Шанси хоча б на тимчасове перемир'я невеликі. Фото: orda.kz

Як і прогнозувала раніше "Страна", фактичний глухий кут у переговорах про завершення війни в Україні призвів до ескалації.

Бої йдуть у Сумській області та на кордоні з Дніпропетровською. Київ завдає ударів по російським військовим аеродромам. Підриваються залізниці у прикордонних регіонах Росії. РФ активізувала удари по Україні, причому в Росії натякають, що це ще не остаточна відповідь і будуть зроблені інші кроки.

На цьому тлі швидко тануть надії на те, що переговори в Стамбулі (якщо вони взагалі продовжаться) приведуть до результату у вигляді укладання хоча б перемир'я. Особливо після того, як дві країни представили умови завершення війни, що повністю суперечать одна одній.

Які причини глухого кута, в якому опинився переговорний процес?

Після того, як Україна під тиском США погодилася на перемир'я, було три можливі сценарії, які могли б призвести до завершення бойових дій.

Перший : Росія погоджується на безумовне перемир'я.

Другий : Україна, США та Європа погоджуються виконати російські умови перемир'я.

Третій : Україна відмовляється виконувати російські умови, але їх погоджуються виконати США (у своїй частині), що Росія вважатиме за достатнє і схвалить припинення вогню по лінії фронту.

З усіх цих сценаріїв більш-менш реалістичним виглядав лише третій. І його було закладено в "плані Трампа", який у квітні публікували ЗМІ. Зокрема, США, якщо вірити цим публікаціям, були готові визнати Крим російським де-юре, інші захоплені території де-факто зняти санкції з РФ. Втім, офіційно зміст "плану Трампа" ніким і ніколи не було підтверджено. При цьому відомо, що США, країни Європи та Україна спільними зусиллями виробили план з 22 пунктів, який Стівен Уіткофф мав відвезти до Москви, але Володимир Путін відмовився його приймати. Що було в цих пунктах, не йшлося. І незрозуміло, чи залишилося в плані зняття санкцій чи визнання Криму російським, проти чого різко виступав Київ.

Якщо в документі всього цього не було, а також з'явилися норми, які неприйнятні для Кремля (наприклад, про присутність іноземних миротворців або про передачу Запорізькій АЕС, про що писали ЗМІ стосовно "плану Трампа"), то це й могло стати причиною відмови Путіна приймати 22 пункти.

У такому разі шанси зі схемою, за якою Росія дає згоду на перемир'я у відповідь на зустрічні кроки з боку Трампа, будуть не нульовими, якщо Вашингтон повернеться до своїх початкових пропозицій із визнанням Криму та зняттям санкцій. Або навіть погодиться на припинення постачання зброї Києву, які й так скоро завершаться, коли закінчаться пакети, затверджені за Джо Байдена. Ці шанси ще більше збільшаться, якщо зняти санкції з РФ погодиться ЄС і/або на саміті НАТО в червні буде ухвалено офіційне рішення про зупинення розширення альянсу на пострадянському просторі. Хоча переграти його з урахуванням потреби консенсусу всіх країн альянсу буде вже важко.

І те, й інше теоретично можливо, якщо Трамп дуже сильно натисне на європейців. Хоча опір цьому буде вкрай жорстким, і поки незрозуміло, чи готовий президент США використати якісь особливо сильні заходи, щоб змусити союзників прийняти такі рішення.

Втім, цілком можливо, що Кремлю, описаного вище, все одно буде недостатньо і він продовжить наполягати на виконанні Україною виставлених у російському меморандумі умов.

Але це сьогодні неможливо. Принаймні, доки немає обвалу оборони на фронті, а внутрішня ситуація в Україні відносно стабільна. Українська влада зараз не вважає своє становище безнадійним ні у військовому, ні в економічному, ні в політичному плані (наскільки така оцінка вірна – окреме питання). Теоретично Зеленський міг би піти на умови РФ, якби на нього вкрай жорстко одночасно натиснули США та ЄС, погрожуючи заблокувати будь-яку допомогу та іншими автомобілями. Але за умов внутрішнього розколу Заходу такий варіант спільного тиску на Київ з метою змусити його виконати вимоги Москви виглядає фантастичним. Та й жодної готовності до цього не демонструють навіть трампісти, не говорячи вже про європейців.

Майже неможливо і згоду Росії на безумовне перемир'я без отримання нічого замість чи отримання лише те, що було передбачено вже відкинутими нею 22 пунктами. У Москві демонструють готовність продовжувати війну, сподіваючись на перелом на фронті, а також на поглиблення політичної кризи в США та на Заході в цілому, що може різко послабити підтримку України та значно посилити переговорні позиції РФ (наскільки така оцінка вірна, знову ж таки, інше питання). Нові санкції, якщо їх і запровадять, теж навряд чи швидко позначаться на здатності Росії вести війну. А інших примусових заходів у Заходу практично немає - за винятком прямого військового втручання або блокування портів, на що в НАТО йти не готові через побоювання ядерної війни.

Позиція і Києва, і Москви, безумовно, може змінитися у разі різкого погіршення однієї зі сторін ситуації на фронті та внутрішньої дестабілізації в одній із країн. Але поки що ні того, ні іншого не спостерігається, хоча виключати нічого не можна. Причому, можливо, навіть не в дуже віддаленому майбутньому.

Отже, якщо варіант зі згодою РФ на перемир'я по лінії фронту в обмін на кроки з боку США і, можливо, Європи провалиться, то це означатиме остаточний зрив переговорів на даному етапі. Після чого подальші перспективи будуть визначені перебігом боїв на фронті та внутрішньою ситуацією в Україні, Росії та Заході.

Поки що все виглядає так, що обидві країни вже виходять з останнього варіанту. І основна мета їх переговорних рухів не дійти згоди про припинення вогню, а вплинути на позицію Вашингтона. Завдання Києва – домогтися продовження військової допомоги та посилення тиску на РФ. Завдання Москви – зірвати продовження американської допомоги Україні та запровадження нових санкцій, продовжуючи підтримувати діалог із Трампом.

Читайте Страну в Google News - натисніть Підписатися