Три тижні війни в Ірані. Головна проблема для Трампа
Сьогодні виповнюється рівно три тижні з початку війни США та Ізраїлю проти Ірану.
У 2003 році стільки часу знадобилося американцям, щоб розбити армію Іраку і захопити Багдад.
Зараз для Штатів все йде далеко не таким швидким переможним маршем.
Вже зрозуміло, що спочатку вони мали розрахунок на повторенні досвіду Венесуели, коли захоплення Ніколаса Мадуро призвело до різкого коригування політики країни у вказаному Вашингтоні напрямі.
Так само, судячи з усього, хотіли вчинити і в Тегерані – убити керівництво Ірану, після чого його змінники пішли б на "операцію" з американцями.
Але так не вийшло. Війна триває вже три тижні, але в Ірану, незважаючи на переможні реляції американців та ізраїльтян, поки що не закінчуються ні ракети, ні дрони. А за низкою підрахунків іранці навіть почали нарощувати інтенсивність ударів. У тому числі й щодо нафтогазових об'єктів у країнах Перської затоки. Через що, а також через блокаду Ормузької протоки, ціни на нафту різко злетіли. При цьому сам Іран свою нафту спокійно продає, збільшуючи прибутки за рахунок збільшення вартості експорту. Та ще й бере плату з інших країн за прохід суден через протоку.
Символом безпорадності США в цій ситуації стали наміри зняти санкції з іранської нафти, щоб збити ціни на світовому ринку (при тому, що це призведе до значного зміцнення військово-економічних позицій Ірану).
Періодично мусується питання про наземну операцію США та Ізраїлю проти Тегерана. Але сухопутних військ у Штатів у регіоні практично немає (і це принципова відмінність від ситуації 1991 та 2003 років). І навіть флот відведений пристойну відстань від берега, щоб мінімізувати втрати.
ЗМІ пишуть про 5000 морпіхів, які пливуть на Близький схід. Вважається, що вони можуть спробувати захопити острів Харк, яким йде 90% всього експорту іранської нафти.
Але, як ми вже писали, по-перше, це буде не так просто зробити. По-друге, за нинішніх умов далеко не факт, що Іран після цього піде на якісь поступки. По-третє, начебто жертвами стануть нафтогазові об'єкти всіх країн регіону, після чого ціни на нафту відлетять у космос. А цього, як видно з реакції Вашингтона, там все ж таки побоюються. Та й Ормузька протока захоплення Харка не розблокує.
Для того, щоб розгромити Іран сухопутними силами, потрібні сотні тисяч або навіть мільйони солдатів, яких зараз у Америки під рукою і близько немає.
У такій ситуації США має вибір між двома шляхами і обидва вкрай важкі.
Перший - прямо зараз закінчити війну, оголосивши про свою "перемогу", що пропонують президенту США Дональду Трампу деякі його радники. Вчорашні його заяви про можливість "згортання операції, тому що майже всі цілі вже досягнуті", також начебто натякають на такий варіант.
Але на практиці це означатиме фіксацію абсолютної перемоги Ірану, оскільки саме він у ході нинішньої війни на даний момент встановив контроль над Ормузькою протокою, і американці цьому ніяк не могли перешкодити. І навіть якщо Трамп зараз закінчить війну, оголосивши про "перемогу", це не означає, що Іран розблокує протоку. Він збереже його під своїм контролем.
І коли Трамп каже, що США не цікава протока, оскільки вони ним не користуються, а значить і її розблокуванням мають займатися інші країни, які через неї отримують нафту, то це означає, що він фактично радить цим "іншим країнам" йти домовлятися з Тегеранам про умови розблокування. Бо важко уявити, що ті ж європейці з їх куди слабшим, ніж у США флотом, якщо американці завершать війну та "умиють руки", самі почнуть бойові дії з Іраном. Не кажучи вже про Індію, Китай та інші незахідні країни.
Усі вони підуть не воювати, а домовлятися із Тегераном. Так само, як і нафтогазові монархії Затоки, яким потрібно відновлювати свій експорт. І якщо потрібно для цього "вирішувати питання" з Тегераном (і з Китаєм і РФ, що стоять за його спиною), то вони їх вирішуватимуть.
Таким чином, американський вплив у ключовому регіоні планети буде майже повністю скасовано. Хоча мета у війні в американців була зворотна - взяти під свій контроль родовища нафти і газу Ірану.
Тобто якщо війна закінчиться на нинішньому етапі, це стане стратегічною поразкою для США. Причому в масштабах набагато більших, ніж В'єтнам або Афганістан.
Тому багато спостерігачів і не вірять у риторику Трампа про "згортання операції". Тим більше, що сам президент США паралельно заявляє, що припиняти вогонь не має наміру.
А це означає для Трампа другий шлях: тим чи іншим чином вести війну далі з метою добитися фактичної капітуляції Тегерана – бомбити далі країну, вбивати її лідерів, провокувати всередині країни бунт чи внутрішньоелітний переворот, спробувати захопити острів Харк чи провести якусь іншу точкову наземну операцію. Зрештою, спонукати до вступу у війну з Іраном його сусідів, чого поки що не виходить.
Незважаючи на скептицизм, що панує в пресі, щодо можливості успіху США у разі продовження війни, повністю виключати такий варіант не можна. Військовий потенціал Америки не можна недооцінювати.
Однак, на цьому шляху для США є і дуже багато ризиків, які можуть поламати всі плани.
Головний із них – ризик втрат. Війна вкрай непопулярна у США і будь-які втрати можуть спричинити всередині країни політичне цунамі та масштабну внутрішню дестабілізацію.
Другий ризик – економічні наслідки США затягування війни. З одного боку – це зростання цін та розкрутка інфляції. З іншого – зростання державних видатків, що різко загострює проблеми з бюджетом та з держборгом. Безумовно, самі США також багато в чому виграють від зростання цін на нафту і газ. Але ця вигідна може не перекрити описані вище проблеми та призвести до тяжких наслідків.
Третій ризик – надання підтримки Ірану із боку зовнішніх сил. Насамперед - з боку Китаю. Така підтримка дасть Ірану стратегічну стійкість, різко знизивши шанси на успіх американських військових планів.
Прямих підтверджень такої підтримки наразі немає. Але є вже багато непрямих ознак того, що вона виявляється. ЗМІ пишуть, що Китай та РФ допомагають розвідданими. Періодично з'являється інформація, що китайці можуть передавати і зброю (хоча доказів цього ще не надано). За великим рахунком підтримку Ірану надає і європейська преса, наповнена критичними статтями на адресу Вашингтона.
І тут ми наближаємося до головної проблеми Трампа.
Поширена думка, що "Ізраїль втягнув США у війну з Іраном". Однак це сильно спрощує ситуацію та приховує головні мотиви участі у війні американців. І це зовсім не на допомогу Ізраїлю.
Ми вже писали, що війна в Ірані – ключовий елемент елемент реалізації нової стратегії Вашингтона щодо збереження глобального домінування США через заміну міжнародного права правом сильного та через контроль над основними родовищами енергоносіїв для того, щоб диктувати через цей важіль умови своїм головним конкурентам – Китаю та Європі.
Природно, що успіх Вашингтону на цьому шляху не потрібен ні Китаю, ні Європі, ні, за великим рахунком, Росії, яка хоч і користується збільшенням цін на нафту для зростання своїх доходів, але при цьому для РФ є загроза, що вона, як найбільша у світі країна за запасами корисних копалин, стане наступною в переліку цілей США, якщо їм Іраном.
Крім того, ця геополітична лінія стикається і з дуже потужною внутрішньоамериканською опозицією. За великим рахунком, окрім неоконсерваторів – частини імперськи налаштованого республіканського істеблішменту, пов'язаного з ВПК та нафтогазовим бізнесом, цю лінію ніхто не підтримує.
А тому і у світі, і всередині Штатів дуже багато сил, які не бажають перемоги Трампа. А з надійних союзників у нього хіба Ізраїль.
І це стратегічна проблема для Білого дому – надто велика кількість охочих «поламати» його новий геополітичний курс, використавши для цього війну в Ірані.
