Вчора широко розійшлася новина про те, що Україна згодна на припинення вогню без жодних умов.
Насправді, в цьому немає нічого нового. Україна погодилася на перемир'я лінією фронту ще в березні 2025 року під жорстким тиском президента США Дональда Трампа, хоча до того в Києві такий варіант називали капітуляцією.
Вчора Україна, країни Євросоюзу та низка інших держав (всього близько 50) озвучили в ООН цю ж позицію, що й стало приводом для новин із посиланням на те, що Київ запросив перемир'я. У РФ і навіть в Україні деякі коментатори та телеграм-канали почали трактувати це як показник того, що президент Володимир Зеленський відчуває весь тягар військової ситуації і тому терміново хоче отримати припинення вогню.
Однак ми вже писали, що слова Зеленського про готовність завершити війну по лінії фронту не означають, що він цього насправді хоче. Навпаки: він діє у рамках концепції Європи про вигідність затягування війни. А заяви про перемир'я робить лише з розрахунку, що Москва від нього відмовиться. І Кремль дійсно щоразу ці заклики відкидає. Але якщо він раптом погодиться, то Зеленському важко буде здати назад і відмовитися від безумовного припинення вогню, до якого до того сам закликав.
Тому він одночасно із заявами про готовність до перемир'я робить кроки, щоб обнулити і так невелику ймовірність згоди Кремля.
Наприклад, учора він провів засідання "Кримської платформи", на якому заявив, що "повернення українців до нормального життя неможливе без деокупації Криму". Чим ніби підтвердила головну тезу противників перемир'я в Москві, згідно з якою Київ не готовий на повноцінне врегулювання і використовуватиме припинення вогню лише як перепочинок для продовження протистояння з Росією.
У вчорашньому виступі Зеленського в ООН теж думала про те, що припинення вогню по лінії фронту стане поразкою Володимира Путіна, яку він не зможе пояснити росіянам. Тобто загалом Київ і часто європейці подають пропозицію про перемир'я в такій формі, щоб Кремль точно від нього відмовився.
Цілей при цьому кілька.
Перша — показати українському суспільству та світовій спільноті, які хочуть якнайшвидшого припинення війни, що на шляху цього стоїть не Зеленський, а Путін.
Друга – подати аналогічний сигнал Трампу. Завдання-мінімум не допустити застосування Вашингтоном заходів тиску на Київ з метою примусу до виконання необхідних умов РФ: виведення військ з Донбасу та припинення ударів по НПЗ. Для Банкової та європейців важливо дотягнути до виборів до Конгресу, на яких, як вони розраховують, переможуть демократи, після чого Трамп ніяких заходів тиску вжити не зможе навіть теоретично. Завдання-максимум — спонукати президента США посилити тиск на Москву. Зокрема, до введення "пекельних санкцій" та збільшення допомоги Україні.
Третя — надіслати сигнал російському суспільству, що війна триває лише через позицію Кремля, а Україна готова зупинити бойові дії хоч зараз без жодних умов. Тому питання щодо всіх пов'язаних із війною проблем росіяни мають ставити своїй власній владі.
Але, повторимося, якщо Кремль раптом погодиться на перемир'я лінією фронту, то Зеленському за всього бажання буде вкрай складно відмовитися від нього після всіх зроблених заяв.
Хоча РФ поки що не подає ознак готовності піти на це, на що є багато причин. Одна з головних — російська влада вважає, що час у війні працює на них, узимку українська енергетика та економіка остаточно ляжуть, тому не варто зараз йти на якісь поступки, якщо є можливість отримати набагато більше вже найближчим часом.
Проте чималу роль у формуванні позиції Кремля відіграє і позиція Києва та європейців, які постійно дають зрозуміти, що припинення вогню не означатиме нормалізації відносин із Росією, а стане лише переходом конфлікту до іншої форми. А самі пропозиції про перемир'я подаються у такому вигляді, щоб зробити його ухвалення для Путіна максимально принизливим.
Раніше ми розбиралися, чи небезпечне для Путіна завершення війни по лінії фронту.
Також ми аналізували, що готує осінь Україні та Росії.
