Четверта фаза. Як активізація російського обстрілу змінює суспільні настрої в Україні?
Посилення обстрілів українських міст і насамперед Києва переводить війну у сприйнятті суспільства в принципово нову фазу.
Після початку повномасштабного вторгнення ставлення до війни змінювалося кілька етапів.
Перший етап, перший - шок, страх, нерозуміння, що робити і куди все йде. Однак він пройшов порівняно швидко – вже до кінця березня російські війська пішли з-під Києва, із Сумської та Чернігівської областей і в українському суспільстві почало наростати відчуття швидкої перемоги, що породжує ейфорію та готовність терпіти труднощі.
Почуття це було максимально посилено перемогами осені 2022 року у Харківській та Херсонській областях. І його сильно не похитнули навіть відключення світла тодішньої зими через російські удари – всі чекали великого контрнаступу Збройних сил України та "кави в Ялті". При цьому до війни ставлення було як до чогось далекого, куди повинні йти ті, хто хоче і може (добровольці, які вже відслужили), а ті, хто не хоче може сидіти по домівках, донатити на ЗСУ та підтримувати їх запальними коментарями у соціальних мережах.
Третій етап настав приблизно на рубежі 2023-2024 років – на той час вже стало зрозуміло, що контрнаступ ЗСУ провалився. Ініціативу на фронті перехопила російська армія. У лютому впала Авдіївка. Тоді почала активно обговорюватися тема посилення мобілізації, яка вже невдовзі матеріалізувалася до відповідного закону. Територіальні центри комплектування розгорнули масштабну "бусифікацію". Для суспільства зрозуміли, що війна – надовго. Перемоги швидкої не буде і взагалі ще невідомо, чим закінчиться. Ламався звичний спосіб життя, сотні тисяч чоловіків сиділи по хатах і ховалися від військкомів, інші намагався втекти з країни або фіктивно бронювалися.
Щоправда, влада постійно намагалася підтримувати бойовий дух різними тактичними успіхами – наступ ЗСУ у Курській області, операція "Павутина", удари по російських тилах, нафтопереробні заводи і порти, що горять, контрнаступ у Куп'янську з фото президента Володимира Зеленського біля стелли – все це мало показати українцям, що надія на перемогу ще.
Проте, настрій суспільства, загалом, змінювалося – зростала втома від війни та бажання якнайшвидшого світу. У політичному плані це виявилося зміною концепції Зеленського. Якщо раніше він виступав за вихід на межі 1991 року, то в березні 2025 року погодився на зупинку вогню по лінії фронту, хоча раніше прирівнював подібний варіант до "капітуляції" (оскільки він фіксував контроль РФ над захопленими територіями).
Щоправда, погодився він на це головним чином під тиском президента США Дональда Трампа і досі є сумніви, що він насправді хоче реалізації такого сценарію.
Однак і той факт, що настрої суспільства серйозно змінилися, він ігнорувати не міг, а тому й закріпив оголошення перемир'я по лінії фронту як офіційну пропозицію Києва.
У той же час, донедавна, за винятком зони, наближеної до бойових дій, безпосередньо війну населення, та й значна частина бізнесу, не сильно відчувала (за винятком минулої зими, коли мільйони людей сиділи без світла та тепла). Як у фізичному сенсі (обстріли були далеко не щодня), так і у фінансово-економічному: завдяки західній допомозі бюджет не економив на соціальних виплатах (навпаки – вони навіть зростали), а гроші розтікалися по економіці, забезпечуючи робочі місця та непоганий внутрішній попит.
Однак зараз, схоже, ставлення до війни суспільства знову переживає перелом, вступаючи у четверту фазу.
Перші його ознаки виявились ще минулої зими – під час ударів по енергетиці, які стали найбільш відчутними з початку війни. Але зима пройшла, а разом із нею – і проблеми зі світлом та теплом. Весна принесла багато новин про удари по російських тилах, по НПЗ та портах, по судноплавству в Азовському та Чорному морях, про початок настання ЗСУ на окремих ділянках фронту.
Влітку розпочалася паливна криза в РФ. Зеленський оголосив про 40-денну кампанію з примусу Росії до миру, постійно повторюючи, що війна може закінчитися до початку зими.
Проте, за підсумком, майже повторилася ситуація 2023 року – замість очікуваного "переможного світу", Україна отримала різке посилення ударів по тилах, морську блокаду, а Київ, як пишуть західні ЗМІ, став фактично прифронтовим містом – обстріл столиці триває цілодобово.
При цьому росіяни використовують реактивні дрони, проти яких поки що немає ефективної протидії. Крім того, є величезний дефіцит ракет до систем Петріот. Отже, небо країни практично не захищене від ударів балістики. Що породжує вкрай тяжкі прогнози щодо ситуації в енергетиці взимку.
Крім того, росіяни зараз завдають ударів практично по всім промисловим підприємствам, логістичним та інфраструктурним об'єктам, до яких вони можуть дістатись. Вже настав колапс у металургії. Аграрний сектор стоїть перед найбільшою кризою через блокаду портів.
Падають надходження до бюджету, в якому і так вже утворилася величезна дірка. І все це - на тлі корупційних скандалів, що наростають, у владі.
Тобто, відчуття "нормального, мирного життя" зникає вже не лише у прифронтових містах Донбасу, у Запоріжжі та Херсоні, а й у тилових регіонах, включаючи столицю. Поширюються прогнози, що РФ взяла курс на повну руйнацію економіки та соціальної сфери країни в тій чи іншій перспективі.
Все це не може не позначатися на настроях суспільства. Так, негативні тренди влада спробує купірувати новими ударами по російських тилах та інформацією про успіхи ЗСУ на фронті, де українська армія просувається на стику Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей, а також у районі Лимана.
Але, якщо все це не призведе до якихось великих потрясінь всередині РФ або ж до масштабного обвалення оборони російської армії, не факт, що тренд зміни суспільних настроїв, що планується, буде перебитий.
І якщо минула зміна тренду стала однією з причин зміни позиції влади за умовами завершення війни в плані згоди на зупинку вогню по лінії фронту, які наслідки матимуть нинішні події можна тільки здогадуватися.
