Про місію з розблокування Ормузької протоки
Президент США Дональд Трамп висунув ідею створити "коаліцію" для розблокування Ормузької протоки із залученням військових кораблів країн НАТО. Однак з нею виникла приблизно та сама проблема, що і зі спробами американців залучити у війну проти Ірану його сусідів для наземних операцій проти ісламської республіки: в обох випадках у партнерів США виникає резонне питання, а де армія та флот самого Трампа.
Тим часом їх на Близькому Сході в зоні бойових дій поки що значної кількості немає.
Ті далеко не численні сухопутні сили, які американці мали в регіоні, напередодні війни з Іраном були частково виведені з баз, а частково розосереджені, щоб мінімізувати збитки від іранських ударів. Тоді чому інші країни повинні посилати своїх солдатів воювати з Іраном, якщо Трамп не відправляє своїх і поки що веде мову лише про відправку кількох тисяч морпіхів, здатних на обмежені точкові операції ?
Американський флот також відведений на пристойну відстань від іранських берегів. І хоча вже більше тижня різні офіційні особи у Вашингтоні заявляють, що ВМФ США готується супроводжувати танкери через Ормузьку протоку, цього досі не сталося. Причини обережності Вашингтона зрозумілі: кораблі в Ормузькій протоці відразу стануть мішенню для Ірану. Будуть потоплені та жертви серед американських військових, що може стати внутрішньополітичною катастрофою для Трампа. А Білий дім так ризикувати не хоче.
Тому коли Трамп закликає інші країни відправити флот для розблокування протоки, але при цьому не відправляє туди свою, побоюючись жертв, то в інших країн напрошується очевидне питання: якщо найсильніший у світі американський військовий флот боїться конвоювати судна в Ормузькій протоці, то чому це повинні робити інші, дістаючи каштани з багаття, яке не вони розіграють?
Щоправда, Трамп наводить аргумент, що від перекриття Ормузької протоки страждають насамперед не США, а країни – споживачі нафти: європейці, Японія та Китай. Щоправда, останній тут одразу можна винести за дужки: для Пекіна ситуація хоч і призводить до певних витрат у вигляді зростання цін на енергоносії, у стратегічному плані вкрай вигідна, адже його головний геополітичний суперник втягнувся у війну з незрозумілими для себе наслідками.
Але і для союзників США по НАТО посилати свої сили під іранські удари вкрай ризиковано, оскільки це загрожує жертвами у війні, яку не почала Європа і яка в Європі вкрай непопулярна.
Тому Трамп стоїть перед дилемою: втягуватися у війну за повною програмою, посилаючи на Близький Схід війська і підводячи флот до іранських берегів, що загрожує великими жертвами без гарантій швидкого успіху, або виходити з конфлікту, оголошуючи про свою перемогу, як це радять уже деякі соратники.
Але й другий шлях для Трампа вкрай небезпечний. Ми вже писали, що в такому разі Іран стане безумовним переможцем у війні, оскільки показав, що саме він контролює Ормузьку протоку і може її перекривати будь-якої миті. А американці нічого з цим вдіяти не можуть.
Для Вашингтона це матиме наслідки стратегічного значення. До останнього часу вся система союзів Америки, особливо на Близькому Сході, трималася на уявленні про те, що США найсильніший у світі військовий флот, який може контролювати всі ключові торгові маршрути і бути гарантом безпеки для американських партнерів. Але тепер виявляється, що навіть Ормузька протока Штати не можуть розблокувати.
А отже, якщо війна зупиниться на нинішньому етапі, для тих самих монархій Затоки постане питання пошуку нового, більш надійного партнера, який зможе гарантувати повернення до колишнього процвітання та багатства. І насамперед партнером буде розглянуто союзний Ірану Китай, який таким чином зможе отримати контроль над ключовим нафтоносним регіоном планети.
Звичайно, такий сценарій Трамп допустити не може. Що і є для нього головною перешкодою швидкого виходу з війни.
Однак не очевидно, що і на повноцінне включення США у війну Трамп готовий зараз піти, враховуючи як політичні, так і економічні ризики, насамперед величезні витрати бюджету, що посилює проблему дефіциту скарбниці та збільшення держборгу. Тому поки що Вашингтон намагається тим чи іншим способом залучити у війну інші країни, а також викликати бунт чи переворот усередині еліт Ірану.
Але поки що ні того, ні іншого не виходить, а тому Білий дім все ближче до вкрай неприємного вибору: виходити з війни найближчим часом, по суті подарувавши перемогу Ірану, або втягуватися до неї на повну.
