Глухий кут Трампа. Чим закінчився візит Зеленського до Вашингтона
Учора президент США Дональд Трамп провів дві зустрічі поспіль: з українським колегою Володимиром Зеленським та прем'єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньяху. Відомо, що між президентом України та ізраїльським прем'єром відносини непрості. Проте в цьому випадку обставини та цілі їхньої появи у Вашингтоні були дуже схожі.
Обох активно протежує "яструбине" крило Республіканської партії, яке вело велику підготовчу роботу перед візитами, що було особливо помітно по Зеленському, на користь якого напередодні в ЗМІ була запущена ціла кампанія, яка просувала тези про зміну ставлення Трампа до війни і про те, що він стає на бік України, тому що він стає важливим.
Обидва за підтримки тих самих "яструбів"-республіканців хотіли б розгорнути курс Трампа у своїх інтересах.
Зеленський домагався остаточної та публічної відмови Трампа від погоджених з Володимиром Путіним в Анкориджі умов миру про виведення українських військ з Донбасу та інше і підтримки українських умов, а також збільшення військової підтримки (насамперед системами ППО Patriot) та ухвалення закону про "пекельні санкції" проти Росії.
Нетаньяху хотів знову залучити Трампа до повномасштабної війни з Іраном і взагалі не дати Вашингтону закрити тему протистояння Тегерану.
І напередодні було багато прогнозів про те, що ці зустрічі означатимуть мало не поворотний момент у політиці США, як мінімум щодо України.
Однак у результаті публічної площині ми маємо на виході лише скупі чергові та однотипні коментарі. Зеленський назвав зустріч "продуктивною", Нетаньяху - "чудовою", а Трамп прокоментував обидва рандеву однією і тією ж фразою: "Зустріч була дуже гарною".
Неофіційно повідомляється, що в найближчі два тижні до Києва та Москви можуть приїхати представники Вашингтона Джаред Кушнер та Стівен Уіткофф. Однак вони їдуть туди ще з весни і ніяк не можуть доїхати. Також Зеленський зустрівся з керівництвом корпорації Lockheed Martin, обговоривши виробництво в Україні ракет для систем Patriot, але вирішення цього питання, як зараз уже всі визнають, явно не найближче.
Також Сенат провів попереднє голосування за законопроект про "пекельні санкції" проти РФ, але коли його остаточно приймуть і який він вплине (і чи вплине взагалі) – невідомо.
Головна проблема для Нетаньяху та Зеленського у їхніх відносинах із Трампом насправді однакова: президент США не може їм дати того, чого вони від нього хочуть, бо немає ресурсів.
Трамп не має можливості розтрощити Іран військовим шляхом (є інші можливості, але це довгий і складний процес, про який ми писали окремо ), і подальші бойові дії призводять лише до витрати запасів високоточної зброї, додаткових витрат бюджету і підвищення цін на нафту через блокаду Ормузької протоки.
З тих же причин Трамп не може дати Україні нічого більше, ніж США вже дають: ні ракети до Patriot, ні іншої зброї. Навіть за гроші, не кажучи вже про відновлення безкоштовних поставок чи пряму фінансову допомогу.
Власне про це пишуть і західні ЗМІ за підсумками зустрічі.
Зеленський заявив Axios, що попросив Трампа надати на зиму 300 ракет Patriot, щоб відбиватися від атак на об'єкти енергетики.
"Він повідомив, що Трамп пообіцяв постаратися допомогти, але також дав зрозуміти, що це складно через необхідність використання перехоплювачів у війні з Іраном", - йдеться у статті.
При цьому для багатьох залишається відкритим питання, що заважає США різко наростити виробництво зброї або збільшити підтримку України. Відповідь проста: величезний дефіцит бюджету і не менш величезний держборг, які війна в Ірані лише посилила. За підрахунками ЗМІ, на неї вже пішло понад 130 мільярдів доларів. Причому велася вона лише шляхом повітряних ударів, без сухопутної складової.
Коли Трамп прийшов до влади, він мав цілком чіткий і логічний з точки зору США план дій. Він включав нав'язування всьому світу нерівноправних торгових угод з метою зменшення дефіциту торговельного балансу, примусу Європи до закупівлі великих обсягів американської зброї та енергоносіїв, завершення війни в Україні, щоб отримати можливість знизити американську військову присутність у Європі та заповнити спустошені арсенали країн НАТО, готуючись до можливого Китаю. Також він мав на увазі нормалізацію відносин із РФ, щоб у цьому протистоянні отримати як мінімум нейтральну Москву.
Торішнього серпня минулого року здавалося, що Трамп був близький до здійснення цих цілей. Було введено мито проти іноземних товарів, ЄС нарощував закупівлю зброї, а в Анкориджі Трамп погодив із Путіним план завершення війни в Україні.
Але потім все пішло за планом. І одну з найпомітніших ролей у цьому відіграли "яструби"-республіканці. По-перше, спільно з європейцями вони допомогли Києву не допустити вжиття Трампом заходів жорсткого тиску на українську владу для виконання домовленостей в Анкориджі, що фактично їх поховало (за своєю волею Зеленський не хотів виводити війська з Донбасу). По-друге, вони втягнули Трампа у війну з Іраном, з якої Білий дім тепер не знає, як вибратися.
Також серйозного удару за планами Трампа завдало рішення Верховного суду про відміну мит, яке, що характерно, було прийнято за участю ряду близьких до республіканців суддів.
Таким чином "яструби" фактично втягнули і Трампа, і США в стан "ідеального шторму", поставивши Вашингтон перед двома незакінченими війнами, які вимагають зброї та грошей. Дуже багато зброї та грошей. Але з тим та іншим є великі проблеми.
Максимум із того, що взагалі міг дати Україні Трамп, він досяг в Анкориджі на переговорах з Путіним, переконавши того відмовитися від своїх максималістських вимог, озвучених у червні 2024 року, і обмежити свої претензії Донбасом, а також погодитись на американські гарантії безпеки для України. Але в Києві та Європі це назвали капітуляцією і відкинули.
Звичайно, тепер Трамп може закликати Путіна припинити війну по лінії фронту та піти на інші умови Києва, але якихось важелів змусити Москву це зробити у нього немає.
Закон про "пекельні санкції", який просувають Зеленський і "яструби", - інструмент важко передбачуваний і ризикований, що загрожує серйозними наслідками, починаючи від посилення зв'язки Китаю з Росією і різкого ослаблення ролі долара в міжнародних розрахунках і закінчуючи можливою прямою ескалацією у відносинах РФ і США.
При цьому Трамп, судячи з його коментарів, заслуговує на те, що він зміг зменшити такий ризик, демонстративно віддалившись від війни в Україні. І захоче він тепер сильніше до неї втягуватися чи волітиме спостерігати з боку, періодично закликаючи до світу і заявляючи, що це не його війна, питання відкрите.
Зеленський залишається підтримкою Європи, яка зараз закриває як потреби у фінансуванні дефіциту бюджету, так і значну частину витрат на виробництво та постачання зброї. І це дійсно важливо, тому що дозволяє Києву, крім іншого, нарощувати удари по російських тилах.
Однак у Європи у стратегічному плані проблеми ще більше, ніж у Штатів.
Європейська економіка стикається з величезною проблемою неконкурентоспроможності. Вона фактично пропускає нову науково-технічну революцію, пов'язану із штучним інтелектом. Європа не має ні свого ІІ, ні свого месенджера, ні своїх соцмереж. Промисловість випускає товари, які можуть конкурувати з китайськими. Ціни на енергоносії значно вищі, ніж у США, і тому туди йдуть інвестиції та переносяться виробництва.
Для вирішення цих проблем потрібні грандіозні кошти.
При цьому величезні кошти виділяються на військові цілі та на допомогу Україні. Причому ефект і того й іншого для європейської економіки невеликий: значна частина грошей одразу йде США та Китаю як оплата за зброю та деталі для безпілотників. Решта зброї закуповується для складів європейських армій або безоплатно передається Києву. Тобто, по суті, це емісія та накопичення держборгу, а не інвестиції в розвиток.
Поки що все це пояснюється наявністю екзистенційної загрози з боку Росії, заради протистояння якої не треба шкодувати грошей. Але в міру поглиблення проблем Європи цілком імовірно, що голосніше звучатиме голос сил, які стверджують, що необхідний ресурс для технологічного ривка навіть без серйозного урізання соціальних витрат може дати нормалізація відносин з РФ, припинення війни в Україні та скорочення військових витрат.
У будь-якому разі, якщо економічна ситуація ускладнюватиметься й надалі, Європі буде складно підтримувати Україну на нинішньому рівні, хоча цю підтримку потрібно буде навіть збільшувати через все більшу шкоду, яку завдає РФ українська економіка, і через необхідність підтримувати темп у дроновій гонці.
Безумовно, свої проблеми – і дуже великі – є й у Росії. Українські удари завдають значної шкоди як бюджету, так і бізнесу. Війну відчуває дедалі більше росіян. Крим перебуває у стані перманентного блекауту. На тлі всього цього наростає втома від війни та невдоволення населення її продовженням. Тим більше що багато хто не розуміє її цілей на тлі посилення життєвих проблем і посилення всіляких обмежень, включаючи уповільнення телеграм та інше. Якщо на це накладеться ще й мобілізація, яку багато хто прогнозує на осінь після виборів до Держдуми (хоча влада спростовує цю інформацію ), то ситуація ще більше ускладниться. Все це створює великі ризики для внутрішньої стабільності, та й взагалі для здатності РФ підтримувати військові зусилля на нинішньому рівні.
Тому справді не можна виключати, що під тягарем проблем, і якщо владі не вдасться їх купірувати, в РФ може початися сильне бродіння в суспільстві, або Кремль погодиться на закінчення війни по лінії фронту, що, як ми вже не раз писали, було для Росії вкрай вигідно (хоча перемир'я може і не входити до реальних планів Зеленського ).
І ось якраз на цьому етапі, якщо Москва в принципі буде готова розглядати варіант зупинки війни по лінії фронту, і може підключитися Трамп, пообіцявши додатковими аргументами деякі бонуси для Кремля у вигляді, наприклад, зняття санкцій або визнання російської юрисдикції над захопленими українськими територіями.
Але не можна і виключати, що Кремль залишиться на своїх колишніх позиціях, незважаючи на всі проблеми, і при цьому збереже і стабільність у країні, і здатність продовжувати війну. У такому разі серйозні проблеми можуть розпочатися вже наступного або 2028 року в України та Європи щодо неможливості підтримки колишнього рівня допомоги. Хоча й Росії протриматись ще кілька років війни буде непросто.
Як бачимо, продовження війни несе величезні ризики для всіх сторін і послаблює всі сторони протистояння: як тих, що безпосередньо воюють Україну та Росію, так і Європу, та й глобальний Захід загалом.
У такій ситуації найбільш розумним для всіх був би компроміс із метою закінчити війну якнайшвидше. Але готовність до нього ні в кого не проглядається. Принаймні поки що.
