Весь світ віддати за Краматорськ. Про парадокс в умовах завершення війни Москви та Києва
Якщо проаналізувати заяви української та російської влади про умови завершення війни, то складається враження, що вся суперечка звелася до 25% території Донецької області, яку зараз контролює Україна.
Основою позиції Києва є заклик до завершення війни лінією фронту. У Кремлі ж кажуть, що для припинення бойових дій українська влада має ухвалити "добре їм відоме рішення", маючи на увазі виведення військ з Донбасу.
Відповідно на цьому будується й інформаційна кампанія двох країн. Апелюючи до росіян, Київ ніби ставить їм питання, чи справді вони готові заради заволодіння Краматорським та Слов'янським воювати ще рік-три, зазнавати величезних втрат, можливо, бути мобілізованими, стояти в чергах за бензином і розорятися через удари по маркетплейсах. Адже всі проблеми можна вирішити, зупинивши війну лінією фронту.
Аналогічно веде кампанію і Москва, звертаючись до українців: мовляв, ви дійсно хочете задля збереження за собою Слов'янська та Краматорська, який все одно будуть взяті рік-два, страждати від постійних обстрілів, ночувати в метро, взимку сидіти без світла та тепла, терпіти бусифікацію, закриті кордони та ховати загиблих та закритих кордонів? Варто піти з Донбасу – і всі проблеми одразу закінчаться!
Невідомо, які були б результати, чи проведи обидві країни референдуми з таємним голосуванням із запитанням: "Чи готові ви відмовитися від 25% Донецької області, щоб припинити страждати через війну?" Та це й не надто важливо, оскільки ніхто такі референдуми проводити, звичайно, не буде, а рішення ухвалять керівники країн.
Але навіть у цьому випадку виникає питання, чим ці 25% Донецької області настільки важливі для керівництва, що воно готове заради них воювати далі, не зважаючи на втрати.
У РФ значення цієї території пояснюють тим, що там знаходиться джерело каналу Сіверський Донець - Донбас, від якого залежить водопостачання Донецька та інших міст області. Але за ресурси, які РФ зараз витрачає на війну, до Донбасу можна було дотягнути навіть води сибірських річок, не кажучи вже про дешевші способи вирішення проблеми.
У Києві кажуть, що Слов'янськ та Краматорськ – це "пояс фортець", який закриває всю решту України. Однак, це не так. У суто військовому плані захоплення РФ частини Донецької області, що залишилася, не дасть росіянам жодних значущих переваг і не створить Україні жодних критичних загроз, оскільки не будуть перерізані ключові логістичні шляхи і російська армія не підійде до великих міст, а впирається в укріпрайон у Барвінкове.
То в чому тоді сенс боротьби за частину Донецької області, що залишилася під контролем ЗСУ?
Тут є дві відповіді.
Перше: це питання трактування, хто переміг у війні. Навіть зупинка війни за нинішньою лінією фронту стане військовою перемогою Росії, зафіксувавши захоплення 20% території України. І до березня 2025 року Володимир Зеленський трактував заклики до перемир'я лінією фронту як капітулянтські, заявляючи про готовність воювати до кордонів 1991 року. Але потім під тиском Дональда Трампа він погодився на перемир'я, і тепер це офіційна позиція української влади. І якщо війна справді закінчиться лінією фронту, Київ зможе представити це як свою перемогу, хоча, повторимося, з суто формальної точки зору це буде перемога РФ. Якщо ж українська влада змусить вивести війська з Донецької області, як перемогу це уявити неможливо. У чому, мабуть, і полягає один із головних мотивів Кремля наставити на цій умові і один із головних мотивів Зеленського на нього не йти.
Друга відповідь: насправді для Києва та Москви реальні цілі у війні набагато ширші за контроль 25% Донецької області. Київ та його європейські партнери прагнуть завдати РФ стратегічної поразки або хоча б просто потягнути час і виснажити російські ресурси, доки Європа переозброюється. Це відбувається в рамках концепції, за якою, якщо війна в Україні закінчиться, Росія відразу нападе на ЄС. А Росія хоче повністю переформатувати під себе українську державність. До того ж є ще й геополітичне протистояння між Росією та Заходом: Кремль активно заперечує його визначальний вплив на процеси у світі та просуває ідею багатополярного світоустрою. Захід, відповідно, намагається цього не допустити і тому допомагає Україні воювати з РФ, сковуючи російські сили та ресурси. А оскільки жодна зі сторін від своїх стратегічних цілей не відмовилася, то й умови завершення війни пропонують такі і в такій формі, щоб інша сторона їх точно відкинула.
Але якщо раптом одна з країн, що воюють, змінить свою точку зору і погодиться на пропозицію противника (для України це виведення військ з Донбасу, для РФ - згода на перемир'я по лінії фронту), то другий буде вже дуже важко здати назад і виставити будь-які додаткові умови, щоб продовжити війну. Адже вже так часто озвучувалася готовність припинити бойові дії після виконання своїх вимог, що відмова від неї, якщо ці вимоги будуть виконані, стане надто проблематичною справою, особливо з урахуванням втоми від війни в обох країнах та й у всьому світі.
Але поки що ознак зближення позицій немає. РФ сподівається військовим шляхом дотиснути Україну, виснаживши її сили і, як мінімум, захопивши повністю Донбас, а може, й інші території. Київ же хоче за рахунок кампанії військових ударів виснажити сили Росії та змусити її піти на свої умови світу або навіть викликати в Росії масштабну внутрішню дестабілізацію, щоб умови закінчення війни для Москви стали ще радикально гіршими (це завдання-максимум).
Питання в тому, що такі цілі мають на увазі нові жертви та руйнування, яких можна уникнути, якби домовитися про мир прямо зараз. І це навіть не враховуючи ризики поширення війни на Європу або застосування ядерної зброї, які підвищуються в міру затягування війни.
З урахуванням останнього моменту зовнішня та формальна зосередженість суперечки на долі 25% Донецької області лише підкреслює шаленство того, що відбувається.
І якщо (не дай Боже!) війна в Україні переросте в глобальний ядерний конфлікт і через багато років чи століть на покриту радіоактивними руїнами Землю прилетять інопланетяни, то, вивчивши за збереженими артефактами історію загубила людство катастрофи, вони будуть чимало здивовані, виявивши, що вона сталася. Краматорськ. І, можливо, занесуть цей приклад у свою книгу антирекордів як тупу загибель цивілізації в історії галактики Чумацького Шляху.
