Чи потребує Україна мігрантів?
В останні дні широко обговорюється тема завезення мігрантів в Україну для вирішення проблем із робочою силою та демографією. Особливий резонанс викликала заява глави Офісу Президента Кирила Буданова щодо залучення жителів Африки.
Але насправді ця дискусія взагалі поки що безпредметна. Тому що теза "Україні не вистачає робочої сили, а тому треба її звідкись ззовні завозити" - далеко не така очевидна, як здається.
Спочатку проблему варто розбити на дві дуже різні частини.
Перша – проблема із робочою силою під час війни. Вона справді є і причини її очевидні: мільйони людей поїхали за кордон, частина чоловіків в армії, частина ховається від мобілізації додому. Нестача певною мірою компенсується за рахунок припливу переселенців з прифронтових та захоплених територій, а також за рахунок тих, хто працює "на відстані". Але це цілком проблеми не вирішує.
Тому вже понад рік мусується тема "роботодавці хочуть залучати іноземних працівників". Однак, як ми вже писали, подібні приклади поки що носять одиничний характер. З одного боку, через організаційно-нормативні складнощі (особливо якщо йдеться відразу про сотні працівників). З іншого боку – Україна, що воює, із середньою зарплатою близько $650 до відрахування податків не така вже приваблива для трудових мігрантів. Тим більше, що вони мають можливість поїхати в багато інших країн, де війни немає, а зарплати значно вищі.
Друга частина – це проблеми із робочою силою після завершення війни. Однак вона багато в чому надумана. Насамперед – невідомо скільки взагалі потрібно буде працівникам України після закінчення бойових дій. Відповідь це питання залежить від цього, у якому обсягу очікуються інвестиції відновлення країни. Якщо їх, наприклад, практично взагалі не буде (а такий варіант, до речі, можливий), то й тих людей, які зараз перебувають на території України, буде занадто багато для підтримки життєдіяльності галузей, що вижили після війни. Якщо потік інвестицій буде невеликий, то цілком можливо і тих чоловіків, які перестануть ховатися від мобілізації або демобілізуються з армії. Якщо інвестиції потечуть і буде створено багато робочих місць із добрими зарплатами, то цілком імовірно, що повернеться дуже багато українців з-за кордону. Іншими словами, після війни не стоятиме питання про нестачу робочої сили в Україні. Стоятиме питання про те, скільки нових робочих місць буде створено і які там будуть зарплати. І якщо нові робочі місця активно створюватимуться і платитимуть там добре, то, звичайно ж, насамперед потрібно зробити ставку на повернення наших громадян, а не на завезення мігрантів.
Хоча, безумовно, питання не лише у зарплатах, а й у загальному повоєнному стані держави. Якщо в Україні наростатиме правове свавілля, країну захлисне вал криміналу, а військові спробують перетворитися на "польових командирів", поставивши під свій контроль цілі міста та регіони, то зрозуміло, що в таке "європейське Сомалі" ні українці не повернуться, ні трудові мігранти не поїдуть. Та й інвестицій жодних не буде.
Зрештою, говорячи про ринок праці, не можна забувати про глобальні технологічні зміни. Роботизація та масове впровадження систем штучного інтелекту, як заявляють експерти та підприємці ( наприклад, Ілон Маск ), вже найближчим часом може призвести до масового скорочення робочих місць у багатьох галузях. І це ще одна причина не поспішати із залученням іноземної робочої сили.
Однак питання про завезення мігрантів може постати не з економічних, а з політичних причин – у процесі переговорів щодо вступу до Європейського Союзу. ЄС постійно намагається "перерозподіляти міграційний тягар" між різними країнами. А тому цілком може виставити Україні однією з умов вступу прийом мігрантів за затвердженими квотами. Щоправда, з урахуванням різко негативного настрою з цього приводу громадської думки в Україні продавити таке рішення буде дуже непросто. Тим більше, що перед очима є приклад східноєвропейських країн, які подібні спроби ЄС регулярно та успішно відбивають уже багато років.
