Сьогодні – 18 років з моменту початку війни у Південній Осетії. У ніч на 8 серпня грузинські війська завдали масованого удару по Цхінвалу - столиці невизнаної республіки Південної Осетії, яка утворилася на міжнародно визнаній території Грузії внаслідок конфлікту між грузинами та осетинами на початку 90-х.
Метою атаки, очевидно, було прагнення повернути до складу Грузії цей регіон.
При цьому у Цхінвалі стояли російські миротворці, які також постраждали від атаки.
На цій підставі РФ оголосила про введення військ до Південної Осетії та про початок операції з "примусу Грузії до миру". Протягом кількох днів російська армія розбила грузинську і не лише змусила її піти з усієї території Південної Осетії, а й пішла далі у наступ на Тбілісі. Воно було зупинено за посередницьких зусиль тодішнього президента Франції Ніколя Саркозі.
Оцінки того, що сталося, у всіх дуже різні. У Росії це сприймається як перший акт демонстрації того, що Москва "не потерпить зневажання своїх прав на пострадянському просторі навіть під тиском Заходу", а "нехтувальники прав" будуть жорстоко покарані.
На Заході та в Україні події серпня 2008 року трактуються як "перша агресія РФ, яка залишилася безкарною і тому повторилася в Україні".
У самій Грузії оцінка тих подій зазнала серйозних змін. У часи Михайла Саакашвілі їх трактували однозначно як "неспровоковану російську агресію", у відповідь на яку грузинські війська "були змушені" зробити атаку на Цхінвал (що, втім, спростовується як хронологією подій, так і оприлюдненою у вересні 2009 року масований штурм Цхінвала грузинською армією і лише потім відбулося вторгнення російських військ, хоча останнє і було охарактеризовано як порушення міжнародного права).
А ось нинішня влада Грузії прямо звинуватила Саакашвілі у розв'язанні війни. Причому "за завданням іноземних сил".
У тому числі про це сказав сьогодні і прем'єр Грузії Іраклій Кобахідзе.
"Ми звинувачуємо кривавий режим Саакашвілі в тому, що він розпочав війну. На той час у цієї країни офіційно був зрадницький головнокомандувач. Наші герої пожертвували собою, оскільки так званий головнокомандувач був зрадником, іноземним агентом, який діяв за наказом іноземних сил", - заявив прем'єр.
Під "наказом іноземних сил", ймовірно, розуміється поширена версія про те, що у війні в Південній Осетії був зацікавлений виборчий штаб кандидата-"яструба" від правлячої тоді Республіканської партії США Джона Маккейна (але це не дуже допомогло - він все одно розгромно програв вибори Бараку Обамі).
Так чи інакше, але вже після тих подій стали очевидними як мінімум три висновки, які, однак, швидко виявилися забутими.
Перший – Росія готова силою зброї продавлювати свої інтереси на пострадянському просторі навіть попри негативну позицію Заходу.
Другий - Захід не через атаку РФ на одну з пострадянських країн розпочинати війну з Росією. І атакована країна у війні може розраховувати лише на свої сили (плюс, можливо, постачання зброї). У Грузії сил виявилося замало, тому її було розбито за кілька днів. В України сил набагато більше (так само, як і можливостей отримувати військову допомогу з-за кордону), тому війна триває вже понад чотири роки. Але дуже дорогою для України ціною.
Третій - у реакції Заходу, а особливо Європи, на військові дії велику роль відіграє питання "хто перший почав". Після введення російських військ у Грузію в 2008 році ніяких санкцій проти РФ не було саме з цієї причини - було очевидно, що це, нехай і нелегітимна з точки зору міжнародного права, але все-таки відповідь на дії грузинської армії, яка розпочала штурм Цхінвала. Тому й реакція Європи була такою м'якою.
І в цьому - разючий контраст із повномасштабною війною в Україні, яку розпочав 24 лютого 2022 року Кремль. Саме це, а також ірраціональність, з погляду європейців, мотивів вторгнення, і зумовило реакцію ЄС на вторгнення – з санкціями та масштабною військовою допомогою. Також продовження цієї допомоги підтримується і страхом перед нападом Росії на Європу, що прокинувся, завдяки вторгненню, за принципом "ми не вірили напередодні 24.02.2022, що РФ нападе на Україну, оскільки це здавалося немислимим. Але після цього ми вже віримо в те, що Путін може в будь-який момент здійснити напад на нас".
У зв'язку з цим, до речі, виглядає абсолютно нелогічним одне з пояснень причин початку вторгнення РФ: Україна нібито готувалася навесні 2022 року наступати на Донбасі, і Росія "була змушена завдати превентивного удару".
По-перше, немає жодних доказів того, що Україна таку атаку готувала. Після завершення у 2015 році "гарячої фази" війни на Донбасі військовий сценарій повернення територій якщо й розглядався Києвом, то лише за абсолютних гарантій того, що Росія не втрутиться (наприклад, у разі початку якихось внутрішніх потрясінь у РФ). Але це точно не була ситуація лютого 2022 року, коли біля кордонів України стояла 150-тисячна російська армія, а у "ЛДНР" оголосили мобілізацію.
По-друге, якщо навіть і припустити, що Україна почала б наступ першою, то абсолютно іншою була б реакція Європи. Франція та Німеччина неодноразово публічно заявляли про неприпустимість силового сценарію на Донбасі. І якби президент України Володимир Зеленський раптом почав би наступ на Донбасі, ставлення до нього було б у європейців як до повного неадеквату. Можливо, щоправда, були б заяви з засудженням Росії, але насправді проти РФ тоді ЄС не ввів би і десятої частки тих санкцій, які введено зараз. Можливо, у США було б дещо інше ставлення до того, що відбувається, але навряд чи Байден зміг би повністю проігнорувати позицію найважливіших європейських союзників. І вже точно ніхто не постачав би Україні важке озброєння та боєприпаси до нього. Через що вони б в України закінчилися вже за півроку бойових дій. Проте Європа постійно вимагала б від Києва сісти за стіл переговорів. Реакція Франції та Німеччини була б приблизно такою самою, як і за часів війни в Південній Осетії: домовитися з Путіним про те, на якій лінії він повинен зупинити війська.
Втім, уся ця справа минула. Зараз головне завдання - щоб війна, що вже почалася, в Україні була якнайшвидше закінчена. І не переросла у війну РФ із Європою чи в ядерний конфлікт. Докладніше про таку загрозу ми писали в окремому матеріалі.
