В останні тижні в Європі почали багато говорити про необхідність вести переговори з главою Кремля Володимиром Путіним щодо завершення війни в Україні.
Причому вже начебто ухвалено рішення навіть виділити окремого представника від ЄС для переговорів. Серед кандидатур називаються екс-канцлер Німеччини Ангела Меркель та колишній прем'єр Італії Маріо Драгі, а також нинішній президент Фінляндії Олександр Стубб.
Втім, в експертному середовищі з приводу готовності європейців, що раптово прокинулася, говорити з Путіним про Україну панує глибокий скепсис.
Якщо навіть президентові США Дональду Трампу не вдалося намацати точки дотику між Україною та РФ, які б дозволили завершити війну, то як це може вийти у європейців, заяви яких щодо Москви (так само, як і заяви Москви щодо Європи) зараз більше нагадують підготовку до війни, а не до переговорів. Той самий прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск, наприклад, нещодавно заявляв, що росіяни можуть напасти на одну з країн НАТО за кілька місяців. З РФ також звучать звинувачення на адресу європейців у допомозі Україні у підготовці ударів по Росії, а також у наданні свого повітряного простору для прольоту українських безпілотників. У Європі заявляють про необхідність посилення санкцій та збільшення допомоги Києву, а в РФ погрожують завдати ударів по місцях виробництва безпілотників у ЄС.
За таких вступних, за найпоширенішою версією, переговори Європи та Росії, якщо й розпочнуться, то закінчаться ще швидше, ніж нещодавня серія тристоронніх зустрічей за участю США. Європейці підтримають і повторять росіянам вже відому позицію України, Москва озвучить свою вже відому позицію (виведення військ із Донбасу та інше). Після чого сторони розійдуться, звинувативши один одного у "несерйозному підході". І війна, а також зростання напруженості між РФ та Європою продовжиться.
Що ж до питання, чому взагалі раптом у європейців виникло бажання вести переговори з Путіним, то пояснення тут, за цією версією, лежить виключно в інформаційному полі. Після того, як переговори, які модерували США, поставлені на паузу, європейці хочуть показати, що вони "беруть у свої руки ініціативу" щодо припинення війни в Україні і без них "нічого не вирішуватиметься". Хоча в практичному плані жодних реальних зрушень не станеться.
Такий варіант справді зараз виглядає цілком реальним. До речі, саме тому заяви європейців щодо готовності до розмови з Путіним у президента України Володимира Зеленського жодних заперечень не викликає. Навпаки, він постійно каже, що Європа обов'язково має бути за столом переговорів, розраховуючи, очевидно, на те, що ЄС чітко стоятиме на узгоджених з Києвом позиціях і з них не зійде.
Проте останні зміни у світі залишають, хай поки що й невелику, ймовірність того, що переговори між європейцями та Москвою можуть виявитися продуктивнішими, ніж зараз прийнято думати.
Ми вже докладно писали про те, що тема протистояння з Росією довкола України спочатку була не європейською, а американською. 25 років тому європейці хотіли з Москвою не воювати, а торгувати. Причому російсько-європейські економічні зв'язки розвивалися тоді так бурхливо, що все частіше точилися розмови про майбутню "єдину Європу від Лісабона до Камчатки", а Кремль і лідери найбільших європейських країн почали виступати навіть з єдиними геополітичними позиціями. Як це було, наприклад, з приводу війни в Іраку 2003 року, проти якої разом виступили Путін, президент Франції Жак Ширак та канцлер Німеччини Герхард Шредер. Усі ці тенденції у Вашингтоні ентузіазму зі зрозумілих причин не викликали, тому питання геополітичної орієнтації України (проєвропейська чи проросійська) Штати перетворили на інструмент руйнування російсько-європейських відносин, щоб не допустити створення самодостатнього альянсу РФ і Європи на антиамериканській основі.
Усі три суб'єкти цього плану – і Україна, і Європа, і Росія – заковтнули наживку. Причому РФ – найглибше. Бо саме вона стала ініціатором загострень – і 2014 року (анексія Криму, війна на Донбасі), і особливо 2022 року.
У результаті процес і призвів до нинішньої війни. Але, повторимося, біля його витоків стояли США. І в результаті вони дійсно досягли багато чого – налякана російським вторгненням в Україну Європа міцно прив'язалася до американської військової колісниці, перейшла на закупівлю енергоносіїв зі Штатів замість російських, а розмови про "Європу від Лісабона до Камчатки" припинилися, як здавалося, назавжди.
Однак у 2025 році відбулася воістину грандіозна геополітична зміна – до влади у Вашингтоні прийшов Трамп, який проголосив два важливі моменти.
Перший – Америка більше не зацікавлена у продовженні війни в Україні, а навпаки хоче, щоб вона якнайшвидше закінчилася. Результатом став примус Зеленського до згоди на зупинку війни лінією фронту, чого він раніше робити не хотів. Також на цю позицію стала Європа. Принаймні – публічно (паралельно, щоправда, звідти йдуть заяви про "вигідність" продовження війни, але про них докладніше нижче).
Другий Трамп постійно проводить думку, що Євросоюз у своєму нинішньому вигляді США не друг. Він повинен сильно змінитися, дотримуватися всіх вказівок Вашингтона, купувати американські товари, більше витрачати грошей на оборону, поміняти внутрішню політику. Та й взагалі "ЄС створили, щоб знищити США", "треба ще подумати, чи має сенс Америці залишатися в НАТО", а "Гренландія має бути американською".
Це стало тектонічним зрушенням для Європи.
Фактично сторона (США), яка запустила процеси, що призвели до війни в Україні, заявила, що це її більше не цікавить. Більше того, почала перетворюватися на ворожу європейцям силу, яка таким чином опинилася перед загрозою протистояння на два фронти – причому одразу проти двох найбільших ядерних держав (Штати та Росія).
Тобто Трамп вибив обидві головні підпори, на яких майже чверть століття трималася політика Заходу щодо України та Росії. І поставив перед Європою питання про зміну всієї її стратегії, оскільки колишня опинилася в нових умовах безглуздою.
Однак те, що питання поставлене, ще не означає, що воно одразу почне вирішуватись.
Інерція руху по заздалегідь заданій траєкторії в Європі була дуже сильною, так само, як і страх перед Росією (тим більше, що з Москви погрози на адресу європейців йшли і йдуть безперервним потоком). А щоб заповнити смисловий вакуум, що утворився після відходу Трампа для продовження колишньої стратегії, в Європі почала просуватися концепція "нам вигідно, щоб війна затягнулася довше, тому що, якщо в Україні війна закінчиться, то Росія тут же на нас нападе, тому нам потрібен час на підготовку". Ми вже неодноразово писали про крайню сумнівну та небезпеку для європейців цієї концепції. І про те, що саме затягування війни в Україні, а не її завершення, якраз і несе загрозу прямого військового зіткнення РФ з ЄС. Особливо за умов загострення відносин зі Штатами.
Але серед європейських керівників ця концепція прижилася і стала визначальною у їхній політиці щодо війни в Україні. У тому числі і щодо повної підтримки Києва в небажанні йти на будь-які поступки в рамках "анкориджських домовленостей". Це було підкріплено і фінансовою складовою (кредит у 90 мільярдів), і розширенням військової співпраці щодо виробництва безпілотників.
Крім того, у Європі була поширена думка, що Трампа просто треба пересидіти. Тобто почекати повернення до влади у Вашингтоні демократів чи зміцнення позицій "яструбів"-республіканців, після чого політика Вашингтона щодо Росії, Європи та України повернеться до колишнього русла.
Однак тут втрутилося два чинники.
Перший – війна в Ірані, яка, з одного боку, ще більше загострила відносини США з європейцями (натяки Трампа про можливість виходу Америки з НАТО почали звучати все частіше), а з іншого – різко збільшила вартість енергоносіїв. Останнє стало сильним ударом для європейської економіки, яка і без того страждала від зниження конкурентоспроможності та боргового тягаря, що посилюється збільшенням військових витрат.
У таких умовах продовжувати підтримку України на колишньому рівні для європейців стає все більш проблематичним, а бажання відновити відносини з РФ, щоб відновити постачання енергоносіїв та гарантувати їхню стабільність, збільшується.
Другий - очевидне зростання напруженості у відносинах Європи з Росією при одночасному погіршенні відносин зі Штатами (що породжує сумніви щодо допомоги американців у разі військового конфлікту з РФ, ймовірність якого ми аналізували в окремому матеріалі). Київ і західні "яструби" докладають великих зусиль, щоб довести: всі загрози ударів по Європі, що звучать з Москви, і застосування ядерної зброї – це блеф, на який не потрібно звертати увагу. Однак, природно, ніхто не може сказати зі 100% впевненістю, чи дійсно це блеф. І навіть якщо є лише 1% ймовірності, що не блеф, то навіть це (з урахуванням загрози ядерної війни, здатної знищити європейський континент) може стати аргументом постаратися цей відсоток обнулити через домовленості з РФ про європейську систему безпеки, що, крім іншого, допоможе знизити й військові витрати, що лягають важким вантажем на європейський.
Крім того, в епоху Трампа девальвується тема міжнародного права, демократії та прав людини. Якщо Європа купує нафту в Саудівської Аравії, за наказом фактичного правителя якої розчленували опозиційного журналіста, якщо ЄС розглядає як стратегічного партнера Туреччину, де кидають по в'язницях керівників опозиції, якщо знімаються санкції з колишнього бойовика "Аль-Каїди" нарешті, головний союзник Європи з НАТО – Вашингтон – демонстративно витирає ноги про міжнародне право, викрадаючи та вбиваючи лідерів інших країн, нападаючи на суверенні держави без санкції ООН, то й відновлення відносин із Кремлем на такому тлі для європейців навряд чи виглядатиме так само токсичним, як виглядало б ще кілька років тому.
Для РФ ситуація також змінюється.
Ситуація на фронті через фактор дронів входить у глухий кут, втома від війни в Росії зростає, далекобійні удари України завдають шкоди російській економіці. Наразі він компенсується зростанням цін на енергоносії, але чи довго вони утримаються на такому рівні – невідомо. Ескалація у війні чи розширення військових зусиль вимагає від Москви заходів (мобілізація, застосування "ядерки", удари по Європі), застосування яких пов'язане з великим ризиком для самої російської влади. Все це, за логікою, створює передумови для відновлення діалогу з європейцями та з боку РФ з метою прискорення завершення війни та відновлення відносин.
Якщо ж він зав'яжеться, про що можуть домовитися?
Москва, очевидно, схилятиме Європу до приєднання до "Анкоріджа". Тобто до виконання "угоди" щодо зняття санкцій з РФ, визнання російської юрисдикції над захопленими українськими територіями, до розморожування активів, а також до примусу Києва до поступок щодо виведення військ з Донбасу та з інших питань.
Європа має багато важелів тиску на Київ, які вона може застосувати для цього. Але чи піде вона на такий різкий розворот? Поки що це видається вкрай сумнівним.
Як компромісний варіант, Європа може запропонувати все перераховане вище, але без виведення військ з Донбасу. Тобто зупинку війни лінією фронту. Плюс – якісь гарантії безпеки для України. Але не дуже зрозуміло, чи погодиться на це Москва (досі там такий варіант відкидали). Та й ймовірність того, що сама Європа подібні компроміси взагалі пропонуватиме виглядає на даний момент не дуже високою, м'яко кажучи.
Основною проблемою залишається те, що і Європа, і Росія все більше бачать один одного ворога, співіснування з яким неможливе.
У ЄС поширена думка, що РФ є екзистенційною загрозою для Європи, а тому Росію потрібно максимально послабити, використовуючи для цього війну в Україні. У Росії популярна теорія, що для неї небезпечна будь-яка єдина Європа, чи то Європа Наполеона, Гітлера, чи нинішніх ліволіберальних еліт. А тому Євросоюз добре б "розформувати" на окремі країни.
І поки ці "базові налаштування" з обох боків не зміняться, довгостроково про щось домовитись складно.
Тим більше, що "партії війни" у всіх країнах активно намагаються торпедувати будь-які, навіть гіпотетичні домовленості про мирне врегулювання.
У тому числі через провокування прямого зіткнення Росії з Європою. Не до кінця зрозуміла історія розгортається й довкола заяв Зеленського про погрози нападу з боку Білорусі. Потенційно це може стати темою, яка зіграє на загострення російсько-європейських відносин.
Щодо української влади, то вони традиційно виступають проти будь-яких домовленостей Європи з Росією, вважаючи, що ті можуть змовитися між собою за рахунок України. Хоча, як ми вже писали, головною реальною гарантією безпеки для України є стратегічна нормалізація відносин Європи та РФ. В іншому випадку країна залишатиметься для них полем бою ще дуже довго. З загострення російсько-європейських і, якщо ширше, російсько-західних відносин, як писалося вище, і розпочався шлях, який призвів до війни в Україні. І їхня нормалізація на тій чи іншій основі може не тільки закінчити цю війну, а й не допустити нової.
При цьому вікно можливостей для домовленостей обмежене. Якщо у Вашингтоні знову "поміняється концепція" і утвердиться думка, що на користь США війну в Україні продовжувати, а не зупиняти, завершити її буде набагато важче, ніж зараз, коли Трамп хоче "мирної угоди".
Якщо повернутися до можливих переговорів РФ та Європи, то хоч поки вони здаються свідомо безперспективними, але насправді можуть бути різні варіанти. І безпосередньо на результат впливатимуть три головні чинники – ситуація щодо війни в Україні та позиція Штатів щодо її завершення, ціни на енергоносії та ступінь напруженості у відносинах Європи та США.
