Після резонансної публікації "мирного плану" нардепа Олексія Гончаренка, в якому пропонувалися компроміси з Росією та згода на низку її умов завершення війни (нейтралітет, мова, церква), на нього обрушився вал критики з основною тезою: "будь-які поступки Росії - це капітуляція, потрібно чинити".
При цьому критики, як правило, опускають конкретику – до якого кінця? Якого саме результату війни вони очікують, заради якого пропонують воювати, не йдучи ні на які поступки?
Найчастіше проголошуються доволі абстрактні речі.
Наприклад, як написав нардеп Володимир В'ятрович, "зробити Україну настільки сильною, щоб Росія не могла досягти війною своїх цілей". Але як саме цього досягти і що означає "настільки сильною", він не пояснює.
Розберемо у принципі, які варіанти закінчення війни може бути.
1. Розгром та капітуляція
Варіант, найбажаніший обома воюючими сторонами, - повний розгром і капітуляція супротивника.
Однак поки що хід війни на нього не вказує. Жодна зі сторін не може зламати опір іншої. А прориви в технологіях війни, які досягає одна сторона, за короткий час "наздоганяються" супротивником.
Повний розгром Росії можливий лише у разі початку внутрішньої смути. Повний розгром України також може бути у разі внутрішньої смути чи перекриття зовнішнього фінансування.
Жоден із цих чинників на 100% виключати, безумовно, не можна. І саме цим і живляться надії обох сторін, що воюють, на "вирішальну перемогу".
Однак досі чітких ознак наближення краху ніде не виявляється. Крім того, у випадку Росії на шляху реалізації цього варіанту стоїть найбільший у світі арсенал ядерної зброї, яким володіє РФ і яку, з чималою ймовірністю, Москва застосує, якщо ситуація на фронті або в тилу стане для неї дійсно загрозливою.
Варто ще зазначити, що якщо сценарій краху і капітуляції реалізується, то пощади, що програла країні, не буде. З урахуванням понесених жертв відповідно до давньоримського принципу "горе переможеним" із неї захочуть отримати все.
І сама по собі така загроза, за здоровою логікою, має спонукати обидві країни спробувати закінчити війну, не ризикуючи існуванням своєї державності заради максималістських і не факт, що досяжних цілей.
Однак логіка, як показує історія, на війні дуже часто поступається емоціям.
2. Мирне врегулювання
Другий варіант завершення війни - досягнення домовленостей щодо мирного врегулювання з гарантіями недопущення відновлення війни у майбутньому. Офіційно обидві сторони про такий варіант і говорять.
І Київ, і Москва постійно заявляють, що їм потрібен міцний світ, який "гарантований на покоління" (як сьогодні сказав прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков). Однак проблема в тому, що бачення цього "гарантованого світу" у двох країн є принципово протилежним.
Українська влада вбачає "міцний світ" не як нормалізацію відносин з Росією, а як відгородження від неї "залізною завісою" у вигляді гарантій безпеки або через вступ до НАТО, або через розміщення європейських армій на території країни. Також Київ дає зрозуміти, що і після війни продовжить "наздоганяти" Москву - вимагати виплати репарацій, позиватися до міжнародних судів, проводити процеси з військових злочинів.
РФ же бачить мирне врегулювання рівно зворотним - на основі гарантій того, що Київ більше її "наздоганятиме" не буде і стане в цілому проводити не ворожу зовнішню політику, а у внутрішній політиці задовольнить вимоги РФ з мови та церкви, а, можливо, і зі зняття заборони на діяльність лояльних РФ політичних сил. В ідеалі Москва бачить згоду української влади на офіційне визнання територіальних втрат із внесенням змін до Конституції. Щодо територій, то, як заявив у червні 2024 року президент РФ Володимир Путін, РФ вимагає виведення українських військ з усієї території Донецької, Запорізької та Херсонської областей.
Щодо розміщення західних військ та вступу до НАТО, то Кремль постійно заявляє, що це для нього неприпустимо. Він хоче, щоб Україна проголосила нейтралітет, а розміщення іноземних військ називає рівносильним оголошення війни Росії.
За весь час була лише одна серйозна спроба зблизити позиції двох сторін для укладання комплексної угоди. Йдеться про так звані "анкориджські" домовленості та про створений на їх основі в листопаді 2025 року " мирний план президента США Дональда Трампа ". Виходячи з опублікованих його пунктів, Україна мала вивести війська лише з Луганської та Донецької областей (а не з чотирьох регіонів, як раніше вимагала Москва), але при цьому отримувала гарантії безпеки від США. Репарації Росії не були прописані, але при цьому заморожені активи РФ у Європі частково через спільний фонд з американцями інвестувалися у відновлення України, а частково - у спільні російсько-американські проекти. Нові кордони офіційно Україна не мала визнавати, але це зробили б американці. Крім того, Київ та Москва мали б підписати угоду про відсутність претензій одна до одної після завершення війни. Також, хоча й у досить загальних рисах, прописувалися зміни у внутрішній гуманітарній політиці щодо мови та церкви. Гарантувався не вступ України до НАТО, а чисельність української армії залишалася на високому рівні – 600–800 тисяч осіб, що більше за будь-яку європейську армію.
Судячи з коментарів Кремля, він був готовий, хай і з деякими застереженнями, на такий план погодитись. Проте проти виступила Україна, яка за підтримки Європи категорично відкинула виведення військ із Донбасу. Москва очікувала, що Трамп надасть на Київ практичних заходів тиску з метою примусити його до виконання умов Анкоріджа, але він цього не зробив. На чому переговорний процес і зупинився.
Однак, повторимося, анкориджські домовленості є на даний момент єдиним запропонованим комплексним варіантом мирного врегулювання (причому, включаючи і нормалізацію російсько-західних відносин), з яким погодилася сторона, яку змусити з чимось погодитися найважче (тобто Росія).
При цьому, безперечно, питання Донбасу залишається нерозв'язною суперечністю. Теоретично зняти цю вимогу РФ могла б, якби отримала від Європи та Києва щось інше. Наприклад - повну нормалізацію відносин після завершення війни та гарантії, що її "наздоганяти не будуть". Але такі умови Москві також ніким не пропонують.
І в принципі незрозуміло - чи й Вашингтон стоятиме і далі на "позиціях Анкоріджа", особливо якщо партія Трампа програє вибори до Конгресу США.
3. Перемир'я без врегулювання
Третій варіант зупинення війни - просто припинення вогню по лінії фронту без будь-яких попередніх домовленостей та умов.
Саме цей варіант зараз пропонує президент України Володимир Зеленський. Але його відкидає Росія.
Парадокс ситуації полягає в тому, що такий сценарій потенційно куди небезпечніший для України, ніж для Росії. Ми докладно писали про це в окремому матеріалі.
Якщо коротко: після перемир'я лінією фронту, без комплексного врегулювання, Київ залишиться в стані замороженої війни зі своїм найбільшим сусідом - ядерною державою РФ. Війна може відновитися будь-якої миті або у гарячій стадії, або у гібридній (типу тієї, що йшла на Донбасі у 2015–2021 роках). Це означатиме, що в Україну не підуть жодні інвестиції, точно не надаватимуть жодних серйозних гарантій безпеки (вони можливі лише за умови комплексного врегулювання відносин з РФ, що було передбачено анкориджськими домовленостями), не кажучи вже про введення іноземних військ або про вступ України до НАТО. Ніхто не захоче ризикувати потенційною війною із Росією. Та й вступ України до ЄС за такої ситуації невизначеності буде під великим питанням. Років 10 існування у такому режимі може мати руйнівні наслідки для держави.
Для РФ неврегульований конфлікт із Києвом також представлятиме певні проблеми, але через набагато більші територіальні розміри вплив на Росію вони вплинуть значно менше, ніж на Україну. Не кажучи вже про те, що формально такий варіант закінчення війни буде для РФ переможним – буде зафіксовано захоплення майже 20% території сусідньої країни. Також практично виключено варіант, за якого українська армія вирішить військовим шляхом повернути захоплені території, розпочавши наступ першої (при такому варіанті РФ звинуватить Київ у "агресії" і може застосувати ядерну зброю). Гібридна війна можлива, але для неї Росії знадобляться набагато менше коштів і сил, ніж витрачаються зараз на повномасштабну війну.
З цих причин популярна версія, що Київ пропонує Москві перемир'я по лінії фронту лише з інформаційно-політичною метою (показати свою миротворчу позицію), будучи впевненим, що Кремль відкине його. Причому пропонує у такій формі, щоб ймовірність відмови була близькою до 100%.
І Кремль поки що справді будь-які розмови про припинення вогню по лінії фронту відкидає. Але якщо він раптом змінить позицію, то й українській владі "відіграти назад" і відмовитись від перемир'я буде вже дуже складно.
Чи можлива згода РФ? Теоретично це можливо у трьох ситуаціях. Перша – якщо у Кремлі дійдуть висновку про те, що подальше ведення війни стає надто затратним з погляду потенційних вигод. Друга - якщо Кремль врегулює відносини із Заходом і закінчить війну лінією фронту як частину цих домовленостей. Третя - якщо російська армія захопить нові території, які Кремль вважатиме за достатній трофей для того, щоб вогонь припинити.
Нічого з описаного вище поки що не проглядається. Але потенційно "перемир'я без врегулювання" залишається одним із можливих варіантів завершення, а точніше – заморозки, війни.
4. Вічна війна до "смертельної зони"
Але є ще інерційний сценарій – все йде як іде. Тобто ніхто на компроміси не погоджується, але й на полі бою вирішальної переваги не отримує, а тому обидві сторони продовжують воювати рік за роком.
Сценарій, насправді, цілком ймовірний і катастрофічний для українців, загрожує тим, що Україна перетвориться на країну із сюжету американського фільму " Смертельна зона ", що вийшов за рік до початку повномасштабного вторгнення. Дія в ньому відбувається в Україні 2036 року - повністю зруйнованій та знекровленій державі, яка перебуває у стані хаосу та розвалу (при цьому частина території країни захоплена Росією).
Кампанія повітряних ударів, яку зараз проводить РФ з "виносу" української економіки, показує, що такий сценарій не є зовсім фантастичним. Скільки потрібно для його реалізації – рік, два, три чи 10 років, невідомо. Але те, що негативний ефект від війни, втрат і руйнувань накопичуватиметься, очевидно. Так, можливо, Росія зазнає дуже великих втрат. Їй буде завдано величезних економічних збитків, населенню затягуватимуть пояси, а політичний режим максимально посилиться. Але в силу розмірів та великого населення вона може вести війну на виснаження довго. Аж до повного знекровлення України та руйнування її економіки та інфраструктури, що певного моменту може стати фатальним як для здатності армії продовжувати війну, так і для всієї державної системи країни. При цьому роботизація війни та впровадження автономних бойових систем під управлінням штучного інтелекту можуть лише прискорити процес. "Автономні" дрони спустошуватимуть цілі міста та регіони, що через непорівнянність розмірів територій буде значно боліснішим для України, ніж для РФ.
Можливо, у цьому і є стратегічний план Путіна, розрахований не на одну нинішню зиму (як часто кажуть у Києві та Заході), а на роки вперед. І Україні він не несе нічого доброго.
Про те, що така перспектива є реальною і у військово-технічному, і в демографічному, і в економічному, і в багатьох інших аспектах, останнім часом в Україні говорять все частіше.
У тому числі наголос на потенційній загрозі для України "вічної війни" робив і Гончаренко, пропонуючи йти на компроміси з РФ заради якнайшвидшого завершення війни.
Власне, за це його та інших політиків та експертів, які висловлювалися схожим чином, та записують у "капітулянти".
Що, однак, не знімає головних питань - який є реалістичний план завершення війни у "не капітулянтів"? Як змусити ядерну державу погодитись на припинення бойових дій, не йдучи на будь-які компроміси? Чи відповідає інтересам України "вічна війна" (гаряча як зараз чи гібридна, у разі перемир'я по лінії фронту без комплексного врегулювання) з РФ, що загрожує поступовим знекровленням і спустошенням країни чи розширенням її на територію Європи з перспективою переходу в ядерну стадію? Або надія, як і раніше, на смуту в Росії? Але якщо її не станеться в найближчому майбутньому, то тоді на що розрахунок?
Чітких відповідей на ці питання влада не дає, обмежуючись закликами "підсилити тиск на Росію, щоб змусити піти її на серйозні переговори".
Але питання, як бачимо, ставляться все частіше. І уникати відповіді на них чим далі, тим важче.
Докладніше про те, чому в Україні почастішали заклики до миру та компромісів із РФ, ми писали в окремому матеріалі.
