Новий сезон знаменитого німецького серіалу про останні роки існування Веймарської республіки "Вавілон-Берлін", що вийшов нещодавно, коментатори вже пов'язали з актуальною політичною повісткою Німеччини.
Оскільки творці серіалу не приховують своїх симпатій до лівих сил, то і сам фільм - а особливо останній сезон про момент приходу до влади нацистів - сприймається багатьма як попередження про загрозу перемоги ультраправої "Альтернативи для Німеччини", популярність якої зараз швидко зростає, а також про наслідки її можливого приходу.
Це враження посилюють останній кадри серіалу, які демонструють зруйнований Берлін 1945 під пісню "Zu Asche, zu Staub" ("У попіл, у пил"). Метафора гранично зрозуміла: на місці показаного протягом усього серіалу яскравого та різноманітного "веймарського" Берліна (за всіх його проблем і недоліків) після приходу до влади Гітлера залишилися одні руїни.
Проте саме ці останні кадри парадоксальним чином показують головну проблему тих, хто в Німеччині намагається боротися проти зростання популярності ультраправих та за збереження нинішньої політичної системи та її курсу.
Як відомо, 1945 року Берлін зруйнувався не сам по собі, а в результаті розпочатої Гітлером війни.
Партія Гітлера йшла до влади під гаслом звільнення від кайданів Версаля, тобто вимагала скасувати обмеження чисельності армії, відновити загальний військовий обов'язок, нарощувати військові витрати та переозброювати Німеччину, а також називала своїм головним ворогом більшовицьку Росію. Тому опоненти Гітлера вже тоді казали, що він принесе Німеччині нову війну. Ця думка часто звучить у серіалі.
Але зараз ситуація зовсім інша. Заклики до збільшення військових витрат, переозброєння Німеччини, відновлення загального військового обов'язку та заяви про необхідність бути готовими до війни (причому не просто до війни, а до війни з Росією) звучать від правлячої коаліції ХДС/СДПН.
А ось якраз "Альтернатива для Німеччини" говорить рівно про інше: про необхідність нормалізації відносин з Росією, щоб запобігти війні з нею, яка ризикує стати ядерною, і відновити вигідну для німецької економіки торгівлю з РФ. І взагалі зосередитись на вирішенні внутрішніх проблем.
Тому останні кадри серіалу "Вавілон-Берлін" - скоріше додаткова реклама АдГ та антиреклама офіційного курсу німецького уряду. І це є свого роду символом внутрішньої суперечливості та глухості його курсу, що прямо вплинуло і на результати останніх земельних виборів, і на актуальні рейтинги політичних сил.
Протягом усього повоєнного часу роль німецької політики між головними партіями було чітко розподілено. Соціал-демократи виступали за збільшення соціальної підтримки, а з часів "нової східної політики" Віллі Брандта підтримували неконфронтаційний курс по відношенню до Москви.
ХДС/ХСС представляли інтереси німецьких промисловців та бізнесу, які були зацікавлені у розширенні ринків збуту в Росії та отриманні звідти дешевих енергоносіїв.
Проте нинішній курс їхнього ж уряду дедалі більше суперечить традиційним принципам цих партій.
Необхідність збільшення військових витрат ставить питання про скорочення соціальних витрат. Розрив відносин з РФ завдає по німецькій економіці сильний удар, позбавляючи її доступу як до ринку збуту, так і до стабільних та дешевих поставок сировини. Нарощування витрат на зброю не компенсує ці втрати, оскільки їхня значна частина одразу йде на оплату поставок зі США, а решта - на закупівлю за рахунок бюджету озброєнь для України або для поповнення складів. Тобто по суті це емісія грошей, яка тисне на інфляцію. І фактично на ці цілі витрачаються гроші, які Німеччина могла б витратити на модернізацію економіки та розвиток ключових сфер: енергетики, освоєння космосу, ІІ, робототехніки.
На такому фоні традиційні політичні тези системних партій перехоплює, з одного боку, "Альтернатива для Німеччини" (тези про нормалізацію відносин з Росією, недопущення нової війни з нею, відновлення торгівлі), з іншого боку, Ліва партія, яка наголошує на соціальній складовій і нещодавно перемогла на виборах у Берліні.
А ХДС/ХСС та СДПН опиняються у політичному вакуумі, що прямо позначається на рейтингах.
Безумовно, останні мають свою аргументацію. Вони вважають, що до війни треба готуватися, бо Росія, вже одного разу показавши свій агресивний підхід, напавши на Україну, може його продемонструвати ще раз, напавши на Європу, яку Кремль ненавидить як демократичну альтернативу своєму авторитарному правлінню. Крім того, на підтримку США більше не можна розраховувати. Отже, треба самим озброюватися і допомагати Україні, щоб вона довше виснажувала сили РФ, інакше Володимир Путін одразу нападе на Європу.
Однак із прийняттям цієї аргументації у суспільстві є проблеми.
По-перше, тези про допомогу Україні та необхідність озброєння сприймалися б легше і позитивніше, якби не супроводжувалися наростанням економічних проблем та закликами затягувати пояси, причому з очевидним взаємозв'язком усього цього зі згаданими вище тезами.
По-друге, тема загрози швидкого нападу з боку Росії у широкі маси заходить насилу. У тому числі через суперечності в найофіційнішому інформаційному порядку, згідно з яким, з одного боку, Росія дуже слабка і Україна перехоплює ініціативу у війні, а з іншого - РФ збирається напасти на Європу, тобто на об'єднання з населенням майже півмільярда людей, що перевершує за звичайними озброєннями Москву навіть без допомоги США. Крім того, хоча тема загрози переходу війни між РФ та Європою в ядерну фазу в європейських ЗМІ є фактично табуйованою, не можна сказати, що про неї ніхто взагалі не говорить та не думає. Тим більше що попередження та натяки з Москви щодо цього звучать постійно. І це теж ставить в очах багатьох питання щодо правильності курсу, який може призвести до ядерного апокаліпсису.
По-третє, більшість населення не хоче воювати взагалі ні з ким. Тим більше, що у ФРН швидко зростає кількість людей з міграційним корінням, а серед них кількість готових помирати за "фатерланд" близько до нуля. Ті ж категорії німців, які теоретично могли б підтримати мілітаристський "рух" і піти воювати за інтереси Німеччини (націоналісти, "глибинний народ"), головною проблемою для себе та країни бачать не далеку Росію, а мігрантів у своїх містах. І голосують здебільшого за АдГ.
Безумовно, картина змінилася б, якби Росія реально напала на країни Євросоюзу і почала завдавати ударів безпосередньо Німеччині. До речі, опоненти європейської "партії війни" часто і звинувачують її в тому, що вона хоче спровокувати цю війну, щоб утриматися при владі, затягнути пояси населенню заради витрат на ВПК та придушити своїх внутрішніх супротивників за допомогою законів воєнного часу.
Однак, як ми вже неодноразово писали, практично за будь-якого сценарію, окрім моментальної капітуляції однієї сторони, війна між Європою та Росією дуже швидко перейде в ядерну стадію з перспективою знищення всього європейського континенту. І це (а також обмеженість у порівнянні з РФ власних ядерних арсеналів) залишається головним стримуючим фактором для Європи щодо будь-яких різких кроків щодо Москви, які могли б спровокувати війну. Для Кремля теж є свої обмежувачі, і на війну з Європою він може зважитися лише у певних крайніх випадках, ймовірність яких, однак, зростає у міру затягування війни в Україні.
Якщо ж жодних військових ексцесів між Європою та Росією не буде, то нинішній курс німецької влади, та й загалом ЄС, все більшою мірою заходитиме у внутрішньополітичний глухий кут через неможливість поєднати його зі збереженням соціальної держави та з утриманням економіки від скочування у повноцінну кризу.
На цьому фоні голоси про необхідність нормалізації відносин з РФ (що означає відмова від концепції вигідності затягування війни в Україні), щоб знизити військові витрати та підтримати економіку за рахунок відновлення торгівлі з Росією, швидше за все, звучатимуть ще голосніше. У тому числі й усередині системних партій. Причому в СДПН вони вже звучать давно і знову активізувалися останнім часом.
З іншого боку, інерція колишнього курсу, а також позиції його прихильників в елітах та ЗМІ залишаються дуже сильними. Тому політична боротьба посилюватиметься і її кінцевий результат поки що не зрозумілий.
Все описане вище притаманно багатьох європейських країн. Але події у Німеччині будуть найважливішими. Це не лише найбільша країна Євросоюзу, а й зараз де-факто головне джерело грошей для нього. На відміну від інших великих західних економік, ФРН має порівняно невеликий держборг і тому за рахунок його нарощування зараз багато в чому фінансуються і зростання військових витрат, і допомога Україні, і багато інших програм. Тому хто зрештою прийде до влади в Берліні вплине на курс усього Євросоюзу.
