Розпочата дискусія на тему " влада України мала попередити підприємців про наслідки кампанії ударів по російських маркетплейсах " відображає більш серйозний процес зміни ставлення українського бізнесу до війни.
Донедавна він також зазнав збитків через бойові дії, але в основному оцінював їх як некритичні (за винятком зони, наближеної до фронту).
Однак у серпні ситуація принципово змінилася. Блокада морського експорту, кампанія ударів РФ по логістичним комплексам, а також просто по великих підприємствах (наприклад, у металургії, харчопромі ) поставили українських підприємців, не пов'язаних із виробництвом зброї та освоєнням оборонного бюджету, перед вкрай тривожними перспективами.
Що буде з аграріями, якщо морська блокада й надалі триватиме? Чи варто сіяти озимину? Чи варто готуватись до весняної посівної? Як бути рітейлу, якщо його склади та гіпермаркети виносять під нуль? А якщо ще й виправдаються жахливі прогнози про блекаут взимку?
Тому в бізнес-середовищі і почалося ремствування. Причому те, що випливає у публічну площину у вигляді коментарів журналістів та представників бізнес-асоціацій, — ще дуже м'які слова порівняно з тим, що кажуть підприємці у приватних бесідах, де вони прямо заявляють, що подальше нарощування кампанії повітряних ударів не факт, що покладе російську економіку, але в перспективі року.
Як приклад наводиться ситуація з масованими ударами РФ по судноплавству в українські чорноморські порти, які послідували після кампанії українських ударів по російському судноплавству в Чорному та Азовському морях. За підсумками в порти РФ судноплавство скоротилося, але не припинилося, а частина експорту була переорієнтована на порти Балтії та інші напрямки. У той час, як морські порти України виявилися майже повністю заблокованими.
Але, як ми вже писали, українська влада не схильна дослухатися в цьому питанні до бізнесу. По-перше, їхній особистий "центр прибутку" знаходиться далеко від цивільного сектора, який страждає від російських ударів. Вони заробляють на освоєнні військового бюджету та на послугах кришування ( кол-центри та інше).
По-друге, і в головних, у владі панує теорія про те, що удари ЗСУ по Росії будуть більш чутливими для російського бюджету та військових зусиль, ніж будь-які удари РФ по Україні, оскільки Москва воює на свої гроші, а Київ здебільшого на гроші партнерів. А тому й збитки українських підприємців від російських ударів слід сприймати лише як "побічну шкоду", неприємну, але терпиму.
Ця логіка, однак, дуже згубна для України.
По-перше, вона перетворює залежність країни від зовнішньої підтримки з величезної на тотальну. Якщо цілі галузі економіки опиняться на межі знищення, окрім як із зовнішніх джерел, країна гроші отримувати не зможе. При цьому економічна ситуація в самій Європі тяжка, і є ризик, що вона не зможе забезпечувати фінансовий потік для України в колишньому обсязі. А будь-який збій у зовнішній підтримці матиме катастрофічні наслідки для здатності Києва продовжувати війну.
По-друге, це стратегічно погіршує перспективи України, оскільки зі зникненням багатьох тисяч робочих місць, а також бізнесів, що їх створювали, виявиться зруйновано життя цілих міст і районів. Розірветься соціальна тканина, люди тікатимуть із країни, виробництва почнуть виводити за кордон. Надалі це призведе до катастрофічних наслідків перспектив повоєнного відновлення.
Однак поки що всі ці фактори влада сприймає скоріше як загрозу на віддалене майбутнє (якщо про них взагалі хтось думає) і не враховують у своїх поточних планах.
Водночас український бізнес все ж таки зберігає політичний вплив (хоч і не такий великий, як до війни) — і на депутатський корпус, і на силовиків, і на частину армійських підрозділів. А тому, якщо він сформує позицію щодо необхідності коригування підходів до умов завершення війни, вона може вплинути і на курс держави.
