В Україні після початку війни в Ірані стала популярна теза про те, що "ми з американцями та ізраїльтянами боремося на одному боці – за демократію проти диктатури Володимира Путіна та аятол".
Однак навіть самі американці, хоч і закликають час від часу іранців "повстати заради свободи", фактично прямо говорять, що їхня мета не є "демократизація Ірану".
"Жодних трясов "національного будівництва", жодних спроб насаджувати демократію і жодних політкоректних воєн", - описав концепцію війни з Іраном американський міністр війни Піт Хегсет.
Та й сам президент Дональд Трамп сказав, що його цілком влаштує збереження при владі в Ірані "релігійних лідерів", але лише тих, кого він сам забере. Тобто він не приховує, що хоче повторення у Тегерані досвіду Венесуели, де після викрадення Мадуро влада залишилася у його соратників, а не перейшла до "демократичної опозиції". Тільки ці соратники тепер виконують вказівки Вашингтона.
Тому значно більше аналогій між Іраном та Україною, головна з яких – обидві країни стали об'єктом несанкціонованого ООН нападу найбільших ядерних держав, які заявили, що влада в Києві та в Тегерані становить для них загрозу, яку потрібно ліквідувати військовим шляхом.
Подібність є навіть у деталях. Але є й суттєві відмінності.
Розкажемо докладно про ті та інші.
Почнемо із того, що схоже.
1. Україна та Іран зазнали збройного нападу без санкції ООН, що стало порушенням міжнародного права.
2. І в США, і в Росії прагнуть не називати те, що відбувається війною, використовуючи термін "операція".
3. Набір аргументів для початку війни у нападника дуже схожий. Росія заявляла про те, що прагне ліквідувати "загрозу безпеці", яка, за її твердженням, виходила з території України (плани вступу до НАТО для "підготовки нападу на РФ", загроза створення ядерної та бактеоролічної зброї). Також стверджувалося, що вторгнення було "превентивним", тому що, як заявляла Москва, Україна планувала наступ на "ЛДНР". Київ усі ці звинувачення заперечував. Трамп також говорить про те, що Тегеран готувався сам "ось напасти" і про те, що Іран близький до створення ядерної зброї. Тегеран усі ці звинувачення заперечує. Також одним із аргументів США була необхідність захистити союзника – Ізраїль, проти якого Іран вів проксі-війну руками підконтрольних угруповань. А аргументом РФ був "захист республік Донбасу", які перебували вже майже 8 років у стані гібридної війни з Україною і напередодні вторгнення були визнані Росією і підписали з нею "договір" про "військовий захист". Хоча у цьому плані "ЛДНР" більше нагадують не Ізраїль (міжнародно-визнану державу, члена ООН), а, наприклад, хуситів. Також непорівнянна і доказова база підозр у підготовці Іраном ядерної зброї та аналогічних російських звинувачень на адресу України. Останні до 24.02.2022 ґрунтувалися лише на напівнатяку президента України Володимира Зеленського на Мюнхенській конференції перед вторгненням. Тобто певні відмінності є, але формою все дуже схоже.
4. Напередодні обох війн нападник поширював тезу, що "народ страждає під гнітом режиму" і тому з радістю сприйме війну як порятунок від нього, зустрічаючи "визволителів" з квітами або ж починаючи акції протесту. Або ж станеться внутрішньоелітний переворот. В Україні цей розрахунок, очевидно, провалився. В Ірані також жодних бунтів поки що не спостерігається. Що зараз думають іранці, які раніше виходили на протести, достеменно невідомо. Але, за коментарями, що проникають у західні ЗМІ, їх настрої нагадують настрій багатьох проросійських жителів Маріуполя в березні 2022 року, які опинилися в оточеному місті. Вони, звичайно, раніше виступали за зміну курсу України, але не таким шляхом.
5. Одним із мотивів для нападу стала легкість попередніх "операцій" - для РФ це швидка анексія Криму в 2014 році, для США - викрадення Мадуро з подальшим "перевербуванням" венесуельської влади. Обидва приклади породили у Вашингтоні/Москві відчуття, що з Іраном/Україною буде так само.
6. Нападник зміг у перші дні досягти серйозних успіхів – США та Ізраїль змогли вбити вище керівництво Ірану. Росія – захопити великі території України.
7. Спочатку розрахунок був на те, що після перших перемог опір Ірану та України швидко "посипеться" і влада капітулює або підкориться нападникові. В обох випадках це не виправдалося. Обидві країни, що зазнали нападу, виявилися набагато стійкішими і готовішими до боротьби, ніж думав противник. Що далі буде сказати складно, але, у будь-якому разі, після перших важких ударів і Україна, і Іран продовжили опір.
8. І Україна, і Іран виставляють вимоги виплати репарацій та надання міжнародних гарантій своєї безпеки. Крім того, і Україна, і Іран відкидають головні вимоги своїх супротивників – гарантувати невступ до НАТО та відмовитися від ядерної програми відповідно.
9. Після того, як нападаючий бік не зміг у перші дні війни вирішити свої завдання відразу ж почалися розмови про те, що "пора війну закінчувати". У випадку з Україною це вилилося у підготовку так і не підписаних Стамбульських домовленостей. У випадку з Іраном – у заклики з різних боків до Трампа закінчити війну. Однак у всіх учасниках війни є противники домовленостей про якнайшвидше її припинення, які їх постійно намагаються зірвати.
10. Для керівників країн-учасників обох воєн вони мають екзистенційний характер і сприймаються як спосіб "раз і назавжди" вирішити проблеми, що накопичилися за роки, зі своїми противниками. І це дуже ускладнює пошук компромісів для завершення війни, оскільки всі сторони виставляють завищені вимоги. У війні на Близькому сході це, насамперед, стосується, звісно, Ірану та Ізраїлю. Для останнього взагалі це, можливо, останній шанс спільно зі США завдати стратегічної поразки Ірану, оскільки, якщо війна зараз зупиниться на "півшляху", то ймовірність, що Америка ще коли-небудь втрутиться у війну, буде близька до нуля.
Але і для США, і особисто для Трампа, ставки вкрай високі. Неуспіх іранської кампанії може стати для нього політичною смертю, а також може пустити під укіс всю реалізовану зараз Вашингтоном нову геополітичну доктрину, яка передбачає взяття під контроль найбільших родовищ енергоносіїв для того, щоб потім диктувати умови Китаю (докладно про цю доктрину ми писали окремо ).
11. Напередодні війни були прогнози про її неможливість (хоча у випадку з Іраном їх було набагато менше, ніж у випадку з Україною). І одним із аргументів було, що і для Путіна, і для Трампа ризики війни настільки великі, що вони ніколи не наважаться розпочати вторгнення, яке може стати для них такою очевидною пасткою.
12. Дуже схожа риторика нападаючої сторони - "якби ми не атакували першими, то супротивник би сам на нас напав", "операція триватиме стільки, скільки потрібно для досягнення її цілей" і т.д.
Відмінність двох війн також очевидна. У війні в Україні Росія одразу розпочала сухопутний наступ з великими втратами, а в Ірані поки що війна йде у форматі взаємних повітряних обстрілів із відносно невеликими втратами нападників. В Ірані відразу у війну виявилися втягнутими майже всі суміжні країни, по яких завдаються удари. При цьому Україна завдає ударів і територією РФ, а Іран поки що до США дістатись не може. У випадку з Іраном США та Ізраїль наголошують на вбивстві його лідерів. Росія систематичного "полювання" на Зеленського або не хоче вести, або не може. Крім того, реальні причини нападу США на Іран (контроль над одними з найбільших у світі запасами нафти і газу) можуть бути засуджені з точки зору справедливості, гуманізму та міжнародного права, однак, принаймні, зрозумілі з точки зору імперської та грабіжницько-загарбницької логіки – витрати і жертви війни "відіб'ються" за рахунок "переконання". Але навіть у цій логіці досі незрозуміло навіщо Путін насправді напав на Україну, де поживитися особливо нема чим. Принаймні у масштабах витрат на війну та жертв на ній.
Однак, є ще дві дуже суттєві, принципові відмінності, кожна з яких може повернути війну в Ірані зовсім іншим шляхом, ніж той, яким зараз війна йде в Україні.
Перше – Україні з самого початку було надано масштабну військову та фінансову підтримку з боку США та Європи. Без неї Київ би не витягнув довго війну: снаряди до гармат закінчилися б уже влітку 2022 року, а ракети до систем ППО – до літа 2023 року. Не кажучи вже про колапс економіки та тилу без зовнішніх фінансових вливань. Ірану поки що відкрито ніхто не допомагає, ні зброєю, ні фінансами. Що робить його становище у війні стратегічно нестійким, оскільки очевидно, що ракет та інших озброєнь США можуть зробити набагато більше, ніж Іран. Але це вірно лише у випадку, якщо підтримка не надається тією ж Росією та Китаєм потай або якщо підтримка не буде надана ними в найближчому майбутньому. Якщо ж підтримка надана (для поповнення ракетного арсеналу і для закриття дефіциту бюджету), то це поставить США перед безглуздістю подальшої повітряної війни без проведення наземної операції, сили для якої Америки накопичити буде дуже важко, якщо тільки до війни проти Ірану не приєднаються великі країни регіону, такі як Пакистан, Сау. Власне, як ми вже писали, питання про те, чи вдасться США спонукати ці та інші країни регіону вступити у війну з Іраном – одна з ключових для подальшого ходу бойових дій. Поки що бажаючих приєднуватися до нападу на Іран немає. Але американці продовжують робити спроби знайти союзників, які б взяли на себе наземну частину операції.
Друге - російське суспільство виявилося дуже стійким до втрат і тягарів війни. Зберігається принаймні поки що високий рівень підтримки і "СВО" і особисто Путіна. У РФ немає опозиції курсу Кремля щодо війни в Україні, чию думку треба було б владі враховувати.
В Америці суспільство спочатку було проти війни. Причому не лише демократи, а й частина республіканців (у тому числі й багато трампістів). А якщо вона призведе до значних втрат серед американських солдатів і до зростання цін та інших економічних потрясінь у США, то війна може спричинити сильну політичну кризу, яка поховає Трампа та Республіканську партію. Особливо з урахуванням наближення виборів до Конгресу. Демпартія вже за повною програмою використовує невдоволення війною у своїх інтересах, "топаючи" республіканців. Поки американці намагаються мінімізувати свої втрати - скоротили кількість солдатів на базах у районах бойових дій, тримають кораблі подалі від берегів Ірану. Але якщо війна затягнеться, жертв уникнути буде важко. Також не дуже поки зрозуміло як усунути для США економічні наслідки війни у вигляді зростання цін на внутрішньому ринку. Якщо цього не вдасться, а також якщо не вдасться уникнути втрат серед американців, це може завдати колосального удару по Трампу і спонукати його вийти з війни.
Загалом війна РФ з Україною показала, що у світі війни не вирішують проблеми, а створюють їх. Причому всім учасників. Штати на прикладі Ірану, мабуть, намагаються показати, що на них як на найсильнішу державу планети це правило не поширюється. І вони можуть силою зброї за своїм бажанням безкарно знищити будь-яку неядерну країну, а ядерну – блокувати та тиснути економічно (наприклад, поставивши під контроль продаж енергоносіїв до Китаю та Євросоюзу та шляхи їх транспортування). І хід війни в Ірані покаже - чи вдасться американцям ця спроба чи ні. Що матиме вирішальне значення для подальшого перебігу подій у всьому світі.
