"Сім'я" Зеленського та її вороги. Як змінилася українська політика за півроку після корупційного скандалу
Незабаром півроку з моменту, коли спалахнув "Міндічгейт" - найбільший корупційний скандал доби президента України Володимира Зеленського.
Він завдав сильного удару по його найближчому оточенню. Здобув підозру і був змушений виїхати з країни Тимур Міндіч. Відправлено у відставку голову Офісу президента Андрія Єрмака. Отримали підозру близькі до Зеленського депутати. Сильно послабився контроль над парламентом.
Щоб якось перебити негативний шлейф у суспільстві, президент був змушений призначити на ключові посади популярних, але не дуже лояльних діячів – Кирила Буданова на главу Офісу президента, Михайла Федорова – на Міністерство оборони.
Проте, всупереч деяким прогнозам, Зеленський зміг при владі втриматись. Ініціатори корупційного скандалу (так звана "антизеленська коаліція") не досягла своєї головної мети – не змогли змусити президента відправити у відставку уряд, щоб сформувати новий Кабінет міністрів, але вже не під його контролем.
Більше того, той самий Єрмак, хоч і втратив посаду, але зберіг великий вплив. Причому акцептоване президентом, який доручив чиновникам виконувати вказівки екс-глави ВП.
Проте загалом Зеленський помітно втратив вплив на внутрішні процеси, і політичні розклади в Україні дуже серйозно змінилися.
Процес цей почався, втім, ще в липні минулого року, коли Зеленський був за крок від того, щоб стати самодержавним правителем на кшталт президентів РФ і Туреччини Володимира Путіна або Рейджепа Ердогана, підім'явши під себе останню інституцію, яку він ще не контролював – антикорупційні органи. Однак під тиском Європи він здав назад, за що незабаром і поплатився, отримавши Міндічгейт.
І за підсумками минулих з того часу місяців вже очевидно головний наслідок: президент перетворився з "без п'яти хвилин Ердогана" на чільне місце лише одного з кланів, хоча, як і раніше, найпотужнішого.
Згідно з українською політичною традицією, назвемо цей клан "Сім'єю" Зеленського.
Власне, корупційний скандал і допоміг відокремити цей клан від держапарату, бо до того, де закінчується "Сім'я" та починаються державні інститути, було найчастіше зрозуміти важко.
Після відставки Єрмака та інших пертурбацій це полегшало.
"Сім'я" Зеленського – це політико-економічна група, провідними фігурами якої, окрім самого президента, є Єрмак (залишається її головним політичним менеджером), Міндіч та Сергій Шефір. Операційні менеджери з окремих напрямків – Олексій Чернишов, Ростислав Шурма та низка інших осіб. Також до "Сім'ї" входить низка бізнесменів, на яких вона оформлює свої активи.
Під контролем "сімейних" залишається Служба безпеки України та Офіс генерального прокурора, Фінмоніторинг, а також після відходу Буданова Головне управління розвідки. Частково – Державне бюро розслідувань та Міністерство внутрішніх справ.
Плюс вони мають визначальний вплив на головкому ЗСУ Олександра Сирського та на голову Національного банку України Андрія Пишного, а також контролюють десятки депутатів у Верховній Раді і не лише із "Слуги народу".
Офіс президента також загалом функціонує у заданому "Сім'ї" напрямі, хоча ситуація там неоднозначна не тільки через наявність на чолі ВП "несімейного" Буданова, а й через те, що низка його заступників також зайняла більш самостійну позицію.
Головним же активом "Сім'ї" є уряд Юлії Свириденко, сформований літом минулого року під чуйним керівництвом Єрмака. Саме завдяки контролю над Кабміном "Сім'я" змогла зберегти більшу частину своїх схем у тій самій енергетиці, та й за іншими напрямками.
Однак після корупційного скандалу всередині влади зміцнилися й інші групи впливу.
По-перше, це голова фракції "Слуги народу" Давид Арахамія, який став визначальною фігурою у Раді. Тепер Зеленський уже не може прямо вказувати, за що голосувати. Потрібно йти і говорити. На даний момент Арахамія лояльний до Зеленського, але, що буде далі, сказати ніхто не може.
По-друге, це Кирило Буданов, котрий вже відкрито вибудовує свій політичний проект. Причому це робитиме незалежно від того, чи залишиться він на чолі ВП або його звільнять.
По-третє, це міністр оборони Федоров. З "Сім'єю" у нього стосунки досить напружені. Як через те, що його деякі представники "антизеленської коаліції" сватають уже мало не на пост президента, так і через грошові причини. Федоров збудував свою "вертикаль" щодо освоєння бюджетних коштів в "оборонці", яка конкурує із "сімейною". Примітно, що компанія Fire Point, яку пов'язують із Міндічем, минулого року скаржилася, що саме люди Федорова нацькували на них Національне антикорупційне бюро України.
Однак головна загроза для "Сім'ї" таки інша - Європа. На перший погляд, це звучить парадоксально, оскільки вважається, що саме європейці підтримують Зеленського, тоді як президент США Дональд Трамп до нього налаштований вороже або, як мінімум, скептично.
Проте насправді за базовими принципами між "Сім'єю" та Європою є вкрай серйозні розбіжності.
Коли Зеленський та Єрмак готували удар по антикорупційним органам минулого літа, вони виходили з того, що ніхто їм за це нічого не зробить. НАБУ та Спеціалізована антикорупційна прокуратура створювалися під патронатом Демократичної партії США, яка на той час уже владу втратила. А Трамп явно не горів бажанням захищати її "клінтелу".
Європа ж традиційно у всьому підтримувала Зеленського, спускаючи йому будь-які "пустощі". Тому на Банковій були впевнені, що так буде і цього разу.
Проте прорахувалися. Європейський Союз прийняв довгострокове рішення взяти під свій патронат українські структури, які раніше курирували Демпартія США. І фактично висунув ультиматум – чи повернення повноважень НАБУ та САП, чи не буде грошей.
В оточенні Зеленського були ті, хто говорили, що на ці ультиматуми не варто звертати увагу – все одно гроші даватимуть, доки війна йде. Але президент не наважився піти у відмову і "здав назад", що й визначило потім подальші події.
За підсумком Зеленський виявив, що, незважаючи на потоки лестощів з боку європейців, вони його собі рівніше не вважають, а сприймають як тубільного царька, за яким потрібен суворий нагляд у вигляді антикорупційної вертикалі, що курується "білими сахібами".
Більше того, тепер європейці в обмін на кредити вимагають від української влади посилити цей нагляд. Посиливши повноваження НАБУ та САП, а також фактично перевівши під зовнішній контроль інші правоохоронні органи через кадрові конкурси за участю "міжнародних експертів". Якщо це станеться, то Зеленський та його "Сім'я" втратять будь-які реальні важелі впливу на внутрішньополітичні та особливо економічні процеси. Та й "Сім'ї" вже по суті тоді ніякої не буде, а сам президент перетвориться на "місцеохоронця", якого будь-якої миті можуть попросити на вихід.
Те, що ця тема буде продавлюватися жорстко, говорить і розпочатий "злив" матеріалів прослуховування з квартири Міндіча, де з чуток є голос самого Зеленського.
Питання, однак, у тому, що місце, яке намагаються відвести Зеленському європейці та орієнтовані на них структури в Україні, явно не відповідає ні інтересам "Сім'ї", ні, зважаючи на все, самовідчуттю самого президента.
За минулі місяці він уже показав, що, незважаючи на тиск, не має наміру віддавати повноваження. Навпаки, прагне зберегти за "Сім'єю" її домінуюче становище у політичних розкладах.
Тому, цілком імовірно, чинитиме опір він, спираючись на важелі впливу, що залишилися в нього, а також на Раду, більшість депутатів якої також не горять бажанням посилювати зовнішнє управління над силовими структурами.
А це, у свою чергу, може породити і чергові корупційні скандали, і чергові кризи. Причому не лише внутрішньополітичні, а й у відносинах Києва та ЄС.
У такій ситуації для президента стає більшим ризиком робити ставку виключно на британсько-європейський вектор, принагідно віддаляючись від США та Трампа. Але чи зможе і чи захоче Зеленський звернути з цієї дороги, поки що невідомо.
