Сьогодні чималий резонанс, що переходить у сильне здивування, викликала заява одного зі "стовпів" фракції "Слуги народу" Данила Гетьманцева про те, що в Україні триває боротьба між "партією миру" та "партією війни".
До першої він зарахував себе і президента Володимира Зеленського, а до другої - "заброньованих пропагандистів", під якими, мабуть, розумів грантових активістів, які зараз підтримують екс-міністра оборони Михайла Федорова.
Те, що Зеленського Гетьманців записав також у "партію миру", вже породило саркастичні коментарі, а також припущення, що на Банковій вирішили змінити позиціонування та перетворитися з "яструбів" на "голубів". Також згадали про чутки, що Гетьманцев зараз за підтримки голови фракції Давида Арахамії бере участь у створенні нової партії на чолі з мером Харкова Ігорем Тереховим. А тому і його заяви про боротьбу двох партій низку спостерігачів сприйняли як спробу застовпити за майбутньою політсилою нішу "партії миру".
Втім, згадка Гетьманцевим президента серед прихильників "партії миру" скоріше була необхідним вираженням лояльності, щоб не протиставляти себе прямо главі держави.
Насправді ж в Україні справді є непублічна дискусія між умовними "партіями війни" та "партіями миру". Причому Зеленський, як і, і Федоров, однозначно перебуває у першій.
Стрижень цієї дискусії – одне питання: "Чи варто Україні піти на поступки РФ, у тому числі і на виведення військ з Донбасу, для якнайшвидшого завершення війни та припинення страждань населення та руйнування економіки".
Відповідь Зеленського, Федорова та багатьох інших політиків: ні. І це є офіційною позицією держави. Її можна сформулювати так: "на поступки йти не можна, наша згода на зупинку вогню по лінії фронту вже сама по собі поступка. Якщо РФ на це не згодна - воюватимемо далі. Грошей нам Європа дасть скільки потрібно, і навіть якщо економіка впаде на дно через російські удари, то ресурси для продовження війни будуть. А там, дивишся, якщо війна затягнеться, то в Росії розвал і смута настануть і ми взагалі отримаємо все, що хочемо" (детальніше про цю позицію ми писали в окремому матеріалі).
Більше того, у політколах поширена думка, що і зупинки війни по лінії фронту Зеленський не особливо хоче, оскільки це, по суті, буде перемогою Росії (фіксація контролю над майже 20% української території) і пропонує такий варіант лише з двох причин: щоб зобразити підтримку позиції президента США Дональда Трампа і із розрахунку на те, що глава Кремля Володимир Путін відмовиться. А насправді, за цією версією, президент вважає, що у війні на виснаження Україна має більше шансів (за умови продовження підтримки Заходу), а тому треба воювати далі.
Нерідко такі настрої прориваються й у публічне поле. Наприклад, нещодавно цю думку озвучував керівник близької до Зеленського компанії Fire Point Денис Штілерман.
"Партія миру" ж на зазначене вище питання відповідає: "так, на поступки треба йти, тому що роки війни можуть повністю знищити Україну, та й не факт, що виправдаються очікування про швидкий крах Росії і про безперервність західної допомоги. А якщо не виправдаються, то умови миру можуть стати набагато гіршими, ніж зараз. А головне – загинуть ще тисячі українців, будуть зруйновані ще десятки сіл та міст, а люди взимку сидітимуть без світла та тепла".
Ці аргументи висловлюються непублічно, щоб не отримати звинувачення у держзраді. Але відлуння таких настроїв проникало і в західні ЗМІ, які після появи "мирного плану Трампа", який передбачав виведення українських військ із Донбасу, писали, що частина оточення Зеленського це підтримує. За чутками, йшлося про керівника Офісу президента Кирила Буданова та про голову фракції "СН" Давида Арахамію. До останнього, до речі, близький Гетьманців.
Настрої в елітах щодо того, яку відповідь на поставлене вище питання давати, сильно вагаються залежно від ситуації в країні та на фронті. Взимку, коли мільйони українців сиділи без тепла та світла, прихильників поступок побільшало. Але з весни, коли Україна розпочала кампанію далекобійних ударів по РФ, а Зеленський та Сирський оголосили про "перехоплення ініціативи на фронті", такі голоси стали звучати набагато рідше.
Але зараз після того, як Росія інтенсифікувала свою кампанію ударів по Україні, заблокувала судноплавство в порти, руйнує склади, підприємства та інфраструктуру, а відсутність ракет до ППО породжує вкрай похмурі прогнози на зиму, про необхідність поступок у кулуарах знову заговорили частіше.
Втім, поки що мало що вказує на зміну позиції Зеленського. Більше того, навіть якщо він з якихось причин залишить свою посаду, то "лава запасних", тих, хто може прийти йому на зміну, представлена, в основному, прихильниками такої ж лінії: Залужний, Федоров. Хіба що щодо Буданова є, як писалося вище, питання. Проте, в умовах, коли всередині країни тон в інформаційно-політичному полі задають противники будь-яких поступок і така сама позиція і в європейських партнерів, будь-які різкі зміни курсу виглядають проблематичними незалежно від поглядів конкретних осіб, які прийдуть на Банкову.
Чи будуть такі зміни в майбутньому, залежить не так від зміни персоналій при владі (хоча це може, звичайно, вплинути), як від зміни об'єктивних факторів: ситуації на фронті і в тилу, ситуації в Росії, позиції Європи та її можливостей.
