Пролом у стратегії Києва. Кому вигідне перемир'я на Чорному морі?
Вчора з'явилася новина про те, що Україна запропонувала Росії перемир'я на Чорному морі, але досі не отримала відповіді.
Повідомлення було досить дивним, бо було подано як заяву анонімного українського джерела, тоді як усі інші пропозиції про перемир'я озвучували особисто Володимир Зеленський чи інші офіційні особи. Але тепер вони мовчать, а ЗМІ посилаються лише на джерело.
Ще один момент: у вихідні публічно запропонував оголосити перемир'я на Чорному морі глава МЗС Туреччини Хакан Фідан. Але від Києва жодної відповіді не надійшло. А Москва заявила, що офіційними каналами цієї пропозиції не отримувала, та й загалом вважає якісь перемир'я недоцільними, оскільки вони "дають перепочинок Києву".
Але кому насправді було б вигідніше припинення бойових дій на Чорному морі?
Якщо дивитися "в моменті", то Москві. Перемир'я стало б фактичною перемогою РФ у морському протистоянні та пробило серйозний пролом у глобальній військовій стратегії української влади.
Про що йдеться?
Як ми вже писали, нинішня стратегія Києва у війні полягає у ставці на знекровлення російської економіки шляхом завдання далекобійних ударів по промислових та інших об'єктах на території РФ.
Однак ця стратегія веде і до посилення ударів армії РФ по аналогічних об'єктах в Україні, що різко збільшує збитки українському приватному бізнесу та в цілому економіці. Типовий приклад щодо цього - українські порти. Судноплавство в них було заблоковане ударами РФ після того, як ЗСУ активізували удари по судноплавству в російські порти на Азовському та Чорному морях.
При цьому в рамках стратегії військово-політичного керівництва України навіть блокування портів, не кажучи вже про інші втрати українського бізнесу та економіки від російських ударів, є супутнім збитком, який не сприймається як щось критично небезпечне з погляду можливостей країни продовжувати війну.
В основі цього уявлення лежить поширена в коридорах влади логіка, згідно з якою економічна шкода, яку завдає Україна Росії, буде в будь-якому разі більш значущою для ходу війни, ніж шкода, яку завдає Росія Україні, тому що РФ воює на свої кошти, а Україна переважно на гроші партнерів. Тому проблеми українських платників податків влада турбує остільки, оскільки.
Ця логіка обґрунтовується бюджетними показниками. Так, у бюджеті на поточний рік видаткова частина становить понад 143 млрд доларів, тоді як загальна запланована сума зібраних на території України доходів – лише 64 млрд. При цьому з останніх значна частина також формується за рахунок зовнішньої допомоги. Насамперед це прибутковий податок та військовий збір, які багато в чому збираються в держсекторі та в секторі, що освоює держзамовлення (у тому числі й величезний оборонний бюджет).
Також держвитрати підживлюють внутрішнє споживання, що впливає на збори акцизів та ПДВ.
Що ж до податку на прибуток, то його приріст забезпечується значною мірою підвищенням до 50% податку на прибуток банків. Останні зараз здебільшого заробляють не на кредитуванні, а на отриманні доходів за депозитними сертифікатами Нацбанку, тобто, по суті, також із державної кишені.
І якщо чисто формально підходити до цих даних, то внесок податків, не пов'язаних із держсектором та освоєнням держзамовлення, у загальному обсязі українського бюджету (якщо брати його видаткову частину) не такий уже й великий.
Наприклад, якщо через російські обстріли і проблеми приватного бізнесу план з податків і зборів буде недовиконаний на відсотків 20 (а такий великий недобір поки що виглядає нереальним), то це складе 13 млрд, або близько 9% видаткової частини бюджету, що можна покрити за рахунок, скажімо, девальвації бюджетних або бюджетних витрат на частини непріор.
Тому, власне кажучи, влада особливо і не турбується з приводу російських ударів і збитків через них для українського приватного бізнесу, сприймаючи їх, повторимося як супутні збитки.
Справді серйозні проблеми у тому розумінні почнуться лише разі тривалого і тотального блекауту, у результаті економіка просто зможе функціонувати. Але його немає, та й такий сценарій взагалі може не реалізуватись.
А все інше, за логікою влади, включаючи навіть збитки від блокування портів, можна усунути за рахунок девальвації гривні або збільшення західної допомоги.
Безумовно, стратегічно ця логіка є гранично згубною для України.
По-перше, вона перетворює залежність країни від зовнішньої підтримки з величезної на просто тотальну. Якщо цілі галузі економіки опиняться на межі знищення, окрім як із зовнішніх джерел, країна гроші отримувати не зможе. При цьому економічна ситуація в самій Європі важка, і є ризик, що вона не зможе забезпечувати фінансовий потік для України в колишньому обсязі. Тому будь-який збій у зовнішній підтримці матиме катастрофічні наслідки для здатності Києва продовжувати війну.
По-друге, це стратегічно погіршує перспективи України, оскільки зі зникненням багатьох тисяч робочих місць, а також бізнесів, що їх створювали, виявиться зруйнованим життя цілих міст і районів. Розірветься соціальна тканина, люди тікатимуть із країни, виробництва почнуть виводити за кордон. Надалі це призведе до катастрофічних наслідків післявоєнного відновлення. Тим більше, що ймовірність масштабних зовнішніх інвестицій у нього - питання, м'яко кажучи, дискусійне. Єдине, що країна в цьому плані може твердо розраховувати, - це внутрішні джерела. Насамперед, інвестиції українського бізнесу. Але саме це джерело зараз фактично знищується.
Однак поки що всі ці фактори влада сприймає швидше як загрозу на віддалене майбутнє (якщо про них взагалі хтось думає). А "в моменті", на їхню думку, від обміну ударами насамперед програє Росія, відчуваючи проблеми з бюджетом, а не Україна, яка поки що отримує зовнішню допомогу.
І "в моменті" це справді так. Достатньо навести два показники. Обсяг експорту через порти України у 2025 році становив, за оціночними даними, 30-35 млрд доларів. Обсяг експорту через азовські та чорноморські порти Росії - близько 60 млрд. І це за відносно низьких торішніх цін на нафту. За нинішніх цін ця цифра могла б бути кратно більшою. Перекинути такі обсяги на інші моря дуже проблематично.
Повторимося, саме тому для Росії було б вигідно перемир'я на Чорному морі, оскільки завдало б сильного удару по стратегії Києва знекровлення економіки РФ шляхом фактичної блокади судноплавства в російські чорноморські порти. РФ спромоглася б спокійно експортувати і зерно, і нафту на десятки мільярдів доларів.
Тому і є великі сумніви, чи справді Україна пропонувала перемир'я, а якщо й пропонувала, то чи не є способом мінімізувати ймовірність згоди на нього РФ після того, як пропозиція прозвучала від Туреччини? Тому що з інформаційно-іміджевого погляду одна справа, коли Москва погоджується на пропозицію третьої країни, і зовсім інша, коли вона погоджується на пропозицію супротивника.
У Z-пабликах вже піднімається хвиля закликів ні в якому разі не погоджуватися на морське перемир'я, добивати українські порти тощо. Та й МЗС РФ уже фактично відповіло відмовою.
Ситуація у чомусь схожа на історію із зерновим коридором у 2022-2023 роках. З погляду Росії це був досить ефективний механізм контролю за судноплавством в Україну. Російські представники перевіряли всі судна, мали змогу їх затримувати на невизначений час.
Однак Z-паблік подавали це нібито величезну поступку Україні і постійно вимагали розірвати угоду. Причому Київ таки мріяв про те, щоб зернова угода була розірвана, що дозволило б запустити судноплавство в українські порти без обмежень. Проте сама українська влада розривати його не хотіла, побоюючись негативних іміджевих наслідків. Саме тому в день, коли вкотре мали продовжувати зернову угоду, у липні 2023 року, Київ завдав удару Кримським мостом, щоб гарантувати вихід Москви з договору. Що й сталося.
Підсумок не забарився: протягом кількох місяців судноплавство в українські порти було повністю відновлено. Росіяни не могли його заблокувати, оскільки ризикували в такому разі наслідками - атакою у відповідь на судноплавство в російські порти на Чорному морі.
Але цього року Київ у рамках описаної вище стратегії сам розпочав кампанію ударів по російських портах і судах, а тому головне гальмо для росіян було знято, і вони у відповідь заблокували судноплавство в українські порти, активізувавши свої удари.
Наразі Туреччина пропонує зупинити бойові дії на морі. І слідом за цим з'являється повідомлення ЗМІ з посиланням на джерела про те, що Київ пропонує те саме. Що, мабуть, має кілька цілей.
По-перше, як уже писалося вище, мінімізувати ймовірність згоди на перемир'я Росії, оскільки тепер це виглядатиме як вимушена згода Москви на пропозицію Києва.
По-друге, показати Туреччині та всій світовій спільноті, що саме Росія відмовляється від припинення бойових дій на морі, тим самим блокуючи чорноморське судноплавство та створюючи загрозу міжнародній продовольчій безпеці.
Втім, якщо РФ раптом погодиться на морське перемир'я, то Києву здати назад і продовжити удари по судах та портах вже буде важко. У такому разі вже українська влада стане в очах усього світу винуватцями блокування Чорного моря.
Однак поки що немає жодних ознак того, що Москва готова на морське перемир'я. Сигнали, як ми вже писали, надходять зворотні. І якщо позиція Кремля не зміниться, то Київ і надалі зможе продовжувати свою стратегію виснаження російської економіки шляхом ударів по суднах. І на супутні збитки у вигляді проблем українських підприємців та експортерів, як і раніше, особливої уваги не звертатиме.
