Напередодні візиту спецпредставників президента США Стівена Віткоффа та Джареда Кушнера до Москви та Києва головним питанням було, чи привезуть вони принципово новий мирний план, який відрізнятиметься від пропозицій кінця минулого року, що включають пункт про виведення українських військ із Донбасу.
Офіційної інформації про те, з чим саме посланці Дональда Трампа приїжджали до обох столиць, поки що немає. Однак, судячи з витоків як українських, так і західних ЗМІ, а також напівнатяків учасників переговорів, можна дійти невтішного висновку, що принципово " мирний план Трампа " порівняно з поданими у листопаді минулого року пропозиціями, які включають висновок ЗСУ з Донбасу, не змінився.
Західні ЗМІ пишуть про відсутність будь-яких принципово нових ідей. Українська преса навіть наводить конкретні пункти, які загалом повторюють листопадові: виведення військ з Донбасу, нейтральний статус України, права російської мови та інше.
Офіційно їхню інформацію не підтверджено. Проте сам Володимир Зеленський дав зрозуміти, що питання Донбасу залишається на порядку денному і є центральним. Та й коментарі з Москви за підсумками зустрічі говорять приблизно про те саме.
У якій формі американці говорять Києву про Донбас - прямим закликом вивести війська чи натяками, із застереженнями про те, що США розуміють надмірність вимог росіян щодо Донбасу, але констатують, що без цього вони відмовляються завершувати війну, через що потрібно подумати над цією умовою, - не принципово.
Найважливіше те, що на все це відповів Зеленський. І його відповідь прозвучала цілком чітко: це була відмова.
Більше того, президент України прямо сказав, що війна триватиме й узимку, хоча, як пишуть ЗМІ, посланці Трампа були налаштовані завершити її до виборів у листопаді до Конгресу. Але це неможливо без виведення українських військ із Донецької області. Однак на виконання цієї умови Зеленський йти не хоче, чим і пояснюється його фраза про продовження війни взимку.
Зазначимо, що це дуже відрізняється від того, що Зеленський говорив ще зовсім недавно: мовляв, війна закінчиться у листопаді. Він повторював це неодноразово, мабуть, розраховуючи на два моменти. По-перше, на успіх кампанії щодо 40-денного тиску на Росію, яка викличе там такі великі труднощі, що Москва буде змушена йти на поступки за мирними угодами. По-друге, на те, що США принципово змінить свою позицію, остаточно відмовляться від "духу Анкоріджа" і наполягатимуть на зупинці війни по лінії фронту, чинячи для цього тиск на Кремль.
Однак ні того, ні іншого не сталося, тож Зеленський та його соратники перенесли дедлайни наступного року.
Судячи з усього, тому Київ тепер і будує свою нову стратегію: за принципом "ніч простояти та день протриматися". Тобто вистояти в зиму, не допустивши повного блекауту, показати таким чином Росії, що обстрілами вона не доб'ється коригування позиції Києва, продовжувати завдавати зростаючої шкоди російській економіці далекобійними ударами, а також максимально загальмувати наступ РФ на Донбасі та інших ділянках фронту, продемонструвавши Кремлю виходити з реалій землі і пом'якшувати свої вимоги.
При цьому завдання-максимум - за допомогою кампанії ударів по тилах добитися настільки великих проблем з економікою, бюджетом та соціальною сферою в РФ, щоб спровокувати внутрішню дестабілізацію та протести, після чого спробувати домогтися від Москви радикальних поступок за умов завершення війни.
При цьому Київ, як і раніше, виходить з того, що Трамп не вживатиме жорстких дій щодо примусу Зеленського до виведення військ з Донбасу начебто припинення передачі розвідданих, оскільки їх заблокують "яструби"-республіканці, а Європа й надалі даватиме гроші в необхідних обсягах.
Тобто в цілому все виглядає так, що переговорний процес продовжує перебувати у стійкому безвиході через взаємовиключні умови сторін і неготовність жодної з них йти на серйозні поступки. Але зараз є важливі відмінності від ситуації зими-весни, коли перервався попередній раунд переговорів.
По-перше, позиція Трампа. Справді малоймовірно, що напередодні виборів до Конгресу він піде шляхом жорсткого тиску на Київ з метою змусити його прийняти мирний план із виведенням військ з Донбасу. Однак він може просто не робити того, про що його зараз просить Київ: наприклад, не постачати ракети до ЗРК "Петріот". І вже це саме по собі означатиме дуже великі проблеми для України щодо відображення кампанії російських повітряних ударів.
По-друге, серпень показав, що Росія зуміла зробити ривок у збільшенні ефективності своїх повітряних ударів за рахунок застосування реактивних дронів та "Бандеролей". А якщо не буде вирішено питання з поставками ракет для "Петріот", то й удари балістичними ракетами можуть виявитися набагато болючішими, ніж у попередні зими. І все більша кількість українців турбує, чи будуть у містах електрика, вода та їжа, що вже позначається на громадських настроях і контрастує зі створеною владою, але не реалізованими завищеними очікуваннями перелому у війні, замість якого країна отримала постійні повітряні тривоги, блокаду морського експорту. На цьому фоні бажання якнайшвидшого світу, нехай і шляхом поступок, стає все більш поширеним. А заклики влади виявляти стійкість до труднощів та воювати до перемоги на тлі валу корупційних скандалів звучать значно менш переконливо, ніж раніше.
По-третє, є ще й позиція Європи. Насправді, зараз вона має вирішальне значення. Якщо європейці підключаться до тиску на Київ щодо ухвалення "мирного плану Трампа", можливості української влади чинити опір такому тиску різко зменшаться. Втім, ознак змін у позиції Європи поки що не спостерігається: європейці виявляють солідарність з українською владою щодо неприйнятності поступок Росії. Однак тут є деякі нюанси. Головний з них - зростання побоювання прямого військового зіткнення Росії та Європи. Найгірший варіант для європейців - опинитися раптово перед катастрофічними виборами з двох альтернатив: або повністю припиняти допомогу Україні, чого вимагає Москва, або отримати війну з РФ з перспективою її швидкого переходу в ядерну стадію зі знищенням всього європейського континенту. Власне, план Трампа, який передбачає порівняно незначні поступки Росії (порівняно з первісними запитами Кремля) в обмін на завершення війни, збереження незалежної України з гарантіями безпеки США, а також відновлення відносин Росії із Заходом, що мінімізує загрозу війни між ними, якраз і може бути сприйнятий як можливість для Європи уникнути перспективи опинитися перед особою описаної. При цьому для тиску на Київ європейцям навіть не потрібно робити жодних різких рухів та демаршів. Вони можуть просто дати зрозуміти, що не збільшуватимуть фінансування на цей і наступний рік, чого потребує Київ для закриття величезної дірки в бюджеті, тим більше що додаткові гроші знайти об'єктивно важко, а також дати відмашку НАБУ та САП (а саме Європа, а не Трамп має на них зараз визначальний вплив) зняти будь-які обмеження на розслідування корупції щодо так вже йдуть.
Звичайно, далеко не очевидно, що європейці зараз готові на такі кроки і приймуть уже неодноразово відкинутий ними мирний план Трампа з вимогою вивести війська з Донбасу. Поки що рух йде у зворотному напрямку, і ця інерція дуже сильна. Та й союзній європейському істеблішменту Демократичної партії США миротворчі успіхи Трампа не потрібні напередодні виборів до Конгресу. Однак загроза війни з Росією, а також внутрішні процеси в європейських країнах, де все більшу підтримку отримують праві партії, які виступають за нормалізацію відносин з РФ, роблять ймовірність розвороту курсу, що не дорівнює абсолютному нулю. І, повторимося, саме позиція Європи зараз може мати вирішальне значення для завершення війни.
