Кушнер та Віткофф їдуть до Києва та Москви. На що чекати від переговорів?
Учора президент України Володимир Зеленський, а сьогодні – російське держагентство ТАРС повідомили про те, що найближчими днями спецпредставники президента США Джаред Кушнер та Стівен Віткофф приїдуть до Москви та Києва.
З одного боку, це вже породило очікування "а раптом цього разу щось вийде і справді сторони прийдуть до завершення війни?"
З іншого боку, ці надії стали ще слабшими з моменту останнього раунду переговорів узимку. І Україна, і Росія, як і раніше, стоять на своїх діаметрально протилежних позиціях. Москва вимагає виведення українських військ із Донецької області. Київ проти цього. Київ хоче розмістити іноземні війська як гарантії безпеки, Москва проти цього. І так далі.
При цьому жодна із сторін не змогла військовими зусиллями змусити супротивника відступити від своїх вимог. Очікування початку літа, що кампанія далекобійних ударів України по РФ змусить Москву погодитись на зупинку війни по лінії фронту не виправдалися. Більше того, ефект від кампанії був значною мірою "перебитий" масованими ударами РФ по Україні, які призвели до тяжких наслідків у вигляді, наприклад, практично повного блокування судноплавства в українські чорноморські порти, безперервних повітряних тривог у Києві та інших проблем.
Але й відчуття, що війна у глухому куті, а тому треба піти на взаємні компроміси, судячи з усього, на Банковій та в Кремлі поки не виникло. Київ продовжує сподіватися, що його удари будуть завдавати все більшої шкоди російській економіці та бюджету, підриваючи здатність Кремля фінансувати війну. Москва сподівається покласти цієї зими українську енергетику, змусивши Зеленського прийняти її умови.
У таких умовах обидві сторони сприймають візит Кушнера та Віткоффа як спосіб вирішити свої поточні військові завдання.
Київ розраховує переконати представників Дональда Трампа, що саме Москва є на заваді миру, відмовляючись від припинення вогню по лінії фронту. А тому тиск на РФ треба посилити, а підтримку України збільшити - дати ракети до систем Петріот, забезпечити покриття "Старлінка" для ударів по Росії та прийняти "пекельні санкції".
Москва ж, зважаючи на все, сприймає візит спецпосланців Трампа як привід нагадати їм про домовленості в Анкориджі, поцікавитися "за поняттями" – чи збирається Білий дім тиснути на Київ, щоб вони були виконані. І цим як мінімум заблокувати описані вище кроки, які чекає від Вашингтона Зеленський. А, можливо, і продавити через американців якісь проміжні рішення – наприклад, заборонити Києву бити по російських НПЗ та експортній інфраструктурі, а також відмовитися від ідеї атак аеропортами.
До речі, різні варіанти обмежених перемир'я (повітряне, морське) зараз часто називаються як одна з цілей нинішньої переговорної активності. Це справді можливий варіант. Однак і щодо нього є свої різночитання. Судячи з заяв представників української влади, росіяни згодні на морське перемир'я, якщо у відповідь Україна припинить атаки по нафтогазовій інфраструктурі по всій Росії. Київ же каже, що, у такому разі, потрібне взаємне повітряне перемир'я з відмовою від будь-яких далекобійних ударів. Але Москва це поки не підтримує, ймовірно, сподіваючись завдати взимку тяжкого удару українській енергетиці.
Але чи є навіть з урахуванням усього описаного вище шанс на те, що сторони зможуть дійти згоди про завершення війни в цілому, тобто про повне припинення вогню?
Теоретично – так. Тому що є особа, яка в цьому зараз сильно зацікавлена – Трамп. У нього на носі довибори до Конгресу, які республіканці можуть програти.
Тому Трампу потрібен успіх. Таким успіхом може бути завершення війни в Україні через велику угоду, яка, у свою чергу, може допомогти "розкупорити" головну проблему Трампа – врегулювання (хоч би тимчасове) ситуації навколо Ірану через вплив Москви на Тегеран.
Тому Трамп, безперечно, був би готовий підвести справу до миру в Україні. Але для цього йому потрібно буде жорстко продавити сторони, що воюють, на поступки. Проте реальні важелі тиску, які можуть швидко спрацювати, має для цього лише Україну та Європу. Тобто він може сказати Києву, що не буде ні ракет Петріот, не Старлінка, та й з розвідданими виникнуть проблеми, якщо Зеленський не піде на виконання умов Анкоріджа, включаючи виведення військ із Донбасу.
Європі він може сказати, що США стурбовані ймовірністю війни Росії з європейцями, вважає, що однією з причин цього є політика Європи щодо Москви та непоступливість щодо України. Тому потрібно йти на компроміси з РФ, інакше підтримка європейцям в умовах прямого конфлікту з Москвою (із загрозою його переростання в ядерний) з боку США не гарантована.
Проте все це Трамп міг сказати і Києву, і європейцям уже багато разів з моменту зустрічі з Володимиром Путіним в Анкориджі. Але якщо й говорив, то не надто наполегливо, якщо не було ефекту.
Чи готовий він зараз почати жорсткіше тиснути на Київ та Європу? Питання, м'яко кажучи, спірне.
Щоправда, очікування важкої зими та погіршення ситуації з обстрілами посилює і в українському суспільстві, і в еліті прагнення якнайшвидшого світу. У тому числі, і шляхом поступок. Однак це поки що не впливає на позицію керівництва країни.
Щодо позиції Кремля, то важелів тиску на нього у Трампа залишилося мало, особливо з урахуванням того, що Іран продовжує відтягувати на себе великі ресурси США. А ті важелі, що ще не задіяні ("пекельні санкції" проти покупців російських енергоносіїв, постачання ЗСУ далекобійних ракет, надання Старлінка для ударів по РФ та інше), загрожують або новою торговельною війною з Китаєм та іншими країнами, або загрозою прямого зіткнення США з Росією, чого Трамп намагається з-за війни.
Тому Путіна Трамп може стимулювати не так батогом, як пряником - дати йому щось в обмін на згоду завершити війну.
Судячи з витоків ЗМІ, Вашингтон ще минулого року пообіцяв за це зняти санкції та визнати з боку США юрисдикцію РФ над захопленими територіями України. Однак, зважаючи на те, що Путін від зупинки війни по лінії фронту відмовляється, йому цього недостатньо. Щоправда, як ми вже писали, тут для Кремля є ризик у тому, що у разі ослаблення Трампа після виборів до Конгресу той уже не зможе дати РФ навіть такі преференції, не кажучи вже про щось більше. Але, зважаючи на позицію Кремля, такий ризик Путіна хвилює не сильно.
Можливо (хоч і не факт), що шанси на згоду Москви на завершення війни лінією фронту підвищили б кроки з боку України та ЄС. Наприклад – готовність Києва підписати в момент припинення вогню з РФ документи про взаємну відсутність претензій (це було передбачено одним із варіантів плану Трампа). І гарантії Європи, що всі санкції з Росії будуть зняті одразу після зупинки війни, а відносини відновлені у повному обсязі. Плюс – гарантії невступу України до НАТО, оформлені рішенням саміту Альянсу. А також врегулювання питання заморожених активів РФ (можливо за тією схемою, що була прописана в плані Трампа, за якою частина з них піде на відновлення України).
Однак поки що сигналів про готовність йти на це ні від української влади, ні від європейської не надходить. Йдеться про зворотне – що навіть якщо Росія погодиться на перемир'я, її продовжать "наздоганяти" іншими засобами і ніякої нормалізації відносин відразу не буде.
За подібних розкладів розраховувати на прорив по світу в найближчі місяці можна тільки в одному випадку – якщо Трамп чинитиме дуже сильний тиск для узгодження умов завершення війни, запропонувавши щедрі бонуси. Але чи є готовність і можливість у президента США у нинішній, дуже непростій для себе внутрішній та зовнішній ситуації, йти на подібні кроки.
Схоже, обидві сторони в це не надто вірять. Глава Офісу президента Кирило Буданов, наприклад, вважає, що вікно для завершення війни з'явиться не раніше за весну 2027 року - за підсумками зимової кампанії ударів РФ по українській енергетиці.
