Стаття американського юридичного порталу Just Security щодо обґрунтованості українських ударів по російських дата-центрах із погляду міжнародного права вказує на потенційно серйозну загрозу для України.
Нагадаємо, у цій статті ставиться під сумнів відповідність українських ударів по дата-центрам міжнародного права, оскільки у своїх заявах про них військово-політичне керівництво України не наголошувало на тому, що ці центри використовувалися для військових потреб, а застосовувало іншу аргументацію. Наприклад, боротьба із пропагандою, відповідь на удар по українських дата-центрах.
Автори Just Security — професори Марко Міланович та Майкл Шмітт — наголошували, що міжнародне гуманітарне право забороняє атакувати цивільні об'єкти як відплату, навіть якщо противник сам порушує ці норми.
"Той факт, що Україна є жертвою агресії, не звільняє її від відповідальності за незаконні напади в ході військових дій. Кожне порушення цих норм послаблює позиції, які Україна з такою працею завоювала. Обґрунтування, які Україна дотепер приводила щодо своїх ударів по російських центрах обробки даних, — дії та придушення в дезінформації. розпорядження України є більш вагомими та підкріпленими фактичними доказами аргументами, ніж ті, які вона представила досі", — пишуть автори статті.
На цю статтю в Україні звернули мало уваги. Хоча вона вказує на проблему, яка за певних обставин може стати для Києва дуже гострою.
Насамперед, треба сказати, що Just Security — це авторитетний у юридичному світі портал, який спеціалізується на питаннях безпеки та дотримання міжнародного права. За своєю ідеологічною орієнтацією, судячи з набору публікацій, він близький до леволіберального мейнстріму. Тобто до того середовища, яке зараз становить кістяк групи підтримки Києва на Заході.
Досі вона беззастережно підтримувала Україну як жертву агресії, однак у нещодавній історії були приклади, які показують, що цей статус в очах цього середовища ще не є індульгенцією на будь-які дії.
Після атаки ХАМАС 7 жовтня 2023 Захід одностайно її засудив і визнав Ізраїль жертвою агресії. Проте характер відповіді ізраїльтян у вигляді масованих бомбардувань Гази із десятками тисяч жертв серед мирних жителів призвів до різкої зміни відносин. І тепер Ізраїль має грандіозну проблему, коли величезна кількість людей у світі сприймає його вже не як жертву, а як агресора, що безпосередньо впливає і на міжнародну підтримку країни, і на її геополітичні позиції.
Безумовно, тут позначається ще й той факт, що пропалестинські й антиізраїльські сили вже давно створили сильне лобі в медійних і політичних колах на Заході, чого й близько зараз немає в Росії. Однак не факт, що ситуація не зміниться. Особливо якщо сам Київ даватиме для цього приводи.
Тому до тез статті в Just Security варто поставитися уважніше.
Якщо викласти коротко, то там викладено два ключові пункти. Перший — вчинення певних дій країною-агресором не є, з погляду міжнародного права, виправданням для подібних дій країною-жертвою. Другий - удари по цивільних об'єктах є порушенням міжнародного права, якщо не доведено їх застосування у військових цілях.
У цьому плані типова аргументація Зеленського та інших представників керівництва країни після ударів по інфраструктурних та інших об'єктах у РФ на кшталт "це наша відповідь на їхні удари, нехай відчують біль, як і ми", ймовірно, виглядає медійно-виграшно всередині країни, але потенційно може створити проблеми у відносинах із партнерами, від підтримки яких критично залежить.
Проте аргументація ударів по Росії — це ще півбіди. Зрештою, Києву не важко взяти на озброєння стиль зведень МО РФ, яке атаки на будь-які об'єкти в Україні, чи то судна, склади, заводи чи електростанції, доводить тим, що вони "використовуються для військових потреб".
Головна проблема для української влади та армії може бути в іншому.
2024 року Україна ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду. І з 1 січня 2025 року стала країною-учасником МКС. Втім, ще у 2015 році окремою ad hoc заявою Київ визнав юрисдикцію МКС для розслідування військових злочинів на території України починаючи з 20 лютого 2014 року (на цій підставі МКС і видав ордер на арешт президента РФ Володимира Путіна у 2023 році). Однак після ратифікації Римського статуту ситуація таки змінилася в іншому аспекті: Україні тепер набагато важче захищати своїх військових від переслідувань з боку МКС, ніж державам, які статут не ратифікували (як, наприклад, РФ, США чи Ізраїль). І, крім того, українські громадяни підпадатимуть під юрисдикцію МКС, якщо вони скоїли військові злочини не лише на території України, а й в інших країнах. У тому числі й у Росії.
Саме тому Україна ратифікувала Статут із застереженням за статтею 124, якою українські громадяни виводяться з-під відповідальності за військові злочини протягом семи років після ратифікації. Однак це застереження не стосується геноциду та злочинів проти людяності.
І в цьому для українських військових може бути проблема.
25 червня 2024 року МКС видав ордер на арешт начальника Генштабу ЗС РФ Валерія Герасимова та екс-міністра оборони РФ Сергія Шойгу за звинуваченням в ударах по енергетиці України, що суд кваліфікував як злочин проти людяності.
26 жовтня 2026 року Незалежна міжнародна комісія з розслідування по Україні (заснована Радою з прав людини ООН) кваліфікувала удари російських сил по енергетичній інфраструктурі України як злочини проти людяності.
Як писалося вище, росіяни обґрунтовували такі удари тим, що об'єкти "використовувалися для потреб армії", а також подавали їх як відповідь на удари по російських енернооб'єктах. Але, як бачимо, ні МКС, ні Комісія при ООН не вважали це "реабілітуючими обставинами".
Однак удари завдає не лише РФ по українській енергетиці, а й Україна по енергооб'єктах як на території Росії, так і, особливо посилено, по енергетиці на захоплених українських територіях, через що сотні тисяч людей там регулярно сидять без світла, води та тепла. При цьому про удари по енергетиці Криму Сили безпілотних систем ЗСУ звітують відкрито, офіційно та з гордістю. Київ також обґрунтовує удари "використанням енергооб'єктів для військових потреб" та "відповіддю на удари по українській енергетиці".
І тому будь-якої миті будь-хто, наприклад, із жителів Криму або якась міжнародна правозахисна організація може подати заяву до МКС про скоєння злочину проти людяності українською армією через удари по енергетиці, взявши як прецедент ордер МКС на арешт Герасимова та Шойгу, а також згадане вище Міжнародне. Що теоретично може стати підставою для прокурорів МКС розпочати розслідування.
І наслідки для України можуть бути вкрай негативними.
Почнемо з того, що МКС зараз насамперед проект європейців. Один з небагатьох важелів глобального впливу, що залишилися у них. Тому Європа намагається підвищити статус суду та захищає його від нападок з боку США, Ізраїлю та Росії.
Крім того, практика розслідування військових злочинів як з боку МКС, так і з боку створеного ООН Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії показує, що звинувачення висуваються всім сторонам, що воюють, як показник неупередженості, незалежно від того, хто є жертвою, а хто агресором. МТКЮ судив як сербів (яких на Заході вважають призвідниками війни), так і хорватів, боснійців та косовських албанців.
МКС видав ордер на арешт не лише командира ХАМАС, який організував напад на 7 жовтня, а й Нетаньяху та міністра оборони Ізраїлю.
І тому не можна виключати, що і щодо війни в Україні може бути застосований той самий метод і звинувачення висунуть не лише російським військовим, а й українським — за аналогічні дії.
При цьому з суто процесуально-бюрократичної точки зору українські військові для МКС значно легші для кримінального переслідування, ніж російські. Україна на відміну від РФ ратифікувала Римський статут, тим самим визнавши юрисдикцію МКС над своїми громадянами. Україна, на відміну від Росії, не має ядерної зброї та права вето в ООН. Україна прагне вступити до ЄС, взявши на себе зобов'язання щодо верховенства права як однієї з умов євроінтеграції.
Безумовно, країни ЄС напевно докладуть максимум зусиль, щоб не допустити початку розслідувань МКС щодо українських військових як мінімум до завершення війни (хоча й у розслідуваннях після припинення приємного вогню для українських військових буде мало).
Впливу для цього у європейців на МКС достатньо.
Однак, по-перше, багато залежить від суспільної реакції. Якщо на Заході в медіа та в суспільстві підніметься хвиля на тему "чому ми застосовуємо подвійні стандарти щодо війни в Україні", то зупинити розслідування буде непросто. А підняти цю хвилю є кому. І йдеться не тільки про Росію, а й про ті сили в Європі, які виступають за припинення або скорочення підтримки Києва і за початок діалогу з РФ, а також про правозахисні організації (багато з них, зокрема Amnesty International, критикували 7-річну відстрочку від відповідальності за військові злочини для українських військових за Римським статутом) та представника українського представника. владі вже давно неоднозначне ставлення (Жан-Люк Меланшон, наприклад, засуджував далекобійні удари ЗСУ по Росії).
По-друге, навіть якщо початок розслідування МКС проти України вдасться зупинити, саме по собі мусування цієї теми може змусити європейців посилити контроль над військовими зусиллями ЗСУ, запровадивши додаткові обмеження для них. А також загалом додасть аргументи тим силам у Європі, хто виступає проти підтримки Києва.
У зв'язку з цим виникає питання — а чи є якийсь серйозний військово-стратегічний ефект від ударів по енергетиці того ж Криму, Донецька або Мелітополя, заради якого їх потрібно постійно наносити, залишаючи без світла, тепла і води мешканців цих територій, переважна більшість яких є громадянами України (українська влада неодноразово заявляла територіях, вважаючи її примусовою та незаконною)?
Щоб змусити Путіна вдатися до поступок за умовами завершення війни? Але якщо на такі поступки він не пішов після введення незліченних санкцій, від яких його найближче оточення втратило мільярди доларів, після ударів по НПЗ та іншій нафтовці, коли по всій Росії вишикувалися величезні черги за бензином, то чому Путін повинен піти на поступки через те, що жителі Мелітополя, Маріуполя чи Си?
Приклад російських ударів по українській енергетиці вже показав, що вони мінімально впливають як на позицію влади, так і на ситуацію на фронті та у військовому секторі, навіть коли мільйони людей сидять без світла та тепла. І навіть економічні збитки від тимчасових обмежень подачі електроенергії хоч і помітні, але не критичні (ключові підприємства так чи інакше електроенергією постачаються).
Щоправда, зараз удари РФ можуть мати більш глобальну мету — остаточно "покласти" енергетику, викликавши глобальний і довгостроковий блекаут і "виключивши" тим самим українську економіку. Але чи досяжна ця мета в принципі — невідомо. І, тим паче, малоймовірно, що такий глобальний блекаут у масштабах усієї РФ можуть влаштувати українські удари.
А якщо ракети і дрони летять трансформаторами і підстанціями в Криму, Донецьку чи Маріуполі, це означає, що менше ракет і дронів летить по військовій логістиці РФ, аеродромах та інших ключових об'єктах, ефект від ударів по яких, очевидно, куди більше для ходу війни, ніж від позбавлення електрики українських громадян.
Ймовірно, багатьом українцям, які зараз самі сидять без світла через російські удари, важко сприймати роздуми на тему: "А чи варто бити у відповідь енергооб'єктами на контрольованій противником території, якщо це можуть розцінити як порушення міжнародного права?" Багато хто скаже: "Звичайно стоїть, ми ж жертва, а вони - агресори, а для самооборони всі методи хороші. Ми страждаємо, значить, і вони повинні страждати. І чим більше, тим краще".
Логікою "ми жертва, для самооборони всі засоби хороші" керувалися й ізраїльтяни після 7 жовтня 2023 року. За підсумками, вона їх завела в пастку, призвівши до обвального падіння міжнародної підтримки країни. А для України такий сценарій матиме значно катастрофічніші наслідки, ніж для Ізраїлю, враховуючи більшу залежність від зовнішньої підтримки та наявність значно потужнішого противника.
Поки що подібна загроза виглядає лише теоретичною та дуже віддаленою, але, як бачимо, перші дзвіночки вже лунають. І є чимало охочих максимально їх посилити.
У цьому контексті інформтактика української влади щодо потурання мстивим інстинктам, що вже стала звичною, навіть якщо це не має очевидного військового ефекту, є потенційною загрозою з серйозними міжнародними наслідками.




