Як зміниться політика Сербії стосовно України, РФ, Косова та російських релокантів після поразки Вучича?
Поразка на парламентських виборах у Сербії партії колишнього президента Александра Вучича і перемога опозиційного руху "Студентський список", що підтримується Євросоюзом, в інформаційному полі подається як тріумф проєвропейських сил і провал сил проросійських. Однак це трактування дуже спрощене і викликає скепсис навіть в українських ЗМІ.
Почнемо з того, що, власне кажучи, Вучича навряд чи можна було назвати проросійським. Він проводив класичну багатовекторну політику, намагаючись отримати зиск від кожного вектора. З одного боку, не запроваджував санкції проти РФ, їздив на 9 травня до Москви, домовлявся про закупівлю російських енергоносіїв. З іншого боку – продовжував декларувати проєвропейський курс. З третього – розвивав відносини з Китаєм. З четвертої зустрічався з Володимиром Зеленським і, за даними ЗМІ, дав відмашку на запуск схеми постачання боєприпасів Україні через посередників.
Щодо "Студентського списку", то хоча його активно підтримували європейці, за нього голосували дуже різні верстви суспільства, в тому числі і проросійськи налаштовані. Достатньо сказати, що одним із головних публічних осіб, які виступали проти Вучича та агітували за опозицію, був знаменитий режисер Емір Кустуріца, відомий своєю підтримкою Росії.
Більше того, і до виборів, і після них "Студентський список" неодноразово заявляв, що вводити санкції проти РФ не має наміру, а співпраця з Москвою в енергетичній сфері продовжиться.
Однак слід зазначити, що під час своєї передвиборчої кампанії опозиціонери намагалися не наголошувати на геополітичних питаннях, переносячи акцент на внутрішню політику, боротьбу з корупцією та необхідність змін у країні.
З огляду на це від них після приходу до влади очікується найрізноманітніших варіантів дій, щодо яких найбільш поширені зараз дві версії.
Перша, якої дотримуються Вучич, інші опоненти "Студентського списку", а також багато спостерігачів, полягає в тому, що, незважаючи на лояльну РФ риторику опозиція, що перемогла, розгорне курс у жорстко проєвропейському ключі, виконавши всі основні вимоги Брюсселя: і про введення санкцій проти Росії, і про визнання незалежності Боснії, лідер якої Мілорад Додік орієнтувався на Вучича, а нещодавно взагалі допустив вихід Республіки зі складу Боснії та Герцеговини. Нова влада в Белграді може докласти зусиль, щоб привести там до влади противників Додіка, після чого Республіка Сербська теж почне слідувати курсу ЄС. Прихильники такої версії проводять аналогії із ситуацією після повалення Слободана Мілошевича у 2000 році, основним тараном проти якого виступив сербський націоналіст Воїслав Коштуниця. Останній став президентом, але незабаром посаду прем'єра зайняв жорстко прозахідний діяч Зоран Джинджич, який видав Мілошевича до Гааги, незважаючи на протести Коштуниці.
Згідно з другою версією, жодних значних змін у зовнішньополітичному курсі Сербії не відбудеться: нова влада не запровадить санкції проти РФ і не визнає Косова через побоювання сильнішого розколу в суспільстві.
Як буде насправді, стане зрозуміло вже з перших кроків уряду.
При цьому на ситуацію можуть вплинути два важливі моменти.
Перший - розвиток подій у Косові та Боснії. Це дві потенційні гарячі точки, де конфлікт, що тліє, може спалахнути в будь-який момент. Особливо, якщо нова влада в Белграді справді здійснить зміни влади в Республіці Сербській та визнання незалежності Косова. І в тому і в іншому випадку місцеві серби за підтримки багатьох у самій Сербії можуть зробити деякі різкі кроки, які викличуть аналогічні кроки у відповідь з боку керівництва Боснії і Герцеговини і косовських албанців. Що в такому разі відбуватиметься у Белграді, якою буде реакція сербської влади та суспільства, достеменно не відомо. Можуть бути різні варіанти. Крім того, теоретично ситуацію в тому ж Косово можуть загострити не серби, а албанці, спробувавши таким чином підштовхнути нову владу Сербії до потрібних їм рішень.
Другий момент пов'язаний із процесами, що відбуваються в Євросоюзі загалом. Той дедалі більше занурюється в економічну та політичну кризу. Зараз політику щодо Балкан визначають переважно леволіберальні кола, які перебувають при владі в євроструктурах. Якщо вони втратить владу у Франції та в перспективі у Німеччині, то й курс може змінитися. А якщо криза в ЄС поглиблюватиметься, це, безумовно, вплине на політику країн, які прагнуть стати членами Євросоюзу, включаючи Сербію. І насамперед на їхнє бажання й надалі виконувати приписи Брюсселя.
Нарешті, ще один аспект, пов'язаний зі зміною влади в Сербії, - це доля росіян-релокантів, що живуть у країні. Після 2022 року Сербія стала одним із центрів еміграції росіян, оскільки там їм набагато простіше отримати право на проживання та облаштуватись, ніж у країнах Євросоюзу. Тому тисячі громадян РФ переїжджають туди жити, купують нерухомість, планують перевозити свої сім'ї, влаштовують дітей на навчання до сербських шкіл та університетів. Чи залишаться для них незмінними ці умови або нова влада під тиском ЄС почне їх посилювати, як це сталося в сусідній Чорногорії, де з 1 листопада для росіян вводять візи ? Відповідь на це питання багато в чому залежить від того, яким з двох описаних шляхів розвиватимуться події в Сербії.
