Цьогорічний тиждень пройшов під знаком практично прямих ядерних загроз з боку Росії на адресу Європи. Москва заявила одразу кількома каналами, включаючи прямий канал зв'язку з НАТО, що використовує "всі види зброї" (тобто і ядерну) у разі, якщо країни НАТО спробують заблокувати Калінінград.
У НАТО одразу ж відповіли, що планів блокади Калінінграда вони не мають.
Однак учора до теми ядерних загроз повернувся сам президент РФ Володимир Путін.
Його виступ на Валдаї формою не нагадував жорсткий ультиматум з будь-якими вимогами до Європи, у разі невиконання яких він буде готовий вдатися до використання ядерної зброї. Але, по суті, було попередженням європейцям про те, що, якщо все йтиме як іде, то цілком можлива ескалація аж до ядерної війни.
По-перше, Путін дав зрозуміти, що у разі війни Росії з Європою Москва вдасться до використання ядерної зброї як до своєї "конкурентної переваги" у війні з величезним військовим блоком. Причому це станеться, за його словами, неминуче і негайно.
По-друге, Путін, позначаючи таку перспективу, сказав, що війна може початися тільки якщо на РФ нападуть європейці (або буде заблокований Калінінград), заперечуючи плани Москви нападати на Європу. Однак при цьому він дав зрозуміти, що під визначення "агресія проти Росії" Кремль може підвести і удари ЗСУ по російській території зброєю, яку поставили європейці. Він, щоправда, уточнив, що все це не означає, що Росія "вже завтра почне бити заводами в Європі". Але сказав, що Кремль сприймає постачання далекобійних засобів для ударів по Росії як загрозу. Тобто натякнув, що у майбутньому нічого виключати не можна. А також сказав, що логіка ескалації може призвести до "фатальної точки неповернення" і "дуже швидко та несподівано для всіх" настане момент, "коли вже нічого не можна змінити".
По-третє, Путін заявив, що Росія готова до безумовного та повного відновлення добросусідських відносин та повномасштабної співпраці з Європою. Щодо України, то він ще раз повторив, що в основу врегулювання можуть лягти домовленості в Анкориджі, бо це "правильний шлях".
Тобто президент РФ як би описав європейцям дві альтернативи.
Перша - продовження підтримки Києва, відмова приймати умови Анкоріджа (і спонукання до того ж української влади) і далі перспектива поступового (або швидкого) скочування до ескалації аж до ядерної війни з Росією.
Друга – приєднання Європи до домовленостей Анкоріджа, спонукання до них Києва, після чого – повна нормалізація російсько-європейських відносин, мир та дружба на всьому континенті.
Реакція європейців на це послання поки що досить скупа. Так само, як і на інші "ядерні натяки" РФ. В основному повторюються заяви про те, що НАТО на Росію не збирається нападати.
І це якраз можна повірити. Європа не нападатиме на Росію, бо боїться ядерного удару у відповідь. Якби не боялася, то країни НАТО вже давно, ще 2022 року, вступили б у війну на боці Києва та могли б голими руками взяти хоч Калінінград, хоч Санкт-Петербург (поки майже вся російська армія воює в Україні). Але Росія має найбільший у світі арсенал ядерної зброї, і тому європейці не були готові атакувати РФ раніше, за міцного союзу зі США за часів Байдена, і тим більше не готові атакувати зараз, коли готовність Вашингтона взяти участь у цій кампанії залишається під великим питанням.
Проте, як бачимо, Москва трактує поняття "напад" та "агресія" все ширше, включаючи в них і постачання зброї Україні, яка використовується для ударів по РФ.
При цьому в Європі продовжують йти суцільним потоком прогнози про майбутню війну з Росією, проте в них старанно обходиться варіант застосування ядерної зброї. А на відповідні натяки Кремля або не звертається увага взагалі, або вони трактуються як шантаж та блеф із метою підірвати європейську підтримку України, на що не варто звертати уваги.
Все це - і загрозливі натяки Росії, і реакція на них тих, кому вони адресовані, - лякаюче нагадує обставини, що призвели у 2022 році до повномасштабної війни Росії та України. В їх основі лежало хибне уявлення про готовність чи неготовність потенційного супротивника йти на ті чи інші кроки.
Ми вже писали, що після завершення активної фази війни на Донбасі в лютому 2015 року політику української влади щодо РФ визначали два постулати. Перший – Росія побоїться нападати на Україну. Другий - якщо нападе, то швидко впаде під гнітом західних санкцій і під ударами ЗСУ.
Тому, наприклад, Київ не виконував політичної частини Мінських угод (реінтеграція Донбасу з особливим статусом), а на початку 2021 року було запроваджено санкції проти телеканалів Віктора Медведчука. Таким чином Москві показували, що її план зміни курсу України політичним шляхом (через перемогу на виборах дружніх РФ сил та реінтеграцію Донбасу) приречений на провал, а будь-які спроби його реалізувати жорстко припинятимуться. Це і стало, по суті, відправною точкою для початку безпосередньої підготовки вторгнення Росії: за принципом "якщо не можна змінити курс політичним шляхом, поміняємо військовим" (докладніше про це - в окремому матеріалі ).
Однак між введенням санкцій (лютий 2021 року) та вторгненням (лютий 2022 року) від Москви надійшло чимало попередніх сигналів і натяків і Україні, і Заходу на тему "війна можлива, але якщо ви зробите те й те, її не буде". Це були й переговори з Байденом, на яких Путін знову виставив вимоги реалізації Мінських угод, і озвучені у грудні 2021 року Кремлем пропозиції щодо нової системи безпеки в Європі (зокрема про нерозширення НАТО). Також західні ЗМІ писали, що зняття санкцій з українських опозиціонерів, а також публічну відмову України від вступу до НАТО могли сприйняти Москвою як кроки до деескалації. Однак на ці натяки або не було жодної реакції, або вони були відкинуті.
Тому що ні в Києві, ні на Заході не сприймали їх як загрозу, виходячи з описаної вище позиції: "Навіть якщо це не блеф і Путін дійсно нападе, то Росії кінець. А значить, загроза нападу - це не загроза, а унікальна можливість покінчити з Путіним. Якщо хоче - нехай нападає. Ми нічого в плані будь-яких кроків буде".
Щоправда, на Заході, судячи з витоків у ЗМІ, припускали, що російська армія може досягти військового успіху і захопити Київ. Але все одно виходили з того, що санкції та інші викликані війною проблеми рано чи пізно обрушать РФ та її економіку. А тому йти на якийсь діалог з Росією щодо нерозширення НАТО, щоб запобігти вторгненню, за цією логікою, не мало сенсу.
У Кремлі, у свою чергу, було уявлення про те, що військовим шляхом можна швидко вирішити всі свої проблеми з Україною та поміняти у Києві владу на лояльну собі. Тому там не сприймали те, що відбувається, як пастку для себе.
У результаті обидва припущення виявилися помилковими: Україна вистояла, але й Росія не впала, і війна триває вже четвертий рік.
І в приватних бесідах представники постмайданної влади зізнаються, що якби вони знали, що буде повномасштабна війна і вона піде так, як пішла, то погодилися б виконати Мінські угоди та реінтегрували б Донбас із особливим статусом.
Хоч як парадоксально, але дуже схожа ситуація складається зараз і у відносинах Росії та Європи.
З одного боку, з Москви йдуть постійні натяки та погрози європейцям про те, що вони "гальмують мирний процес, перешкоджаючи реалізації угод в Анкориджі" і тим самим провокують "велику війну в Європі".
Паралельно із Кремля звучать постійні заяви про те, що намірів нападати на європейців немає, а це Європа готує напад на РФ. Але подібні заяви звучали і напередодні вторгнення в Україну ("у нас немає намірів нападати, це Київ готує наступ на Донбасі").
І так само, як і в 2021 році, Москва дає зрозуміти, що потрібно зробити, щоб уникнути війни: європейці повинні погодитися з домовленостями в Анкориджі і підштовхнути до їх виконання українську владу (нині Анкорідж для Кремля, по суті, аналог Мінських угод, до яких РФ постійно апелює).
Однак Європа, так само, як і Україна в 2021 році, всі ці погрози, натяки та заклики пропускає повз вуха, оскільки вважає, що "Росія не посміє напасти у відкриту, а якщо нападе, то Європа завдасть їй величезної шкоди і Москва програє війну в Україні, а застосувати ядерну зброю Путін побоїться".
Більш того, так само, як і напередодні 2022 року, звучать голоси про те, що напад Росії на ЄС навіть вигідно, оскільки дозволить ввести в бій європейські війська, що швидко поставить РФ на межу розгрому. І тому, як мінімум, не потрібно обмежувати себе в жорстких заходах проти РФ - захоплення танкерів, блокування судноплавства, постачання будь-яких видів озброєнь, збивання російських ракет і дронів у небі над Україною. А ядерку "Путін у будь-якому разі застосувати побоїться".
Останнє твердження є наріжним каменем усієї конструкції поведінки європейців, таким самим, яким була для української влади до 2021 року теза "Путін не посміє напасти, а якщо й посміє, то буде швидко розгромлений".
І в цілому, як писалося вище, у будь-яких прогнозах про війну РФ та Європи, які описують західні ЗМІ та політики, ретельно уникає ядерна тема. Начебто ні в кого більше у світі немає ядерної зброї.
І хоча Москва регулярно дає зрозуміти, що таку зброю вона у разі війни з Європою застосує, це не привертає особливої уваги та сприймається як елемент блефу.
Тобто, якщо виходити з описуваних у Європі варіантів війни, то росіяни, якщо й підуть в атаку на Прибалтику (найчастіше званий сценарій), робитимуть це так, як зараз наступають на Оріхів та Добропілля, – малими піхотними групами за підтримки дронів.
Абсурдність цього припущення очевидна.
У Прибалтиці зараз військ НАТО (включаючи армії самих балтійських країн) більше, ніж російських військ її кордонах. У Калінінграді російських військ набагато менше, ніж у поляків біля регіону. Майже вся боєздатна частина російської армії воює в Україні. Без мобілізації РФ не зможе проводити жодних серйозних наступальних дій проти країн НАТО в принципі. Та й з мобілізацією бої будуть схожі на ті, що зараз йдуть десь під Малою Токмачкою, - в'язка боротьба з мінімальними поступами (у європейців дрони також з'явилися).
Інший сценарій можливої війни, який обговорюється, - ракетно-дронові удари РФ по вразливим і легкозаймистим вузлам критичної інфраструктури ЄС: НПЗ, терміналам з прийому нафти і газу в портах, паливних сховищах, хімічних підприємствах, а також різного роду військових об'єктів і виробництва. Тобто з усього того, чому зараз б'є Україна в Росії.
Але в такому разі і по РФ полетить все, що можна, включаючи ракети Taurus, що буде для Москви значно більшою проблемою, ніж українські дрони: європейці зможуть знищити ключові промислові об'єкти майже у всій європейській частині країни, а також блокувати порти Балтійського моря та Мурманська. Крім того, не виключено і сухопутний наступ на Калінінград та Санкт-Петербург. І відбивати його буде особливо нічим і нічим, крім ядерної зброї (але про неї нижче).
Третій сценарій, про який часто говорять у Європі, – "гібридні атаки Росії". Тобто росіяни атакують якісь об'єкти, але не відкрито. Саме до таких атак, наприклад, європейці відносять появу дронів біля аеропортів, включаючи інцидент у Лейпцигу біля українського літака. Тут, однак, проблема в тому, що від дрібних атак (на кшталт запуску БПЛА в районі аеропортів або рейдів ДРГ країнами НАТО) європейцям особливої шкоди немає. І це точно не та загроза, яка настільки сильно налякає їх, що вони підуть на умови Москви. Швидше, ефект буде зворотним: у Європі ще голосніше говоритимуть про те, що потрібно готуватися до "відбиття агресії Росії" і більше витрачати грошей на оборону. Тому є версія, що ці польоти дронів – справа рук зовсім не РФ.
Більш значущий вплив буде, якщо "невідомі БПЛА" вразять якісь важливі об'єкти, наприклад, виведуть з ладу великий НПЗ. Однак такі атаки, щоб не засвітитися, не можна здійснювати регулярно. А разові акції на позицію Європи не вплинуть.
Таким чином, жоден із описаних вище сценаріїв можливої атаки РФ на Європу не вирішує головне завдання Москви - змусити європейців відмовитися від підтримки Києва та натиснути на нього з метою ухвалення "умов Анкоріджа".
Більше того, вони загрожують найбільшими проблемами для самої Росії, які вона не зможе купірувати без застосування ядерної зброї.
Щоправда, в Україні та Європі іноді можна зустріти думку, що керівництво РФ неадекватно оцінює свої можливості, а тому розраховує, наприклад, захопити Прибалтику одразу одним ударом. Але навіть якщо це й так, то дуже швидко Кремль переконається у своїй помилці. І далі постане тема "ядерки".
І тут ми підходимо до ключового питання. Як ми вже неодноразово писали, будь-яка можлива атака РФ на Європу матиме на увазі готовність Москви застосувати ядерну зброю, якщо європейці почнуть завдавати ударів у відповідь.
У якій формі почнеться рух до цього - можуть бути різні варіанти.
Наприклад, висування ультиматуму: або припинення допомоги Україні, або війна.
Або удари звичайною зброєю по Європі (можливо, офіційно подані як "удар у відповідь" на чергову атаку українських безпілотників по РФ) з наступним ультиматумом: у разі ударів у відповідь - негайне застосування ядерної зброї.
До цього вже давно закликають "яструби" у Москві, які запевняють, що після такого ультиматуму європейці одразу "зіллються" і приймуть усі умови РФ, оскільки не захочуть через Україну переходити до стану радіоактивного попелу. Але це може бути помилковою оцінкою (так само, як помилковою була оцінка поведінки України на початку вторгнення): європейці можуть сприйняти загрози РФ як блеф, і почнеться повноцінна війна, яка буквально одразу, з наведених вище причин, перейде в ядерну стадію.
Ми також писали, що " ядерний сценарій " несе колосальні ризики й у самої Росії.
Якщо ймовірність застосування РФ ядерної зброї у випадку, якщо на неї першими нападуть країни НАТО, які володіють незмірно великим потенціалом з точки зору економіки, населення і звичайних озброєнь, можна оцінити як дуже високу (і саме тому країни Альянсу і не нападають на Росію), то у разі, якщо сама РФ нападе на Європу, після Москви одразу виникають як мінімум.
Перша – ймовірність того, що на боці Європи виступлять США. У європейців ядерний арсенал більш ніж у 10 разів менший за російський, і вони не зможуть завдати РФ шкоди такого ж масштабу, як росіяни Європі. Але якщо у війну вступлять американці, які мають приблизно таку кількість ядерної зброї, як і Росія, то це вже буде війна на взаємне знищення. Причому як воюючих країн, а й, можливо, всього людства.
Друга – загроза повної міжнародної ізоляції РФ, оскільки проти застосування ядерної зброї виступають Китай та інші країни Глобального Півдня.
Ці та інші ризики досі утримували Москву від застосування ядерної зброї в Україні, не говорячи вже про Європу. І тому будь-які різкі дії РФ щодо європейців можливі лише в тому випадку, якщо ця позиція зміниться.
Поки що немає жодних достовірних даних про те, що це вже сталося.
Якщо послухати вчорашню промову Путіна на Валдаї, можна звернути увагу, що він дуже обережно підбирав слова, уникаючи прямої загрози ядерного удару. Однак це був і досить прозорий натяк на те, що у будь-який момент концепція може змінитися, почнеться ескалація, яка швидко "пройде точку неповернення", і Росія "неминучим і негайним" використовує всі види зброї.
Чи можливе це насправді?
Ми вже докладно розповідали, за яких обставин РФ може вдатися до використання ядерної зброї.
Перше - у разі різкого погіршення становища РФ на фронті та/або в тилу, що створить реальну загрозу поразки Москви.
Друге - у разі, якщо з якихось причин для РФ ослабнуть описані вище обмежувачі використання ядерної зброї. Наприклад, якщо будь-яка інша країна першою використовує ядерну зброю у своїй війні (наприклад, США та Ізраїль у війні проти Ірану). Або якщо розкол між США та Європою посилиться (отже, ймовірність того, що американці прийдуть на допомогу європейцям, зменшиться). Або загостряться протиріччя між США та Китаєм, що зробить Москву для Пекіна ще важливішим союзником.
Третє - якщо Європа зробить кроки, які Москва сприйме як такі, що гранично загрожують їй. Наприклад, активізує захоплення суден тіньового флоту, заблокує судноплавство на Балтиці, почне збивати системами ППО НАТО ракети та дрони в небі над Україною чи запровадить європейські війська в Україну.
Імовірність усіх трьох пунктів, очевидно, збільшується в міру затягування війни в Україні, що, у свою чергу, показує повну помилковість концепції про нібито "вигідність" для європейців "довгої війни", що нині панує в Європі.
"Довга війна" в якийсь момент може призвести до ситуації, коли європейці (а разом з ними і Україна) опиняться перед катастрофічним вибором: або повне припинення допомоги Києву та ухвалення всіх, навіть наймаксималістських (а не тих, що були узгоджені в Анкориджі), умов Кремля, або ядерна війна.
А тому розумніше для всіх – і для України, і для Європи, і для Росії – не доводити ситуацію до такої альтернативи та постаратися закінчити війну якнайшвидше, домовившись про умови.
Хоча можна й надалі сприймати будь-які ядерні загрози та натяки Кремля як блеф і закликати не звертати на них уваги. Проте, як показують події напередодні 24 лютого 2022 року і те, що відбувається в Україні, це, м'яко кажучи, не найправильніший шлях.
