомогу Польщі. І тоді не було б жодних бліцкригів, розгрому Франції та битв за Москву та Сталінград. Нацисти отримали б війну на два фронти і були б розгромлені, мабуть, набагато раніше 1945 року.
Але чи реальний такий сценарій, ми вже ніколи не дізнаємося: Коновалець був убитий напередодні початку бурхливих подій.
