Вибори відбулися у спокійній обстановці. Фото: пояснюємо.

Вибори до Державної Думи РФ, що відбулися вчора, цікаві не стільки тим, що на них сталося, скільки тим, чого під час них не сталося. А саме не було жодних потрясінь, які до того багато хто очікував, пам'ятаючи досвід протестів на Болотній наприкінці 2011 року після парламентських виборів.

Зараз вибори пройшли цілком спокійно. Єдина жорстка вчорашня подія – приліт по Московському НПЗ. Але на загальний процес він мало вплинув.

При цьому вибори проводилися у складній обстановці посилення паливного дефіциту, втоми від тривалої війни, відсутності проривів на фронті та чуток про майбутню мобілізацію. Але жодна з причин не призвела до дестабілізації, і передвиборча боротьба завершилася за заданим владою планом із заздалегідь визначеним результатом: понад дві третини місць у Держдумі отримала "Єдина Росія".

Тому в Кремлі, очевидно, ці вибори сприймають як тріумф керованості країною та доказ того, що сподівання зовнішніх сил на великі потрясіння в РФ і, отже, на її поразку у війні марні: все буде стабільне, все буде під контролем.

"Кампанія пройшла досить спокійно. Для кампанії в країні, що воює, вкрай спокійно. Це дуже хороший показник, у тому числі і для наших зовнішньополітичних партнерів, що ситуація стабільна", - заявив один з провідних російських політтехнологів, близький до Кремля Євген Мінченко.

Багато в чому такого результату було досягнуто за рахунок попереднього зачистки передвиборчого поля від тих, хто потенційно міг порушити заданий Кремлем повістку.

Добре відома історія із усуненням від виборів "Яблука" - єдиної партії, яка виступала за припинення війни. Також, зважаючи на все, Кремль заборонив усім учасникам виборів критикувати курс Володимира Путіна у війні з Україною. І хоча на початку кампанії окремі члени КПРФ дозволяли собі заклики до якнайшвидшого світу, згодом вони звучати перестали.

Менш помітним виявився інший важливий процес - припинення Кремлем спроб отримати політичну суб'єктність пулу ультраправих Z-діячів, які свого часу готували ґрунт для заколоту Євгена Пригожина і досі займаються розгоном "зради" щодо командування армії та розпалом різних протиріч у російському суспільстві, насамперед міжнаціональних та міжнаціональних.

Вони ж активно розгойдували ситуацію на початку року щодо відключення Телеграма та інших проблем, у чому бачили спробу цього середовища і сил, що стоять за нею, послабити внутрішньополітичний блок Кремля, отримавши контроль над передвиборчим процесом.

Також це середовище натякало, що добре створити партію російських націоналістів і допустити її на вибори.

Однак у результаті в Кремлі жодних змін не відбулося, а щодо "російської партії" ультраправим дали від воріт поворот. Що з погляду російської влади логічно: якщо створювати партії за етнічною та релігійною ознакою, то відразу ж розпочнуться рухи зі створення партії мусульман, партії народів Сибіру тощо, що закладе бомбу величезної сили під РФ.

Ця ситуація показала, що Кремль зробив висновки з заколоту Пригожина і тепер уважно стежить за тим, щоб його середовище не набуло політичної суб'єктності. Так, влада використовує її представників у своїх інформаційних цілях, зокрема, для ін'єкцій "озверину" в небажане мілітаризуватися російське суспільство, щоб тримати в тонусі генералітет і для залякування інакодумців, але їх спроби вийти в політику блокуються.

Тобто загалом Кремль припинив спроби винести на вибори чужі йому сенси як з боку антивоєнно-ліберального табору, так і ультраправих. Це такий собі центризм у кремлівському розумінні.

Але нинішні вибори до Держдуми були примітними ще й тим, що багато хто сприймав їх як якийсь вододіл, за яким настануть великі зміни. Найбільш поширені очікування були пов'язані з мобілізацією, підготовку якої влада спростовує. Також у Європі були очікування, що найближчим часом Кремль зробить кроки щодо ескалації, що Москва теж заперечує.

А Володимир Зеленський нещодавно заявив, що після виборів Кремль буде готовим піти на переговори про перемир'я.

Що з цього відповідає дійсності?

Насамперед слід сказати, що незважаючи на те, що вибори пройшли спокійно і за визначеним Кремлем планом, це не скасовує проблем, які перед ним стоять.

За російськими НПЗ та іншими об'єктами продовжуються прильоти, взимку під ударом можуть виявитися і об'єкти енергетики, а на фронті немає рішучого перелому на користь армії РФ: на частині дільниць йде її повільне просування, на інших фронт став, на третіх ініціативу перехоплюють ЗСУ. Так, повітряні удари завдають все більшої шкоди українській економіці, але це вплине на можливості опору України, тільки якщо взимку РФ зможе остаточно покласти енергетику, а Європа не зможе або не захоче збільшити фінансування для покриття недостачі в бюджеті. І те, й інше може і не статися.

Разом з ударами ЗСУ по тилах війна стає все більш обтяжливою для РФ. Путін заявив, що на майбутні роки дефіцит бюджету буде збільшено майже вдвічі – до 2% ВВП. Це вказує як на заплановане зростання військових витрат, так і на те, що у своїх прогнозах Кремль враховує збитки, що завдаються українськими ударами. Щоправда, дуже велику підтримку бюджету надають високі ціни на енергоносії через війну в Ірані, багато в чому нівелюючи вплив негативних факторів. Але чи це довго триватиме, невідомо.

На такому тлі в суспільстві посилюються втома від війни і нерозуміння, навіщо вона ведеться. Та й влада особливо не пояснює, яким чином і коли саме з нинішньою динамікою на фронті вони мають намір домогтися "виконання всіх цілей СВО" або хоча б вийти на кордони Донецької області.

Поки що це не призводить до внутрішніх потрясінь і зростання протестних настроїв, що показали і вибори до Держдуми, і реакція населення на проблеми, що виникають через війну, наприклад, паливну кризу. Головним цементуючим фактором, як і раніше, залишається страх перед смутою, який у суспільстві перевищує страх перед війною, що тривала, і втратами на ній. З двох зол - повторення подій 1917 і 1991 років із загрозою розпаду держави або продовження бойових дій - росіяни, як і раніше, вважають меншим останнє.

Тим більше що досі щодо війни Кремль вів "центристську" політику: з одного боку, декларував продовження "СВО" до досягнення всіх цілей, з іншого - намагався зробити так, щоб суспільство її особливо не відчувало в повсякденному житті, щоб зростали доходи населення, економіка не повністю не переходила на військові рейки з жорстким урізанням громадянських мобілізації.

Це і було практично офіційною ідеологією "Єдиної Росії" на виборах.

"Ми постійно чуємо розмови про те, що треба мобілізувати всю економіку, на війну розгорнути і так далі. Але якщо не буде економіки мирного життя, не буде податків, не буде доходів населення, політична ситуація зовсім буде інша і ми не досягнемо успіху у війні. мер Москви Сергій Собянін.

Очевидно, що Кремль хотів би й надалі продовжувати цю ж "центристську" лінію в дусі неспішної війни на виснаження, розраховуючи за якийсь час домогтися краху оборони України та, можливо, дочекатися серйозних змін політики Європи у зв'язку із внутрішньополітичними процесами та економічними проблемами.

Однак ця стратегія можлива лише у випадку, якщо Росія матиме достатньо фінансових ресурсів, а ситуація на фронті різко не зміниться в гіршу для РФ сторону. Але й те й інше під питанням через українські удари, що тривають, по тилах і непростій ситуації на полі бою, про що писалося вище.

І якщо у Кремлі дійдуть висновку про неможливість колишньої стратегії, то перед ним буде вибір із чотирьох варіантів.

Перший – це мобілізація. Активно ходять чутки, що це рішення вже ухвалено і буде оголошено невдовзі після виборів. Але влада їх заперечує. Соціально-політичні витрати мобілізації для Кремля будуть більшими, тому після осені 2022 року до питання мобілізації він не повертався. Але якщо таке рішення буде ухвалено, то воно стане чітким знаком, що колишню стратегію Путін уже залишив у минулому.

Другий – застосування ядерної зброї у війні з Україною. Ми вже не раз писали, що воно несе свої ризики і для Росії, тому Кремль може на це зважитися лише у разі вкрай несприятливого розвитку воєнної ситуації.

Третій – ескалація у відносинах з Європою з перспективою висування ультиматуму: чи припинення підтримки України, чи війна, яка дуже швидко може перерости в ядерну. Розрахунок тут робиться на те, що європейці за жодних обставин не оберуть війну і погодяться на всі умови. Тут теж є ризики, що розрахунок не виправдається, і РФ буде втягнута в бої ще й з європейцями, опинившись перед перспективою необхідності застосування ядерної зброї, оскільки звичайними озброєннями росіяни війну на два фронти не потягнуть. Тому в Москві на експертному рівні та в блогосфері йде своєрідна дискусія з цього приводу. Радикальне крило виступає за ультиматум європейцям, будучи впевненим, що ті не ризикуватимуть загрозою ядерної війни і одразу приймуть усі умови. Помірковані вважають, що гнати коней не треба, і Європа рано чи пізно сама здригнеться і піде на домовленості з РФ під вантажем внутрішніх політичних та економічних проблем, а ескалація може цьому перешкодити.

Четвертий - завершення війни по лінії фронту, що позбавить РФ необхідності і мобілізації, і переведення економіки на військові рейки, не кажучи вже про застосування ядерної зброї. У цьому війна у разі формально закінчиться перемогою Росії: вона здобула 20% території суміжної держави, не втративши свою. Однак цей варіант Кремль офіційно відкидає, залишаючи в силі колишні умови, які відкидають Україна та Європа (виведення військ із Донбасу та інше). Також він проти різних варіантів часткових перемирій - морського і повітряного.

Водночас, судячи із заяви Дмитра Пєскова про ідею енергетичного перемир'я, цілком для себе таку перспективу Кремль все-таки не закриває, проте вимагає замість кроків назустріч. Нагадаємо, Пєсков сказав, що РФ готова на енергетичне перемир'я за умови зняття західних санкцій та припинення ударів Києва по енергетичній інфраструктурі, включаючи як НПЗ, так і експортні потужності та судноплавство. Це показує, що позиція Кремля може бути значно гнучкішою, ніж офіційно декларується. Але для перемир'я необхідно виконати певні умови. Насамперед - кроки назустріч Росії із боку Заходу в обмін на припинення вогню. І якщо зі США іноді йдуть сигнали про їхню готовність (хоча, з іншого боку, там ухвалюють закон про "пекельні санкції" ), позиція Європи та Києва не передбачає жодних кроків назустріч Москві, припинення ж вогню по лінії фронту, на їхню думку, не означатиме завершення конфлікту з Росією, а просто переведе його у нову форму. Такий підхід посилює позиції тих сил у Москві, які виступають проти будь-яких компромісів та за війну "до переможного кінця".

Власне, і в Європі домінує теорія про нібито вигідність для європейців затягування війни, бо інакше Путін нападе на ЄС. Про її хибність ми вже неодноразово писали. Навпаки: якраз затягування війни максимально збільшує ризики її поширення на Європу, яка в якийсь момент, у разі ультиматуму РФ, може постати перед катастрофічним вибором між здаванням України та ядерною війною.

Тому завдання якнайшвидшого припинення війни вимагає зміни позицій не тільки Москви, а й Києва, і Європи.

Причому час прийняття необхідних рішень не нескінченно. Щодня продовження війни збільшує ризики її ескалації та втягування до її європейців.

Читайте Страну в Google News - натисніть Підписатися