Армія РФ увійшла до Покровська, чим визнання кілера Парубія небезпечні для влади, умови Путіна щодо України. Підсумки

Аналізуємо підсумки 1287-го дня війни в Україні.

Ситуація на фронті

Армія РФ просунулася на Дніпропетровщині біля Маліївки (у напрямку Січневого), захопивши при цьому Воскресенку, повідомляє Deep State.

Нагадаємо, що Росія вже заявляла про захоплення Січневого.

Загалом ті чи інші поступи в районі Маліївки продовжуються щодня.

Росіяни увійшли до Покровська і вводять у місто резерви, заявив сьогодні український боєць із позивним "Мучною".

"Ворог зміг зайти в місто малими групами, намагається розхитати ситуацію зсередини", - написав він.

"Противник вже не обмежується лише вилазками ДРГ, а заводить у місто основні сили. Вони діють більш організовано, намацують слабкі місця в приватному секторі і поступово просуваються у напрямку залізничної станції - це одна з їх ключових цілей", - додав "Мучний" і опублікував карту російського проникнення.

Українська влада та профільні військові паблики цього не підтверджували. За даними Deep State, заходу до Покровська немає. Генштаб сьогодні заявив, що ЗСУ звільнили село Вдале на південний захід від Покровська.

Заявлено, що штурмові дії тривали два тижні. Над селищем підняли прапор України.

Втім, українські військові та паблики цього поки що не підтверджують. В останньому зведенні Deep State Вдале на півдні контролює армія РФ, а решта знаходиться в сірій зоні.

Український військовий із позивним "Мучною" днями писав, що РФ намагається остаточно закріпитися у Вдалому з метою зайти на шахту на півночі селища.

Росія заявила, що захопила село Федорівка, яке знаходиться на південь від Сіверська.

Україна цього не підтверджувала. При цьому варто зазначити, що Федорівка знаходиться на правому березі річки Бахмутка, якою збудовано всю українську лінію оборони в районі Сіверська. Тобто якщо Федорівку захоплено, то у південній частині росіяни цю лінію оборони прорвали.

До обстрілу. Сьогодні вночі РФ завдала ударів дронами по Білій Церкві, де горіло підприємство, і по Сумах (приліт був нежитловими приміщеннями, ймовірно, торговими рядами).

Також дрони літали над Києвом та областю вдень, паралізувавши тривогою столицю та регіон більш ніж на три години.

Україна здійснила наліт БПЛА на Ростов, у місті були пожежі, постраждали дві багатоповерхівки.

Путін у Китаї сьогодні заявив, що РФ атакуватиме об'єкти української енергетики - у відповідь на удари України по російських НПЗ та нефрепроводах.

"Москва довго терпіла і не відповідала на українські атаки на енергетичну інфраструктуру. Тепер вона почала серйозно відповідати", - заявив Путін на зустрічі зі словацьким прем'єром Фіцо в Пекіні.

Напередодні український експерт із зв'язку Сергій Бескрестнов (Флеш) заявив, що росіяни розпочали активну розвідку українських енергооб'єктів.

"За аналізом маршрутів польотів розвідувальних БПЛА противника (не в прифронтовій зоні) та за інформацією очевидців можу сказати, що їх зараз цікавлять об'єкти енергетики та стан їхнього захисту. Підстанції, трансформатори, електро та газова інфраструктура", - написав він.

Нагадаємо, що днями нардеп Мар'яна Безугла закликала українців "готуватися до блекауту та важкої зими". Зеленський вчора провів ставку, присвячену, серед іншого питанням підготовки енергетики до зими, де основний наголос робився на закупівлю коштів ППО проти безпілотників.

Тобто побоювання, що Росія може цієї осені завдати нових ударів по енергетиці, наростає в українській владі. Особливо з огляду на те, що РФ збільшила виробництво "Шахедів" та інших БПЛА і може зараз концентрованим ударом вразити будь-яку електростанцію.

Незручна правда від убивці Парубія

Сьогодні у Львові суд відправив до СІЗО чоловіка, який у суботу стріляв у Андрія Парубія.

На суді львів'янин Михайло Сцельников зізнався у вбивстві екс-спікера Ради та заявив, що зробив він це не на замовлення російських спецслужб, а з метою помсти української влади.

Наводимо його діалог із журналістами:

- Ви визнаєте свою провину?

- Це моя помста особисто українській владі.

– Але чому?

– Все.

- Без пояснень?

– Все.

- Але ж та людина вже не при владі. Нині він в опозиції. У ЗМІ поширювалася інформація, ніби російські спецслужби шантажували вас справою про вашого загиблого сина. Чи можете це підтвердити?

– Це неправда. Все, чого я хочу, щоб швидше настав вирок. Так, я визнаю, що я його вбив. І хочу просити, щоб мене обміняли хоча б на когось із полонених, щоб я зміг виїхати та знайти тіло… Все. Більше жодних коментарів я давати не збираюся.

- Але шантажу з боку російських спецслужб не було?

– Не було.

- А ви співпрацювали безпосередньо з ними?

– Ні.

- Але чому саме Парубій?

- Тому що він опинився поряд. Якби поруч був Порошенко, то був би він. Якби я жив у іншому місці, то був би іншим.

- Ви колись були сусідами по дому?

- Так.

Тобто Парубія як жертва, за його словами, він обрав лише тому, що знав, де він живе. Знав би, де живе хтось інший – убив би когось іншого (наприклад, Порошенка). Судячи з його виступу в суді, він не розрізняє цих двох політиків (обидва – в опозиції до Зеленського) і представників нинішньої влади.

За що саме він мстить владі Сцельников не сказав. Але з контексту можна зробити висновок, що мститься він за свого загиблого на фронті сина.

Історія із загибеллю сином уже підтвердилася. У соцмережах писали, що у травні 2023 року під Бахмутом загинув львівський айтішник Михайло-Віктор Сцельников із позивним "Лембергом". Його мати – журналістка зі Львова – навіть видавала про нього посмертну книгу "Лемберг. Мамочка, ну не плач".

Невідомо, у яких стосунках хлопець перебував зі своїм батьком. Але стрілець сьогодні в суді показав, що хоче, щоб йому ухвалили вирок, а потім обміняли на українських військовополонених і передали до Росії, де він сподівається знайти тіло свого сина.

Таким чином, Сцельников, по суті, повністю спростував версію про зв'язок вбивства Парубія з Росією, яка до того домінує в Україні.

Нагадаємо, напередодні одразу кілька українських ЗМІ, з посиланням на джерела, написали, що кілер нібито дав свідчення, що його спонукали до вбивства російські спецслужби, обіцяючи натомість віддати йому тіло сина. Ще вчора ми писали, що ця версія не виглядає достовірною. І офіційно її ніхто не підтверджував. А сьогодні у прокуратурі заявили, що взагалі не знають, звідки така інформація про свідчення Сцельникова з'явилася.

"Ви ж почули, він щойно сказав. Ми знаємо те саме, що і він вам повідомив. Про шантаж я взагалі не знаю, звідки ця інформація пішла. Нам він не давав таку інформацію. Він нам, як і вам, сказав, що ніякого шантажу не було", - заявив керівник Львівської обласної прокуратури Микола Мерет. Тепер її спростував і сам кілер.

І хоча про "російський слід" учора офіційно заявила СБУ, як бачимо, підозрюваний її також спростовує.

І в цьому контексті заяви Сцельникова для української влади вкрай небезпечні, оскільки вони розмивають "образ ворога": виходячи з його позиції, мстити за смерть сина потрібно не росіянам, а керівникам України (зокрема й минулим), маючи на увазі, що вони несуть за цю смерть "головну відповідальність". Дані тези Росія та деякі опозиційні сили вже давно просувають в українському суспільстві. Але резонансне вбивство Парубія (одного з головних архітекторів-ідеологів постмайданної України) та заяви Сцельникова на суді, до яких була прикута увага всієї країни, може цей сигнал значно посилити і створити прецедент з далекосяжними наслідками.

Тому, цілком імовірно, слідство поставить під сумнів слова Сцельникова про те, що він не контактував із російськими спецслужбами. Заявлять, що він свідомо приховує цей факт, щоб не обтяжувати собі статтю. Припустять, що він міг бути підданий психологічній обробці з боку представників РФ, які сказали йому, що помститися за смерть сина можна, вбивши "когось із української влади" і переконали львів'янина, що саме вона, а не Росія, винна у нинішній війні та смертях.

Але зв'язок із РФ треба буде якось довести. Наприклад, виявивши листування Сцельникова з росіянами (але не виключено, що кілер вже знищив свій телефон). Або спонукавши його змінити свідчення і зізнатися у співпраці або хоча б у спілкуванні з Москвою (хоча, після його сьогоднішніх заяв, довіра до такої зміни показань буде підірвана). Тому, можливо, тему із заявами Сцельникова намагатимуться якнайшвидше приглушити в інформаційному просторі, паралельно, спробувавши повернутися до версії про російський слід.

Заяви Путіна та фінляндизація України

Учора минули чергові "два тижні" Трампа, який той відвів на зрушення мирного врегулювання в Україні.

Йдеться про заяву Трампа 18 серпня на зустрічі з європейцями та президентом України Володимиром Зеленським у Білому домі, де він сказав, що "через тиждень-два" стане зрозуміло, чи вдасться просунутися у досягненні миру.

При цьому, що саме тепер зробить Трамп і чи взагалі зробить щось (раніше він уже багаторазово переносив призначені ним раніше дедлайни), надходять суперечливі відомості.

Так, учора міністр фінансів США заявив, що США розглядають усі можливі варіанти санкцій проти Росії.

У той же час минулого тижня сам Трамп загрожував санкціями не лише Росії, а й Україні, якщо не буде поступу після завершення війни.

А західні ЗМІ писали, що Білий дім звинувачує у гальмуванні мирних переговорів Україну та Європу, які виставляють завищені вимоги та відмовляються від компромісів із РФ.

За поширеною версією, Трамп вважає, що на Алясці він домовився з Путіним про компромісний сценарій завершення війни - президент РФ коригує свої територіальні вимоги і погоджується припинити вогонь у разі виведення українських військ з усього Донбасу (знімаючи таким чином умови щодо виведення ЗСУ з усієї території Запорізької та Херсонської областей). І плюс до того Путін погодився на якісь гарантії безпеки для України. Після чого цю схему було запропоновано Києву, але той за підтримки європейців від неї відмовляється.

Відповідно, і Путін зараз чекає - чи Трамп якимось чином просуватиме (шляхом тиску на Київ та Європу) ту схему, про яку вони домовилися на Алясці.

Паралельно він дає зрозуміти, що він готовий йти на компроміси.

По-перше, Путін сьогодні заявив, що можливість знайти консенсус щодо гарантій безпеки для України є. Він зазначив, що обговорював це питання із Трампом на Алясці.

По-друге, російський президент не виключив спільної експлуатації Запорізької АЕС з Україною та США. "Ми можемо навіть утрьох на Запорізькій атомній електростанції попрацювати", - заявив він на зустрічі з Фіцо у Пекіні.

За його словами, ці питання "непрямо вже обговорювалися" з Трампом.

Раніше ЗМІ писали, що участь США в управлінні ЗАЕС була одним із пунктів проекту угоди, який Трамп просував ще навесні.

По-третє, Путін заявив, що Росія ніколи не заперечувала проти членства України в Євросоюзі, але категорично проти вступу до НАТО, а "Україна має сама вирішувати, як забезпечувати свою безпеку".

З останньої фрази можна зробити припущення, що Москва, як і раніше, проти знаходження західних військ в Україні. Але готова розглядати зняття обмежень на післявоєнний розвиток ЗСУ, скорочення яких раніше було умовою РФ.

При цьому, що характерно, з Європи також останнім часом йдуть сигнали про те, що тему введення військ в Україну там відклали в довгу скриньку або взагалі від неї відмовилися. Або, як варіант, хочуть обмежитися посилкою інструкторів у місця віддалені від Фрону, і, можливо, ПВК.

Про це написала низка західних ЗМІ. Крім того стало відомо, що від введення військ відмовилася Німеччина.

Втім, можливо, більш точно про плани Європи стане зрозумілим у четвер, коли відбудеться чергове засідання "коаліції охочих", де розглядатиметься питання гарантій безпеки.

Але загальний фон коментарів, повторимося, поки дуже скептичний щодо ідеї відправлення військ.

Характерно, що нещодавно навіть Зеленський, перераховуючи необхідні Україні гарантії, вперше не згадав запровадження військ НАТО, а основний акцент зробив на розвитку ЗСУ за збереження західної підтримки.

New York Times також пише, що Україна вважає найкращою гарантією безпеки посилення ЗСУ, оскільки американська допомога вичерпується, а західні обіцянки "залишаються невизначеними".

В основі цих зусиль лежить нова система закупівель американської зброї для України коштом європейських країн. Також Київ робить ставку на власну оборонну промисловість.

"Наскільки далеко може зайти це нарощування військової могутності, залишається незрозумілим. Європейські країни, які вже зазнають фінансових труднощів, можуть зіткнутися з проблемами у підтримці рівня фінансування, який, за словами України, їй необхідний, а армія Києва повинна вирішити проблему постійної нестачі особового складу, щоб стати по-справжньому втримувати. оборону. Розпливчасті обіцянки Заходу про післявоєнні гарантії безпеки поки що не переросли у конкретні зобов'язання, а прагнення зміцнення збройних сил відображає побоювання, що ці обіцянки можуть так і не втілитись у життя”, - коментує NYT.

Також цікавий поворот риторики зробив британський журнал The Economist. Він написав, що Київ може мати шанс повторити шлях Фінляндії, коли країна в минулому столітті втратила частину своєї території, стала нейтральною державою і не проводила антирадянської політики, але при цьому зберегла незалежність і перетворилася на успішну європейську державу.

Причому видання вважає це позитивним варіантом для України.

Нагадаємо, Фінляндія 1944 року за підсумками війни з СРСР визнала втрату 10% своєї території, її армія була обмежена, як і можливості вступити до НАТО. Вона стала нейтральною країною із дружніми відносинами з СРСР. Також Фінляндія була змушена надати Радянському Союзу в оренду військово-морську базу на Порккала, півострові у Фінській затоці лише за 30 км від столиці. Крім того, оскільки вона воювала під час Другої Світової війни в союзі з Гітлером, вона виплачувала репарації Радянському Союзу.

Однак президент Фінляндії Стубб каже, що хоча це рішення багато хто вважає поразкою, "ми все ще почуваємося переможцями, тому що ми зберегли свою незалежність".

"Не маючи ніяких гарантій безпеки ні від Заходу, ні від когось ще, Фінляндія скористалася цією незалежністю не шляхом антиросійської політики (що майже напевно призвело б до нового вторгнення), а шляхом створення однієї з найуспішніших країн в Європі. сторонніх спостерігачів те, що стало відомо як "фінляндизація", було улесливою формою умиротворення. Для пана Стубба і більшості його співвітчизників "це було втіленням реальної політики в той час, коли у нас не було вибору".

Видання вважає, що Україна має ще більше шансів повторити цей шлях, ніж Фінляндія, оскільки вона спиратиметься на широку допомогу Європи. Наводяться також слова Стубба, який радить Україні не жити минулим і не "скаржитися на несправедливість зовнішнього світу", а "зібрати уламки, відновитися та повірити у своє майбутнє".

Зазначимо, що фінляндизація України перегукується з тим, про що говорив Путін, який не проти вступу України до ЄС, але за умови нейтрального статусу та відмови від антиросійського курсу у зовнішній та внутрішній політиці.

Утім, у Києві серед військово-політичного керівництва "фінський сценарій" не популярний. Найчастіше за зразок береться приклад Ізраїлю - максимальна готовність до постійної війни та продовження протистояння (нехай уже й не військового, а дипломатичного, політичного чи гібридно-військового) з РФ. Щоправда, такий підхід у Києві має й противників, які вважають, що вічне протистояння з Росією призведе до перетворення України не на європейський "Ізраїль", а на "сектор Газа", з поступовим руйнуванням державності. Але їхні голоси не надто чутні і, більше того, вважається крамолою. Крім того, головним аргументом проти "фінського сценарію" є теза про те, що Путін, незважаючи на всі його заяви, насправді ставить за мету знищення української державності та української національної ідентичності, а тому жодне мирне співіснування України та Росії неможливе в принципі. І треба готуватись до вічної боротьби.

Так це чи ні – питання відкрите.

Але справді очевидно, що для "фінського сценарію" потрібен рух із двох сторін - як з боку України (нейтралітет та відмова від жорсткої антиросійської політики), так і з боку Росії (визнання існування української держави у новому статусі).

Проте, крім питання визначення стратегічного курсу країни, є й інше питання, згоди з якого немає.

Це територія. Як писалося вище, Путін вимагає виведення українських військ із усієї території Донецької області. Київ категорично проти цього. І поки що тут зближення позицій не видно. Хіба що до справи включиться Трамп, або різко зміниться ситуація на фронті.

Загалом питання гарантій безпеки (і пов'язане з ними визначення подальшого курсу країни - "фінський" або будь-який інший сценарій), а також територіальне питання залишаються ключовими пунктами, від знаходження точок дотику за якими залежать перспективи світу в Україні.

"Сила Сибіру" та війна в Україні

Сьогодні пройшла новина, яка може серйозно вплинути на війну в Україні.

Росія, Китай та Монголія підписали меморандум про будівництво двох газопроводів - "Сила Сибіру - 2" та "Союз Схід" (транзитна труба через Монголію).

"На підставі публічної заяви, яку було зроблено лідерами трьох країн - Росії, Китаю та Монголії, сьогодні підписано юридично зобов'язуючий меморандум про будівництво газопроводу "Сила Сибіру - 2" і транзитного газопроводу через територію Монголії "Союз Схід". Цей проект дозволить постачати з Росії транзитом у Монгол", - сказав він. голова "Газпрому" Олексій Міллер.

Якщо перша частина газопроводу веде до північно-східного Китаю, то "Сила Сибіру-2" має вести до північно-західного, де розташований Синцзян-Уйгурський район, який межує не з Росією, а з Монголією (у зв'язку з чим і потрібен транзитний газопровід).

Також сторони домовилися про зростання прокачування газу через "Силу Сибіру – 1".

Будівництво "Сили Сибіру - 2" обговорюється між Китаєм та Росією вже кілька років. При цьому переговори прискорилися під час війни в Україні, коли Європа майже припинила закуповувати російський трубопровідний газ, і Китай розглядався як альтернативний покупець.

Однак Москва і Пекін, за даними західних ЗМІ, довгий час не могли домовитися про ціну газу (що в Росії заперечували), тому будівництво "Сили Сибіру - 2" не розпочинали.

Але влітку 2025 року Reuters написало, що будівництво газопроводу можуть розпочати через ситуацію на Близькому Сході. А навесні Bloomberg припускав, що Пекін погодиться на вищі газові ціни на тлі погіршення проблем у світовій економіці.

Якщо домовленості про будівництво газопроводу дійсно досягнуто, то РФ у такий спосіб зможе частково компенсувати собі втрату європейського ринку газу. І забезпечити зовнішнє фінансування, практично непідвладне санкціям.

А це, напевно, стане козирем Путіна на переговорах щодо України. Оскільки Китай насправді дає гарантії великих вливань у російську економіку - отже, й у здатність РФ вести війну далі.