Чи відіб'ється Київ від реактивних "Гераней", плани Трампа по РФ, провали США на Близькому Сході. Підсумки

Аналізуємо підсумки 1679 року війни в Україні.

Ситуація на фронті

ЗСУ просунулися біля Калинового на північ від Куп'янська, а армія РФ - під Добропіллем, повідомляє Deep State.

При цьому в самому Куп'янську зараз атакують росіяни, повідомляє український боєць із позивним "Мучною". За його словами, вони штурмують багатоповерхову забудову у мікрорайоні "Ювілейний".

До обстрілу. Сьогодні росіяни дещо знизили напруження ударів по Києву. Проте прильотів було однаково багато. Під удар, за словами Зеленського, потрапили депо станції "Київ-Пасажирський", дата-центри, бізнес-центри та житлові будинки. Застосовувалися, окрім дронів, балістичні ракети та гіперзвукові "Циркони".

Міноборони РФ ще раніше повідомляло, що сьогодні вночі атакувало центри обробки даних "Парковий" та "Бімобайл", а також склад ракет FP-5 "Фламінго", обладнаний, за твердженнями РФ, у локомотивному депо.

На тлі жорстких обстрілів Києва у соцмережах різко збільшилася кількість постів та роликів, де люди заявляли про втому від війни. Люди розповідають, як важко стало жити у Києві на тлі безперервних російських ударів, і що вони більше "не вивозять" цю напругу.

У відповідь паблики з орбіти Офісу президента запустили кампанію, де киянам пропонують "не нити" і нагадують, що в Києві ситуація донедавна була кращою, ніж у багатьох інших містах на кшталт Харкова та Одеси.

"Кияни, перестаньте нити. Всі міста України страждали за ці 4,5 роки набагато більше ніж Київ. Київ був і залишається набагато захищенішим, найзахищенішим", - заявив близький до Банкової політтехнолог Володимир Петров.

Нагадаємо, що Петров отримав відстрочку від армії, працевлаштувавшись на меморіальний цвинтар ЗСУ, що викликало свого часу великий скандал. Але мобілізований Петров не був.

Як активізація російських обстрілів змінює суспільні настрої в Україні, ми аналізували в окремому матеріалі.

Чи зможе Київ вирішити питання реактивних "Шахедів"?

Головна проблема з ударами по Києву - складнощі з перехопленням реактивних "Гераней", які літають швидше та вище, ніж українська "мала ППО" може їх збивати.

Українська влада майже щодня заявляє, що вже є моделі перехоплювачів, і протягом кількох місяців їх виробництво буде розгорнуто настільки, щоб відчутно знизити шкоду від нальотів.

Але поки що невідомо, чи вдасться це зробити протягом зими - коли збитки від реактивних моделей можуть бути величезними, оскільки вони зможуть майже безперешкодно вражати об'єкти електро- та теплогенерації.

Крім того, спливає подробиці про складнощі, з якими стикається Україна під час виробництва перехоплювачів для боротьби з реактивними дронами.

Нардеп Сергій Рахманін (Голос) заявив, що Україна "трохи проворонила" появу у РФ реактивних дронів з такою швидкістю: готувалися до дронів на меншій швидкості та меншій висоті.

"Герань-4" та "Герань-5" залітають у зону дії української ППО на висоті понад 7 км, а мала ППО України ефективно збивала цілі на висоті до 5 км - звичайні дрони. Також нові дрони летять на швидкості 450-600 км/год, і українські перехоплювачі їх не наздоганяють. А далі їх збивати вже "або дуже дорого, або ракет немає".

За словами Рахманіна, не так проблема створити ефективний реактивний перехоплювачів проти таких цілей, скільки масштабувати виробництво і зробити його економічно вигідним, щоб перехоплювач був дешевшим за мету.

Такі сертифіковані моделі коштують 45-100 тис. дол. – "це дуже дорога історія".

"Всі (об'єкти в Україні - Ред.) знищені не будуть. На жаль, значну частину буде знищено. Наскільки значна? Залежатиме від того, наскільки нам допоможуть партнери", - заявив Рахманін.

Він каже, що Росія має як мінімум два великі виробництва реактивних двигунів, що дозволяє РФ масштабувати обсяг їх виготовлення. В Україні також є можливості виробництва реактивних двигунів для дронів, але вони менші і тому їх складно масштабувати.

Крім того, за його словами, ще однією перевагою РФ є наявність великого каналу постачання великих партій дронів із Китаю. "У нас такого безліміту немає", - каже Рахманін.

Переговори США та Росії

Спецпредставник Кремля Дмитрієв провів чергові "конструктивні" переговори у Вашингтоні щодо завершення війни в Україні. Про це повідомив журналіст Reuters із посиланням на американського чиновника. Також обговорювалися можливі угоди США та РФ у сфері енергетики після закінчення війни.

Нагадаємо, минулого тижня Дмитрієв уже зустрічався в Нью-Йорку з Віткоффом та Кушнером. Вони також зустрічалися з українською командою щодо можливості перемир'я, яке просуває Трамп.

Подробиці про цей процес розписав журналіст Саймон Шустер у статті для журналу The Atlantic. Свої відомості отримав від джерел з української переговорної групи.

За їхніми даними, США прагнуть якнайшвидше домовитися про енергетичне перемир'я між Україною та РФ та організувати зустріч Трампа, Путіна та Зеленського. Ідею обмеженого перемир'я Віткофф та Кушнер обговорювали із Зеленським у Києві.

"Вся їхня (американців - Ред. ) позиція зараз полягає в тому, щоб скоротити масштаби конфлікту будь-яким способом і з будь-якого боку", - сказав один із українських переговорників. За його словами, у жовтні США мають намір організувати тристоронню зустріч із представниками України та РФ, швидше за все, в Абу-Дабі, для обговорення обмеженого припинення вогню.

Імовірна угода зобов'яже кожну зі сторін утримуватися від завдання ударів по енергетичній інфраструктурі, включаючи електростанції, НПЗ та аналогічні об'єкти.

Інша домовленість, що організується за посередництва Єгипту, передбачає, що Росія та Україна не завдаватимуть ударів по вантажних судах один одного в Чорному морі - особливо щодо тих, які доставляють зерно на ринки Близького Сходу та Африки.

Українські джерела стверджують, що поки що всі ініціативи відкидає Росія: "Путін не рухається з місця". Раніше про те, що РФ відкинула ідею перемир'я на Чорному морі, заявив аграрний міністр України Висоцький. За його словами, через це складається критична ситуація в українському аграрному секторі: через блокування експорту можуть не розпродати 30 млн. тонн зернових.

Також Шустер повідомив, що кілька місяців тому Трамп погодився з ідеєю свого представника у Східній Європі послабити санкції проти РФ ще до закінчення війни в Україні – в обмін на звільнення деяких політичних в'язнів.

"Це допоможе реінтегрувати Росію у світову економіку і розширити рамки переговорів Трампа з Кремлем за межі війни, що тривала, в Україні, яку його посланцям не вдалося припинити. Це відкрило б для США шлях до укладання вигідних угод, пов'язаних з російською нафтою, дизельним паливом, рідкоземельними продуктами. ув'язнених із гуманітарних міркувань могло б зміцнити позиції Трампа у боротьбі за давно бажану Нобелівську премію миру”, - пише Шустер.

Офіційно такі плани не підтверджувалися. Але нагадаємо, що пом'якшення санкцій в обмін на звільнення політв'язнів Білий дім уже давно застосовує щодо Білорусі. Крім того, Трамп, хоч і підписав закон про "пекельні санкції" проти РФ, але поки що його не застосовує.

Ультиматум 6 країн керівництва ЄС

На тлі невизначеності із подальшим закриттям потреб України у фінансуванні з боку європейців, у самому ЄС назріває серйозний бюджетний розкол.

Шість європейських країн відмовляються приймати наступний семирічний бюджет Євросоюзу, вимагаючи урізати витрати на сотні мільярдів євро та спрямувати додаткові ресурси на військові цілі.

Про це повідомляє Financial Times із посиланням на джерела.

Лідери Німеччини, Нідерландів, Швеції, Данії, Австрії та Фінляндії направили лист Ірландії, яка головує в Раді ЄС. У посланні вони закликали "докорінно реформувати" бюджет ЄС, перенаправити ресурси у військову сферу та інновації, скоротивши при цьому фінансування фермерів та дотації біднішим країнам ЄС, на які традиційно припадає близько двох третин бюджету Євросоюзу.

Бюджет приймається одноголосним рішенням, а на частку країн-підписантів цього листа припадає близько 40% доходів бюджету ЄС.

Ірландії, яка нині головує в ЄС на ротаційній основі, доручено підготувати компромісну пропозицію до середини жовтня.

Очевидно, однак, що бідніші країни Південної та Східної Європи, на які шість країн-підписантів збираються скоротити витрати, цьому всіма силами чинити опір.

Три провали у стратегії США щодо Ірану

30 вересня було однією з ключових дат у розвитку великого геополітичного сюжету, що зараз розгортається на Близькому Сході.

До цього дня, як вимагав лояльний США уряд Іраку, повинні були бути роззброєні всі дружні Ірану озброєні шиїтські формування. Це було прив'язано до виведення американських військ із країни.

За підсумками, 30 вересня США свої війська вивели, але ополчення шиїтів роззброюватися відмовилися. І уряд був змушений перенести новий термін їх роззброєння та вливання в офіційні силові структури на середину наступного року. Причому не факт, що цей термін є остаточним.

Ми вже писали, що роззброєння формування шиїтів в Іраку було ключовою частиною стратегії американців з ізоляції Ірану. Дві інші частини – розгром хуситів у Ємені та Хезболли у Лівані. На даний момент можна констатувати, що всі три частини провалено.

Про Ірак – сказано вище.

Хусіти, проти яких Саудівська Аравія та підконтрольний їй уряд Ємену влітку почали наступ, завдали потужного контрудару, захопивши майже все єменське узбережжя Червоного моря і продовжують просування.

"Хезболла" не розгромлена, зберігає свої позиції, а план американців залучити до боротьби з нею нова влада Сирії так і досі нереалізована (Дамаск взагалі заперечує подібні плани).

Безумовно, США намагатимуться все ж таки мобілізувати регіональні сили і проти хуситів, і проти "Хезболли", але поки що це явно не виходить. Навіть партнери Саудівської Аравії щодо Мекканського пакту - Туреччина та Пакистан не поспішають надати їй пряму військову допомогу щодо ситуації в Ємені. Не кажучи вже про інших гравців на Близькому сході, які зайняли вичікувальну позицію.

Головна причина цього – нездатність чи небажання США самим масштабно вплутатися у війну, що підриває до них довіру навіть давніх союзників.

І ситуація в Іраку – типовий приклад. Фактично підштовхуючи сусідні з Іраном країни до атаки на нього, американці повністю відводять війська від його кордонів. При тому що проіранські сили в Іраку зберегли свої позиції. З цього приводу вже цілком зрозуміло висловився давній партнер США в регіоні лідер іракських курдів Барзані, який назвав таку поведінку Вашингтона "ганьбою".

Він вважає, що Вашингтон кидає своїх союзників без захисту перед іранськими атаками, оскільки з початку війни США та Ізраїлю проти Ірану в лютому по Іракському Курдистану було завдано не менше 1000 ударів іранськими безпілотниками та ракетами.

"Загроза реальна, ми вразливі, на нас нападають. Залишити нас зараз на самоті без будь-якої, скажімо так, належної системи оборони - це ганьба", - заявив Барзані.

Західні ЗМІ вже пишуть, що тепер іракським курдам, які раніше орієнтувалися на Америку та Ізраїль, не залишається іншого виходу, як розпочинати самим діалог з Тегераном. Уряди в Багдаді, поки що лояльні американцям, це стосується ще більшою мірою.

Тож у регіоні виникають логічні питання – чому хтось має для Вашингтона тягати каштани з вогню, коли він сам воювати не хоче чи не може?

При цьому, скоріше навіть не може, ніж не хоче, оскільки з початку конфлікту з Іраном США зіткнулися з величезною кількістю проблем, що показали обмеженість їхніх військових можливостей. Починаючи від швидко зникаючих запасів озброєнь і до повного неприйняття війни в американському суспільстві, що сковує військову активність Білого дому. Причому останній фактор після виборів у листопаді може лише посилитись, якщо партія Трампа втратить контроль над Конгресом.

Але повітряні удари, як показав досвід війни, на Іран впливають мало, а свої сухопутні сили в регіоні (і так не дуже великі) американці, як бачимо, не нарощують, а виводять.

По суті єдиним дієвим важелем тиск на іранців у США залишається морська блокада. Але вона не факт, що довго протримається. Іран поступово пристрілюється до американських кораблів і США змушені їх відводити все далі від берега.

Те, що відбувається, працює на зменшення впливу Америки на Близькому сході в цілому та в районі Перської затоки зокрема – тренд, заданий війною в Ірані. Він спонукає регіональних гравців домовлятися один з одним (у тому числі й Іраном) безпосередньо, залишаючи США десь осторонь. Що для американців рівносильно важкій геополітичній поразці. Тому вони намагаються і намагатимуться цей тренд зупинити і повернути назад. Але поки що у Вашингтона це ніяк не виходить.