Президент Володимир Зеленський заявив у свіжому інтерв'ю, що не вірив у вторгнення Росії напередодні того, як воно відбулося. Чим знову підігріла одну з головних тем дискусій щодо початку війни. А саме – чому Банкова та особисто президент, незважаючи на попередження від західних партнерів та очевидну концентрацію російських військ на кордонах, протягом кількох місяців до 24 лютого 2022 року переконували населення у тому, що жодної війни не буде, а на травневі свята " підемо на шашлики ".
Позиція української влади тоді була загалом гранично дивною і навіть парадоксальною. З одного боку, вони не робили жодних кроків назустріч вимогам РФ, що теоретично могло б запобігти повномасштабній війні (відмова від вступу до НАТО, реалізація політичної частини Мінських угод). Але з іншого боку, і жодної видимої підготовки до відображення вторгнення не велося. Не було оголошено ні мобілізації, ні навіть призову резервістів із Оперативного резерву першої та другої черги (ОР-1 та ОР-2). Точніше такий заклик був оголошений, але лише за день до початку повномасштабного вторгнення, з 23 лютого, і був обмеженим за чисельністю — лише 46 тисяч осіб.
Таке собі "нове прочитання" концепції Лева Троцького "ні війни, ні миру".
Після початку вторгнення, коли на Зеленського посипалися звинувачення в тому, що він "проспав війну", на Банковій почали просувати таку концепцію: "Про те, що буде вторгнення, знали, до нього готувалися потай, але народу про це не повідомляли, щоб не сіяти паніку і не завдавати шкоди економіці". Однак ця концепція була ще більш вбивчою для влади, оскільки виходить, що вони свідомо прирекли на загибель тисячі мирних жителів, знаючи, що на них чекає. І не оголосили заздалегідь, наприклад, евакуацію Маріуполя. Тому особливо широко такі тези не розповсюджували, а сьогодні їх Зеленський прямо та особисто спростував.
Зараз у політичних та військових колах у ході дві версії, чим пояснюється така дивна поведінка української влади напередодні вторгнення.
Перша, якої дотримуються джерела "Країни" на Банковій, — Зеленський та його оточення справді не вірили у вторгнення, оскільки вважали, що всі рухи навколо цієї теми, включаючи концентрацію російських військ на кордонах, є не підготовкою до повномасштабної війни, а "піар-супроводом" підготовки "визнання" Росією "підконтрольних" Донбасу до РФ. Про те, що цим все й обмежиться, говорили представникам української влади та високопоставлені джерела у російських елітах. Особливо віра у цей сценарій посилилася після того, як РФ справді "визнала" "ЛДНР". Причому такий варіант на Банковій багатьом здавався навіть вигідним, бо ховав Мінські угоди, політичну частину яких Київ не хотів виконувати. У те, що це могло б призвести до повномасштабної війни, Зеленському не вірили, допускаючи максимум загострення на Донбасі. А отже, за тодішньою логікою влади, і здійснювати якісь різкі рухи — як у вигляді поступок Росії, так і у вигляді початку масштабної підготовки до війни (мобілізація, заклик резервістів тощо) — не потрібно, щоб не розпалювати паніку серед населення та не провокувати росіян. Адже нічого "особливо страшного", як вважали на Банковій, статися не мало. Також на користь цієї версії говорить і те, що в принципі тоді мало хто вірив у вторгнення РФ — скепсис із приводу прогнозів про його швидкий початок був поширений: і в ЗМІ, і в суспільстві.
Друга версія має багато в чому конспірологічний характер і полягає в тому, що Зеленський чудово знав, що вторгнення буде, проте вдавав, можливо, за погодженням з Британією та США, що в нього не вірить і до нього не готується, щоб створити у Кремля хибне очікування на легку перемогу над "непідготовленим противником". Тим самим ніби "підштовхуючи" РФ до нападу з метою заманити президента РФ Володимира Путіна в пастку масштабної війни, до якої Москва спочатку не готувалася і яка обернулася б крахом існуючої влади в РФ, а можливо - і самої Росії. Розрахунок цей, на даний момент, як відомо, не виправдався.
Як обґрунтування цієї версії наводяться такі аргументи. На момент початку вторгнення російське угруповання налічувало 150–170 тисяч солдатів. Плюс — кілька десятків тисяч у ЛДНР. За своєю чисельністю цей контингент приблизно дорівнював чисельності сухопутних сил України, якщо вважати і ЗСУ, і Нацгвардію, і прикордонників. У тому, що у військовій науці кількість нападників має кратно перевищувати кількість обороняющихся. У таких умовах розраховувати на успіх армія РФ могла тільки за рахунок ефекту раптовості. І якби Кремль побачив, що Україна почала мобілізацію або хоча б закликала 100–200 тисяч резервістів з ОР-1 і ОР-2, в останньому випадку навряд чи була б велика паніка — збори резервістів і до того здійснювалися регулярно, — то ніякого вторгнення з ймовірністю, близькою до 100%, не було б, якби, навіть не було б. російську армію зразка початку 2022 супермогутньої.
Тому, за даною версією, Зеленський і зображував посилено свою "невіру" у вторгнення та відсутність підготовки до війни, щоб у РФ вважали, що можуть легко перемогти, навіть атакуючи обмеженими силами.
За ще однією конспірологічною версією, щоб Кремль з теми вторгнення точно не "стрибнув", українські та західні спецслужби "організували" псевдозмову силовиків у Києві, які пообіцяли спецслужбам та владі РФ повалити Зеленського одразу після початку війни, чого, природно, не сталося. Також у рамках концепції "заманювання Путіна в пастку" прихильники цієї версії пояснюють інші дива. Зокрема натяки Зеленського на те, що Україна може отримати ядерну зброю, сказану за кілька днів до початку повномасштабної війни.
Зазначимо, що джерела "Країни" в українській владі таку конспірологію категорично спростовують, наполягаючи на першій версії. А відмову оголошувати заклик резервістів аж до переддень вторгнення пояснюють небажанням накладати додаткове навантаження на бюджет і провокувати Росію, яка тоді постійно заявляла, що "ЗСУ готують наступ на Донбасі".
