Що показало перемир'я в Олешках та чому припинення вогню на берегах Дніпра логічно зробити постійним
Вчора пізно ввечері закінчилося перемир'я в Олешках та Херсоні, яке стало найтривалішим припиненням вогню з початку вторгнення.
Завдяки перемир'ю вдалося евакуювати 750 мирних мешканців Олешок. Це вже само собою великий успіх гуманітарної місії.
Але значення перемир'я, як ми писали, у цьому.
Воно показало, що воюючі сторони можуть домовлятися про припинення вогню і, головне, потім дотримуватись цих домовленостей: порушень перемир'я зафіксовано майже не було.
І це дуже важливий момент, який створює технічну основу для організації припинення вогню і на всьому фронті, якщо буде ухвалено відповідне політичне рішення.
При цьому паблік з обох боків — як української, так і російської — заявляли, що армії противників використали перемир'я для зміцнення своїх позицій, ротації особового складу, підвезення боєприпасів тощо. Заяви зробили і Генштаб ЗСУ, і прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков. Однак спочатку неможливо було припустити, що як ЗСУ, так і російські війська не використовуватимуть режиму припинення вогню для зміцнення своїх позицій. Це було цілком очікувано.
Інше питання, що перемир'я та сама тема гуманітарної катастрофи у прибережних районах Херсонської області показали абсурдність бойових дій тут. У принципі, те, що зараз відбувається взагалі на всьому фронті, — безглузда бійня, коли мінімальні поступи даються ціною сотень і тисяч життів солдатів без зміни стратегічної ситуації. Однак у Херсонській області ця бійня безглузда вдвічі, оскільки навіть мінімальних змін лінії фронту не відбувається, якщо не брати до уваги мляве протистояння на островах.
Єдиним наслідком цієї ситуації є втрати особового складу, жертви серед цивільних та страждання мирного населення на обох берегах Дніпра.
Навіщо тоді тут ведуться бойові дії? Відповідь обох армій — щоб не допустити нові "Кринки". Тобто висадку десанту супротивника зі створенням плацдарму на іншому березі. Це завдання-мінімум. А завдання-максимум – настільки послабити супротивника, щоб самим провести десант.
Для цього, за логікою військових, і слід відстежувати рух ворога, не давати йому створювати ударні угруповання для форсування річки, знищувати його логістику. Що й виливається в постійні удари по містах на обох берегах Дніпра, в дистанційне мінування основних в'їздів та виїздів з них, в атаки на будь-який транспорт і людей (військові часто використовують для пересування цивільні авто та одягаються у цивільний одяг), а також в удари по житлових кварталах, якщо там виявляються місця розташування операторів.
Однак ця логіка є ущербною. Приклад висадки десанту ЗСУ у Кринках у 2023 році якраз і показав, що це вкрай складна операція та утримати плацдарм практично неможливо. Згодом все одно доведеться відступати, зазнавши дуже великих втрат.
При цьому з 2023 року дронів стало ще більше, і вони стали ще більш смертоносними. Отже, плацдарм проіснував би ще менше часу.
Тому для обох сторін набагато логічніше використовувати наявні резерви (далеко не безмежні) для активізації наземних операцій на інших ділянках фронту, а не для вкрай небезпечного форсування однієї з найширших рік Європи з величезним ризиком повного провалу операції.
У зв'язку з цим абсолютно здоровим рішенням було б оголошення постійного перемир'я на берегах Дніпра. Причому не лише в Херсонській області, а й у частині Запорізької — там, де лінія фронту пролягає Каховським водосховищем і де складається схожа ситуація. А також на Кінбурнській косі.
Зрозуміло, що очікувати рішення про довгострокове перемир'я поки що важко. Знову почнуть говорити про те, що "не треба давати фору супротивникові, дозволяючи йому посилювати свої позиції". Проте перемир'я в Олешках показало, що сторони все-таки можуть домовлятися і дотримуватися домовленостей. І це, безумовно, серйозний аргумент для досягнення ширшої угоди про припинення вогню, якщо на те буде політична готовність країн, що воюють.
