У 2024 році ми опублікували статтю "Влада "Офісу", в якій описали, як кол-центри стають одним із найважливіших економічних та політичних гравців в Україні.
Не можна сказати, що ця тема була повністю табуйована. Про те, що існують шахрайські кол-центри ("офіси"), знали всі, як і те, що їхнім кришуванням займаються корумповані силовики. У Верховній Раді навіть голосували за законопроект про боротьбу з ними, але далі за перший читання він не пройшов.
На найвищому ж державному рівні, як і серед західних партнерів, ця тема практично не піднімалася.
Причина у тому, що основними жертвами кол-центрів, як вважалося, є росіяни. При цьому самі "офіси" були тісно інтегровані з українськими силовими структурами у війні з Росією - аж до того, що фінансували спецоперації всередині РФ і брали участь безпосередньо в їх здійсненні.
Проте приблизно з 2024 року ситуація почала поступово змінюватись. У РФ удосконалили антифрод-системи (програмні комплекси, які аналізують користувальницькі дії та транзакції для виявлення та запобігання шахрайству), і "офісникам" стало набагато важче розводити росіян. Це визнають і українські експерти.
Тому кол-центри все більшою мірою стали перемикатися на українців та мешканців європейських країн. І зараз, як мовиться в доповіді організації Global Initiative Against Transnational Organized Crime (GI-TOC), що базується в Женеві, росіяни становлять лише 10-15% клієнтів "офісів".
Відповідно європейці почали все частіше ставити питання Києву. Українська влада реагувала на них демонстративними облавами на кол-центри, але практично це мало що змінювало.
І тут раптом у серпні раптовий інтерес до боротьби з кол-центрами прокинувся у президента Володимира Зеленського. Він вимагає від силовиків активізації зусиль і вніс до Ради законопроект про боротьбу з "офісами".
Як стверджують близькі до НАБУ ЗМІ, таке "пробудження" сталося лише тому, що президент дізнався про справу "Карфаген", що розслідується антикорупційними органами, про кришення прокуратурою та іншими правоохоронними органами кол-центрів. Він вирішив заздалегідь продемонструвати, що теж бореться із "офісами", давши команду організувати демонстраційні облави.
Ну а далі НАБУ публічно оголосило про "Карфаген" і тема кол-центрів та їх кришення стала обговорюваною повсюдно.
Але що насправді відбувається в цій кримінальній галузі? Хто справді покриває "офіси" і з чим пов'язані постійні розбирання між ними? Про все це ми поговорили з одним із правоохоронців з великим стажем на керівних посадах, який уже багато років займається аналітичною роботою з вивчення кол-центрів та інших шахрайських схем.
Далі наводимо його розповідь.
Почнемо з того, що операція "Карфаген" до теми кол-центрів має лише формальне. Це частина війни НАБУ із президентською силовою вертикаллю. Антикорупційні органи збирають інформацію і про Офіс генпрокурора, і про СБУ, і про ГБР у пошуках компромату. І до рук НАБУ потрапила тема прокурорів та кол-центрів, хоча могла бути будь-яка інша.
Тепер про те, що саме розкрило НАБУ у рамках своєї операції.
З повідомлень ЗМІ складається враження, що Офіс генпрокурора через систему "єдиного вікна" кришував половину всіх кол-центрів. Але це дає принципово неправильне уявлення про структуру ринку. Донедавна він складався із трьох частин. Перша - це мережа кол-центрів "Хімпром", підконтрольна Єгору Буркіну, він же Мексиканець. Друга – мережа кол-центрів, підконтрольна конгломерату бізнесменів із Дніпра. Третя — це решта, дрібніші структури.
Перші дві сітки жодним прокурорам через "єдине вікно" ніколи не платили та не платять. Вони мають дуже широкі зв'язки у керівництві силових структур та військово-політичному керівництві України. І вирішують питання зовсім на іншому рівні. А ось дрібніші "офіси" мали "несистемні дахи" на рівні окремо взятих силовиків, військових, політиків, регіональних діячів, найчастіше не найвищого рівня. І, відповідно, грошей нагору по вертикалі від цього даху ніхто не передавав.
І ось деякий час тому окремі креативні особи в правоохоронній системі України вирішили з цією махновщиною покінчити, навести на ринку порядок і дріб'язок приручити, як свого часу за Януковича "родина" замкнула на собі всю готівку.
Була запропонована досить зручна і цілком комфортна для "офісників" схема "єдиного вікна": платиш на місяць фіксовану суму і потім із неї, як із спільноти, йде частка на різні силові структури. Тобто всі в долі, у темі, всі розуміють, що ці "білі" кол-центри чіпати не треба. Нехай спокійно працюють та багатіють.
Для того, щоб загнати в цю схему якнайбільше "офісів", на тих, хто не платить, почали влаштовувати облави. Відповідно почали виникати конфлікти з колишніми дахами дрібних "офісів". Особливо після того, як минулого року платіж через "єдине вікно" вирішили збільшити.
Зважаючи на все, через ці конфлікти скривджені люди і злили НАБУ інформацію про схему "єдиного вікна". Але все це, повторюся, стосується лише порівняно невеликої частини кол-центрів. Основні гравці — Мексиканець та дніпровські — стоять трохи осторонь. Вони мають свої важливі справи — розбирання один з одним.
Політично позиції сильніші, звісно, у дніпровських. Тому вони вже давно намагаються руками силовиків розправитись із "Хімпромом". І облави на його кол-центри точаться постійно. Але й Мексиканця так просто не візьмеш. Він установив міцні горизонтальні зв'язки з рядом ключових людей у силовому блоці. Він же фінансує і низку військових підрозділів. Тому знищити його структури непросто. Та й сам він робить іноді атакуючі дії проти своїх конкурентів.
Останні криваві розбірки — викрадення та розчленування дніпровця Ігоря Комарова та спроба викрадення сина дніпровського бізнесмена Петровського на Балі, замах на дніпровця Єрмолаєва в Монако — є, скажімо так, відлунням цього протистояння і, по суті, це ланки одного ланцюга. Така напруга на ринку легко зрозуміла. Під час війни, яка дедалі більше руйнує звичайний громадянський бізнес, в Україні залишаються дві ключові теми надійного і при цьому грандіозного заробітку. Перша – це освоєння військового бюджету. Розбірки там точаться, може, й не такі брутальні, як розчленування на Балі, але не менш жорсткі. Загострення внутрішньополітичних процесів — ворожнеча Федорова та Зеленського, відставка Федорова, наїзди НАБУ на президентську вертикаль — у своїй основі має одне головне питання: хто освоюватиме величезні гроші, що виділяються на оборону. Ну а друга – це кол-центри. GI-TOC пише, що вони заробляють 12 млрд. доларів на рік. За моїми оцінками, ще більше. Але навіть 12 млрд — це не секундочку більше половини від усього українського агроекспорту минулого року. Тому не варто дивуватися ні кількості скандалів, ні кількості замахів, пов'язаних із "офісами". Ситуація чимось нагадує середину 1990-х, коли основні гроші в Україні робилися на постачанні газу. І під час розбірок навколо цього ринку загинули Ахать Брагін, Шведченко, Момот та інші. Тільки тоді основна боротьба велася між дніпропетровськими та донецькими, а зараз між дніпропетровськими та мексиканськими.
