Сьогодні Київ здійснив наймасовішу атаку Москви та Московської області безпілотниками.
За даними російської влади, загинуло троє людей, поранено 17.
Генеральний штаб заявляє про удари по кількох підприємствах паливно-енергетичного комплексу та військового підприємства "Ангстрем", але чи завдано їм істотних збитків (крім Сонячногірської нафтоналивної станції, по якій є відео) – достеменно невідомо. Також атака показала, що українські безпілотники, як і раніше, не можуть масово пробивати систему ППО самої Москви – лише кілька з них вдарили на околиці столиці РФ у районі НПЗ. Судячи з відсутності відеомасштабної пожежі на заводі, виробництво сильно не постраждало, хоча біля прохідної, як заявив мер Москви Сергій Собянін, поранено 12 робітників.
Проте українська влада, в принципі, не приховує, що головна мета останньої атаки на Москву – не завдання практичної шкоди, а психологічний вплив на росіян і особливо на жителів столиці РФ.
"Наші відповіді на російське затягування війни та удари по наших містах цілком справедливі. Цього разу українські далекобійні санкції досягли Московської області, і ми чітко говоримо росіянам: їхня держава має припинити свою війну", - написав президент України Володимир Зеленський у своєму телеграм-каналі.
Про це написав і радник міністра оборони Сергій Бескрестнов.
"Жителі Москви цієї ночі відчули, як живуть наші міста всі роки війни і який жах війна принесла в наші мирні будинки. Головне, пам'ятати: не ми її почали і не ми не хочемо її зупиняти", - написав Бескрестнов у своєму телеграм-каналі..
Тобто Київ ніби дає зрозуміти, що хоче за допомогою ударів спонукати Москву погодитися на зупинку війни по лінії фронту, намагаючись пробудити невдоволення росіян владою через зростання відчуття небезпеки та тривоги за майбутнє (причому в Україні вже розгорнулася кампанія на тему "теперішні удари по Москві/це тільки початок".
Але чи буде саме такою реакція Росії та президента РФ Володимира Путіна?
Ми вже писали, що стратегія Кремля зараз полягає у збереженні інерційного сценарію "війни на виснаження". Він розраховує на те, що або президент США Дональд Трамп найближчим часом все-таки перейде до практичних заходів впливу на Київ з метою спонукати його піти на "умови Анкоріджу" (виведення військ з Донбасу та інше), або, якщо цього не станеться, то з часом (за рік-два) занурювана в економічну кризу через зростання і зростання цін на Європа підтримувати нинішній рівень допомоги Києву, що разом із виснаженням людського та економічного потенціалу України стратегічно змінить баланс сил на війні на користь РФ.
Українська влада та їхня група підтримки на Заході добре розуміють небезпеку для себе інерційного сценарію. А тому й вживають заходів, щоби його поламати.
І нарощування ударів углиб РФ, у тому числі й по Москві, один із головних заходів, щоб спонукати Путіна погодитися на зупинку війни по лінії фронту.
Як ми вже писали, для Росії це був би цілком вигідний варіант, який фактично стане фіксацією її військової перемоги (захоплено майже 20% території сусідньої країни, включаючи сухопутний коридор Криму). Особливо якщо в обмін на це Трамп зробить широкі кроки у вигляді зняття санкцій або визнання російського статусу захоплених територій. Та й у цілому тенденції у світі зараз розвиваються на користь РФ (зростання цін на енергоносії та іншу сировину через блокаду Ормузької протоки, наочну демонстрацію обмеженості військових можливостей США на прикладі Ірану, проблеми, що поглиблюються в Європі тощо). І єдине, що заважає Москві скористатися позитивними для неї трендами на повну силу, – це війна в Україні.
Але, як випливає з публічних заяв, у Кремлі бачать ситуацію по-іншому і зупиняти війну лінією фронту не хочуть, розраховуючи на значно більше.
При цьому з обстрілів РФ російська влада, очевидно, взяла той же курс, що й у нульові роки стосовно численних терактів чеченських сепаратистів. Не йти через них ні на які поступки, а привчати суспільство до думки, що "треба це все витримати, як би важко не було і перемогти у війні.
Така тактика зумовлена ще й тим, що якимось чином швидко змінити ситуацію з обстрілом не можна. Поки що неможливо перехоплювати всі безпілотники (це не вдається ні РФ, ні Україні, ні, наприклад, ОАЕ) – можна лише намагатися мінімізувати збитки. Завдати такого удару по Україні, щоб унеможливити атаки на РФ так само, крім ядерної зброї, не можна.
Виробництво безпілотників та іншої зброї в Україні розосереджене, у багатьох випадках перебуває під землею та частково перенесене до Європи.
Можна й надалі наносити удари по інших промислових та інфраструктурних об'єктах. Але навіть якщо всі вони будуть знищені і навіть якщо буде перекрито судноплавство в порти (і того й іншого, до речі, добитися вкрай важко) це не означатиме позбавлення України здатності воювати і завдавати ударів по РФ, а означатиме лише необхідність збільшення допомоги європейців або (якщо вони не зможуть це збільшення забезпечити) зниження курсу гривні.
Виняток – довгостроковий блекаут української енергетики. Але його, незважаючи на численні удари, РФ досі не досягла і невідомо, чи це можливо.
Що стосується заяв різних Z-діячів, "коли ж дамо відповідь, чому ми не зруйнували Київ, чого чекаємо", то варто сказати, що Росія і так веде гранично руйнівну війну проти України. І тяготи росіян навіть після активізації українських ударів не становлять і десятої частки тягарів, які зазнають українці через війну. Армія РФ зносить під нуль цілі міста, куди може дотягнутися своїми КАБ та ствольною артилерією (у всьому світі порівняні масштаби руйнувань виробляє лише ізраїльська армія у Газі та на півдні Лівану). І центр Києва досі цілий не тому, що це якесь спеціальне рішення влади РФ, а тому що до нього не долітають авіаційні бомби, що коригуються, а витрачати ракети на урядові будівлі, при тому, що під час тривоги Зеленський перебуває, як правило, у бункері, дорого. Та й збивають їх над Києвом часто.
Тому загрожувати "відповіддю" або спеціально витрачати сили на демонстративні удари по урядових об'єктах особливого сенсу для росіян немає. Тим більше, що РФ і так щодня б'є Україною (і Києвом у тому числі) сотнями, а іноді й тисячами безпілотників, які долітають аж до Закарпаття, пробиваючи всі лінії української ППО.
Однак тактика "спеціально на атаки дронів не реагуємо, продовжуємо діяти за планом" працюватиме лише доки збитки від українських ударів не перейдуть певної критичної межі. Як у практичному плані (збитки для промисловості, експорту та доходів бюджету), так і в психологічному (вплив на настрої у суспільстві).
У такому разі, якщо Кремль не буде готовий зупинити війну по лінії фронту (чого виключати, звичайно, не можна, але поки що ознак готовності до цього немає), у нього залишається всього дві опції, які він у війні поки що не задіяв.
Перша – "ядерка". Це включає як ядерний удар по Україні, так і удари навіть неядерною зброєю по Європі (як міра примусу до відмови від підтримки Києва), тому що останній варіант можливий, як ми вже писали, тільки у разі готовності нанесення по європейцям ядерного удару, якщо вони почнуть у відповідь атакувати РФ.
Однак використання "ядерки" пов'язане для Москви з великими ризиками (про них ми докладно писали в окремому матеріалі ). Судячи з даних західних ЗМІ та сигналів з Кремля, цю опцію там не виключають, але залишають її на крайній випадок, якщо в Росії справді почнуться надзвичайно серйозні проблеми.
Друга – нова хвиля мобілізації. Хоча останнім часом в українських та російських військових пабликах і пишуть багато про те, що за нинішніх умов панування дронів вона марна, оскільки БпЛА можуть убити хоч 100 тисяч солдатів, хоч мільйон, проте насправді це не зовсім так.
Справді, на штурмові дії нарощування людської маси, доки не зміниться ситуація з дронами, особливого впливу не вплине. Якщо й прискориться просування російської армії, то небагато.
Але мобілізація може змінити ситуацію у двох інших аспектах.
По-перше, у зміцненні російської оборони, що зробить нереальними плани ЗСУ щодо проведення наступальних операцій для військового розгрому РФ (якщо такі плани взагалі мають Київ). І означатиме остаточне нав'язування Україні стратегії війни на виснаження. По-друге, вона допоможе кратно збільшити чисельність російських військ безпілотних систем. І якщо це супроводжуватиметься нарощуванням поставок дронів у війська та підвищенням ефективності їх застосування, то згодом дані зміни можуть дозволити росіянам завоювати "дронову" перевагу, після чого ситуація на полі бою повністю зміниться.
Проте з оголошенням мобілізації Кремль має очевидні проблеми. Насамперед - можливе зростання внутрішньої соціально-політичної напруги.
Особливо зараз, коли у суспільстві і так посилюється бродіння на тлі затягування війни і пов'язаних з цим труднощів і обмежень. Головною причиною цього є нерозуміння дуже великою кількістю росіян, навіщо продовжувати війну, якщо її можна зупинити по лінії фронту. Мало хто може пояснити, що такого "чарівного" є для Росії в Краматорську та Слов'янську, та й у всій решті України, заради чого потрібно нести подальші жертви або, тим більше, оголошувати мобілізацію.
І ось саме тут українські удари і можуть прийти Кремлю на допомогу, якщо він справді розглядає можливість мобілізації (офіційно це заперечується). Російська влада може зробити "підміну понять": спробувати замінити в суспільстві тему "навіщо нам воювати далі, чому б не укласти світ "тезою" жодного світу не може бути, поки Україна існуватиме в її нинішньому вигляді - постійно летітимуть дрони, постійно вона нам шкодитиме і заважатиме жити нормально. А тому "СВО" потрібно доти. Тобто створити в суспільстві приблизно такий самий настрій, який зараз просувається в Ізраїлі щодо його ворогів ("або ми їх знищимо, або вони нас, а тому треба воювати, доки не поставимо крапку").
І якщо цю тезу вдасться просунути і в РФ, то під неї можна провести і мобілізацію, й інші радикальні заходи, на які Кремль досі не наважувався.
Щоправда, як писалося вище, російська влада в цьому напрямі поки не працює, дотримуючись інерційної стратегії "війни на виснаження", яка, зокрема, має на увазі підтримку у суспільстві відчуття "війна десь далеко, а країна продовжує жити нормальним життям". Та й різкі кроки самі по собі для Кремля пов'язані з чималими ризиками, зокрема й у плані суспільних настроїв.
Але якщо українські удари чи інші чинники цю стратегію зрештою поламають, то будь-які варіанти будуть можливі.
