Курські уроки. Чи перебуває війна в Україні в безвиході?
Ще з 2023 року серед експертів стала спільною думка, що війна в Україні перебуває у безвиході. Тому що за допомогою дронів, які воюють, армії повністю контролюють поле бою, швидко виявляючи та знищуючи будь-яку мету. Тому жодна зі сторін не може добитися перелому у війні, а просування якщо і йде, то дуже повільно і з великими втратами.
Зрозуміло, що у випадку деяких форс-мажорів у вигляді внутрішньої дестабілізації однієї з країн або повної деморалізації однієї з армій перелом, безумовно, можливий. Так само як і у разі застосування ядерної зброї.
Але якщо всього цього не станеться, то війна, згідно з цим поглядом, і надалі проходитиме у нинішньому форматі довгої війни на виснаження.
І ситуація на фронті останні два роки загалом підтверджує ці висновки.
Однак за цей час було все ж таки два винятки, коли одній із воюючих сторін вдалося прорвати фронт і здійснити глибокий прорив, зайнявши швидко велику територію. І обидва ці винятки трапилися в Курській області.
Перше – прорив ЗСУ у серпні 2024 року, який призвів у короткий термін до створення плацдарму в російському регіоні площею понад 1000 квадратних метрів.
Друге – швидке настання російських військ на початку березня 2025 року, яке призвело до майже повної ліквідації Курського плацдарму.
Перший виняток можна пояснити фактором раптовості, а також слабким російським командуванням на місцях, нечисленністю та поганою підготовкою військ РФ, які прикривали кордон.
А ось другий виняток цим не поясниш. Фактор раптовості там теж був у вигляді несподіваного прориву трубою. Проте він зіграв, скоріше, допоміжну роль, прискоривши процес. Також не йшлося про організований відхід з Курської області – як свідчать заяви українських військових, які брали участь у тих подіях, відхід проводився поспіхом та хаосом, супроводжуючись великими втратами.
Основні причини прориву російських військ у Курській області у березні 2025 року дають уявлення про те, за яких обставин війна може вийти з глухого кута.
Розберемо ці причини докладніше.
По-перше, встановлений росіянами з кінця лютого вогневий контроль за всіма шляхами постачання ЗСУ. Це було зумовлено ще у вересні 2024 року, коли під час першого контрнаступу російські війська змогли "зрізати" західний фланг плацдарму ЗСУ і ліквідувати загрозу блокування російських військ у Глушківському районі на південь від річки Сейм. З того часу контрольована українськими військами територія в Курській області перетворилася на простір, що прострілюється з усіх боків, вкрай незручний для оборони. І утримувалося воно виключно з політичних причин – з метою "розміну" цих територій на українців на переговорах із РФ. А для того, щоб при таких складних обставинах зберігати плацдарм туди постійно прямували резерви ЗСУ.
Вичерпання українських резервів і стало одним із ключових чинників втрати плацдарму. Поки їх вистачало, ЗСУ могли обороняти позиції, повільно відступаючи, але не допускаючи проривів та утримуючи ключові точки, які прикривали логістичні шляхи. Ситуація змінилася у січні 2025 року, коли українське військово-політичне керівництво в рамках концепції "посилення переговорної позиції" вирішило організувати контрнаступ на низці ділянок фронту. В основному на Донбасі (Покровськ, Торецьк тощо). Потік резервів у Курську область знизився. На додаток, деякі підрозділи звідти забрали. При цьому українські війська продовжували в Курській області проводити контратаки, які вартували великих втрат, але до великих поступів не призвели. І у лютому розпочався перелом. Російські війська змогли взяти Свердлікіно, а також просунутися на південь від Суджі, взявши під щільний вогневий контроль усі дороги, якими постачалося угруповання ЗСУ в Курській області. З того часу падіння плацдарму стало справою часу і прорив трубою лише прискорив крах української оборони.
Таким чином, повторилася ситуація серпня 2024 року, коли перекидання українських військ у Курську область призвело до прискорення наступу росіян на покровсько-курахівському напрямку, під час якого вони відсунули фронт на десятки кілометрів на захід від Донецька. З тією лише відмінністю, що минулого року ЗСУ змогли зайняти великі території в Курській області, а цього року серйозного просування в українських військ на Покровському напрямку не було (і зараз там знову йде наступ росіян), а майже весь плацдарм у Курській області виявився втраченим.
Другий ключовий фактор, який дозволив росіянам здійснити прорив – це захоплення панування у повітрі шляхом масованого використання безпілотників, керованого досвідченими екіпажами. У тому числі і безпілотників на оптоволокні. Це й дозволило "обнулити" логістику та порушити постачання ЗСУ (до речі, швидкий прорив українських військ у серпні 2024 року також багато в чому пояснювався захопленням у перші дні панування в небі).
Таким чином, якщо підсумувати, то прорив росіян забезпечили два фактори – перерізання логістики шляхом досягнення переваги у дронах та вичерпання резервів ЗСУ, які могли б утримати фронт від обвалу.
Тому якщо подібна ситуація складеться і на інших ділянках фронту, то й там можливе повторення прориву. Схожа на "курську" конфігурація фронту, до речі, зараз складається на південний схід від Костянтинівки після просування росіян між Покровськом та Торецьком. Там українські війська опинилися у виступі, що прострілюється з усіх боків російськими дронами.
З ряду інших ділянок фронту також повідомляють про перекидання великих резервів російських військ, а також про наростаючу перевагу РФ у дронах.
Про те, що ситуація для ЗСУ у зв'язку з цим ускладнюється, визнають і багато українських військових та експертів.
Тому в найближчі місяці (якщо війна продовжиться і не буде укладено перемир'я) розвиток ситуації на фронті визначатиметься відповіддю на питання – чи зможуть українські війська різко посилити дронову складову, щоб завдати російським військам, що наступають, великі втрати, мінімізувавши їх чисельну перевагу, а також чи буде для виконання цих завдань достатньо резервів.
Докладніше про стратегію України та Росії на найближчі місяці ми писали в окремому матеріалі.
