Вихід екс-глави Офісу президента Андрія Єрмака на волю після того, як він відсидів кілька днів у СІЗО, поки йому збирали гроші на заставу, не означає затишшя в внутрішньополітичному протистоянні, що розгортається, на тлі атаки НАБУ і САП на найближче оточення президента України Володимира Зеленського.
По-перше, як уже натякають у групі підтримки антикорупційних органів, Єрмаку може бути вручена нова підозра вже в іншій справі, за якою також визначать заставу та відправлять до СІЗО. Тобто, грубо кажучи, Єрмака можуть пустити коло нескінченних кримінальних проваджень.
По-друге, як ми вже писали, підозри можуть оголосити й іншим близьким соратникам президента. Зокрема, Сергію Шефіру та секретарю РНБО Рустему Умерову.
По-третє, є підозри, що на "плівках Міндіча" записано й голос самого Зеленського. А отже, потенційно і він може спливти. Тим більше, поширена думка, що саме президент ховається під позначенням R1 у матеріалах справи мешканцям котеджного містечка "Династія" (докладніше про це ми писали в окремому матеріалі). Це все нависає над Зеленським як дамоклів меч і можна лише здогадуватися, який обсяг компромату викинуть його супротивники, щойно закінчиться війна та розпочнеться передвиборна кампанія. А можливо – ще й набагато раніше.
Сам Зеленський, до речі, ситуацію зі своїм найближчим соратником не коментував.
У близьких до НАБУ та САП ЗМІ проводиться навіть лінія, що він екс-главу ВП взагалі "кинув", не ставши від свого імені вносити за нього заставу. Але очевидно, що таке трактування не має відношення до реальності.
Зеленський за жодних обставин не покривав би заставу Єрмаку від свого імені, щоб не наголошувати на своєму зв'язку з ним як із фігурантом кримінальної справи, і не давати додаткового приводу поміркувати на тему "хто ж такий R1".
Однак, за даними "Країни", які підтверджують інші ЗМІ, а також окремі політики, Зеленський доклав чимало зусиль, щоб організувати збір коштів на звільнення свого соратника. І якби не це, то Єрмаку могли б шукати гроші досі.
Єрмак, як ми вже писали, є ключовим менеджером політичного клану Зеленського ("Сім'ї"). Єрмак не має власної політичної гри. Він повністю працює на президента і лише на нього. І зараз становище не змінилося.
Проте Зеленський справді має проблему з виробленням подальшої стратегії дій в умовах фронтальної атаки на своє оточення.
І ця проблема полягає в тому, хто саме стоїть за цією атакою.
Незважаючи на популярну в Росії та частково в Україні версію про те, що через ці кримінальні справи нібито президент США Дональд Трамп намагається змусити Зеленського прийняти "умови Анкоріджа", на це мало вказує. Якби це було справді Трамп, Зеленський уже давно відправив би до в'язниці все керівництво НАБУ та САП за звинуваченням у роботі на Росію під аплодування Європи.
Також "центром управління польотом", очевидно, не є Ігор Коломойський та Петро Порошенко, як це інколи подають пропрезидентські ресурси в Україні. Обидва, безумовно, беруть активну участь у кампанії проти Зеленського. Партнер Коломойського Геннадій Боголюбов, за поширеною версією, взагалі допоміг організувати прослуховування квартири Міндіча. А близький до Коломойського екс-глава ВП Андрій Богдан та його друзі, як ми вже писали, за чутками могли першими запустити публікацію "плівок Міндіча", щоб активізувати справу проти Єрмака. Також щодо цієї групи записують і організацію інтерв'ю екс-прес-секретаря Зеленського Юлії Мендель американському журналісту Такеру Карлсону, яке вийшло день у день з врученням підозри Єрмаку (хоча і було записано набагато раніше).
Але якби за справами НАБУ та САП стояли виключно Коломойський та Ко, то так само у Зеленського була б з ними розмова коротка, і після перших сигналів про підготовку кримінальних справ у антикорупційних органах було б завдано масштабного контрудару з кримінальними справами та посадками при мовчанні західних партнерів.
Головною проблемою для Зеленського є те, що основним "дахом" для НАБУ/САП, а також їхньої групи підтримки в особі різних грантових організацій та близьких до них політиків та ЗМІ є ті самі сили, на які глобально орієнтується сам президент. У минулому це була Демпартія США, а зараз – керівництво Євросоюзу та Британії.
Ці сили ще з часів Байдена розпочали системну роботу з підготовки обмеження влади Зеленського та його "Сім'ї" із встановленням щільного контролю над ключовими правоохоронними органами та судовою системою через впровадження конкурсів із вирішальним правом голосу міжнародних експертів. Нині ці вимоги оформлені до так званого списку законів Качки-Кос. Одночасно виносяться підозри найближчим соратникам Зеленського.
Ці два процеси взаємопов'язані – через кримінальні справи президента змушують дати відмах на ухвалення відповідних законів.
Але якщо вони будуть прийняті, то Зеленський втратить контроль над силовиками, а потім (неминуче) - і над парламентом і урядом, перетворившись на голову, що говорить, без політичної суб'єктності і перспектив.
І поки що ніщо не вказує на те, що він готовий змиритися з такою долею.
Люди, які спілкувалися із президентом, кажуть, що він ніколи не сприймав логіку "якщо Європа Україні дає гроші, то вона має контролювати внутрішні процеси". На Банковій завжди була поширена інша думка: те, що Захід дає гроші – це не послуга Києву, а його обов'язок та обов'язок для захисту Європи від Росії.
Тому всі спроби Заходу обмежити вплив Зеленського та посилити зовнішній контроль зустрічалися президентом та його оточенням у багнети. Для того, щоб протистояти цьому, Банкова в липні минулого року спробувала позбавити повноважень НАБУ та САП, але була змушена відступити після тиску Європи.
Також, за чутками, СБУ готувала контрудар щодо антикорупційних органів, використовуючи матеріали допитів екс-нардепа Федора Христенка. Однак і його не було завдано.
При тому, що в оточенні Зеленського завжди були ті, хто казав, що не треба боятися погроз європейців – все одно вони не наважаться припинити фінансування, а тому можна діяти проти НАБУ та САП без особливої оглядки.
Однак для Зеленського це означає кинути виклик тим силам на Заході, у фарватері яких він рухався останніми роками. Для нього це важке рішення, яке йому ухвалити непросто. Та й внутрішньополітичні його позиції зараз, після корупційних скандалів, уже куди слабші, ніж минулого літа та восени.
З іншого боку, як показала підозра Єрмаку, "снаряди" лягають до президента дедалі ближче. А тому щось вирішувати треба. Ставки йому вкрай великі. І який шлях він обере, багато в чому визначить розвиток політичної ситуації в Україні найближчим часом.
